Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 45

— Гратч, зараз не час. Я турбуюся про тих, хто мені дорогий. Ти ж розумієш мене, вірно? Ти захотів би боротися з ким-небудь, якби я був в небезпеці і потребував твоєї допомоги?

Гратч трохи подумав, а потім похитав головою. Річард знову обійняв свого друга. Потім він відпустив його, і Гратч розправив крила.

— Гратч, ти можеш летіти, коли йде сніг? — Гар кивнув. — А вночі?

Гар знову кивнув і гордо посміхнувся.

— Добре, тоді слухай уважно, і ти зможеш легко відшукати Келен. Адже я вчив тебе визначати сторони світу: північ, південь і так далі. Значить, ти не заблукаєш. Келен зараз на південному сході, але вона рухається від нас, тому що їде в інше місто. Вона вважає, що я наздожену її, але я не можу. Я повинен чекати тут. А їй необхідно повернутися сюди. Вона не одна, з нею є ще люди.

Сивий чоловік старий — це мій друг, мій рідний дідусь, якого звуть Зедд. І ще багато інших людей, в основному солдат. Дуже багато людей. Ти зрозумів?

Гратч сумно кивнув.

Річард потер лоба, намагаючись знайти спосіб пояснити зрозуміліше.

— Як сьогодні, — підказала Кара. — Коли ви говорили перед городянами.

— Вірно! Як сьогодні, Гратч! — Юнак вказав на підлогу залу, зробивши круговий жест. — Пам'ятаєш, скільки людей було тут, коли я говорив? Ось приблизно стільки ж буде з Келен.

Гратч нарешті розуміюче рикнув. Річард погладив його по грудях і простяг йому листа:

— Ти повинен доставити їй цього листа. У ньому написано, чому їй потрібно повернутися сюди. Дуже важливо, щоб цей лист потрапив до неї. Ти зрозумів?

Гратч кігтем підчепив лист.

Річард відкинув з чола волосся.

— Ні, так не піде. Ти не можеш нести його в лапах. По-перше, кігті можуть тобі знадобитися, а по-друге, ти можеш його впустити. До того ж воно намокне під снігом, і Келен не зможе його прочитати. — Він замовк, намагаючись збагнути, у що б загорнути лист.

— Магістр Рал…

Він обернувся. Раїна простягала футляр, в якому вона привезла послання генерала Трімака.

— Спасибі, Раїна, — посміхнувся Річард. Вона усміхнулася і знизала плечима.

Річард поклав лист — свою єдину надію — в футляр і повісив його Гратчу на шию. Гар задоволено забурчав і ще раз помацав локон.

— Гратч, може статися, що з якоїсь причини Келен не буде разом з усіма. Я не можу сказати, що там зараз відбувається і що буде відбуватися тоді, коли ти туди прилетиш. Можливо, тобі доведеться її пошукати.

Гар погладив локон. Річарду не раз бачив, як він одним рухом ловить в польоті кажана безмісячну ніч. Гратч, звичайно, зуміє розгледіти на землі людину, але все ж він повинен по якихось ознаках відрізнити того, хто йому потрібен.

— Гратч, ти ніколи її раніше не бачив, але в неї дуже довге волосся небагато жінок носять волосся такої довжини. Вона не злякається, побачивши тебе і покличе тебе по імені. Так ти дізнаєшся, що це дійсно Келен. Вона знає, як тебе звати.

Гратчу набридло вислуховувати докладні інструкції, він заплескав крилами і застрибав на місці. Йому не терпілося скоріше полетіти і привести Келен до Річарда. Шукач відчинив вікно. На вулиці мело. Друзі наостанок ще раз обнялися.

— Будь обережний, Гратч. Я хочу, щоб ти повернувся цілим і неушкодженим і ми могли знову з тобою боротися, ти, здоровенна кудлата бестія!

Гратч закурликав і незграбно виліз на підвіконня.

— Грааатч люююб Рааач-ааарг!

— Я теж люблю тебе, Гратч, — помахав рукою Річард. — Бережи себе.

Вдалої тобі подорожі.

Гратч махнув у відповідь і стрибнув у ніч. Річард ще довго дивився в холодну імлу, хоча гар зник з поля зору майже миттєво. Раптово Річард відчув у душі порожнечу. З ним залишалися люди, але це було не одне і те ж. Люди залишилися тому, що пов'язані з ним чарівними узами, а не тому, що вірять в нього або в його справу.

Два тижні минуло з тих пір, як Келен втекла з Ейдіндріла. Вона йде все далі, і гару знадобиться щонайменше тиждень, щоб її наздогнати і знайти.

Значить, їх повернення треба чекати не раніше, ніж через місяць. А швидше за все через два.

Він скучив по своїх друзях. Занадто довго вони були далеко один від одного. Самотність гнітила Річарда, і він розумів, що лише присутність Келен, Зедда і Гратча може позбавити його від цього почуття.

Річард закрив вікно і, повернувшись, ледь не зіткнувся з обома Морд-Сіт.

— Гратч і справді ваш друг, — сказала Кара. Річард обмежився кивком, боячись, що голос йому зрадить.

Кара перезирнулася з Раїною, а потім раптово сказала:

— Магістр Рал, обговоривши ситуацію, ми прийшли до висновку, що буде краще, якщо ви вирушите в Д'Хару. Там для вас безпечніше. А тут можна залишити достатньо військ, щоб ескортувати вашу королеву, коли вона приїде сюди, до вас.

— Я вже говорив, що повинен залишитися тут. Імперський Орден хоче завоювати світ. Я — бойовий чарівник і повинен боротися проти нього.

— Так, але ви разом з тим говорили, що не знаєте, як користуватися своїм даром. Говорили, що нічого не знаєте про магію.

— Я й не знаю, але Зедд, мій дідусь, чудово в ній розбирається.

Повернувшись, він навчить мене всьому, що я повинен знати, щоб зупинити Орден.

Кара зневажливо махнула рукою.

— Хтось завжди хоче правити тими, хто йому ще не підкорився. І ви спокійно можете продовжувати цю війну, перебуваючи в Д'Харі. Коли повернуться гінці, Серединні Землі будуть належати вам. А як тільки це станеться, Імперському Ордену прийде кінець.

Річард попрямував до сходів.

— Ти багато чого не розумієш. Все набагато складніше. Імперський Орден проник в Новий світ і знайшов тут союзників.

— Новий світ? — Перепитала Кара. Вони з Раїной здивовано дивились на нього. — Що за Новий світ?

— Вестланд, звідки я родом. Серединні Землі і Д'Хара це Новий світ.

— Вони утворюють взагалі весь світ, — переконано сказала Кара.

— Ти як жаба, яка бачить лише своє болото, — хмикнув Річард, зупинившись на верхній сходинці. — Ти думаєш, світ кінчається там, де починається океан, гори або пустеля?

— Це відомо лише духам, — знизала плечима Кара. — А ви як вважаєте? Що за ними лежать інші країни? Інші болота? — Вона покрутила ейджем. — Там, далеко за горизонтом?

— Не знаю, — зізнався Річард. — Але на півдні лежить Старий світ. Це мені точно відомо.

— На півдні суцільні пустелі, — схрестивши на грудях руки, заявила Раїна.

Річард спустився по сходах. Морд-Сіт йшли за ним.

— А в самому серці цих пустель є місце, яке зветься Долина заблукалих.

Багато століть її перетинав, тягнучись від океану до океану, бар'єр, утворений Вежами погибелі. Ці вежі звели три тисячі років тому чарівники, що володіли неймовірним могутністю. Чари Веж Згуби не дозволяли практично нікому проникнути через бар'єр, тому лежачий за ним Старий світ з часом був забутий.

Кара недовірливо насупилася:

— А ви звідки це знаєте?

— Я був там, в Старому світі, в Палаці пророків, який знаходиться у величезному місті під назвою Танімура.

— Правда? — Скептично спитала Раїна і теж злегка насупилася. — Але якщо ніхто не може пройти крізь бар'єр, як же вам вдалося туди потрапити?

— Це довга історія, але якщо говорити коротко, мене туди провела сестра Світла. Ми змогли пройти через бар'єр, тому що володіли даром, але недостатньо сильним, щоб накликати на себе руйнівні заклинання. Люди, позбавлені дару і ті, у кого він занадто сильний, не могли проникнути через бар'єр, і тому Старий і Новий світи були відокремлені один від одного впродовж тисячоліть. Але тепер бар'єр зник, і всі ми у великій небезпеці. Імперський Орден виник в Старому світі. Шлях звідти неблизький, але рано чи пізно Орден завітає до нас, і ми повинні бути готові до зустрічі.

Кара кинула на нього підозрілий погляд.

— Якщо цей бар'єр спокійно тримався три тисячі років, то що з ним сталося зараз? — Річард кашлянув.

— Ну, почасти у всьому винен я. Я зруйнував чари веж. Бар'єру більше немає. А пустельні землі знову перетворилися в зелені луки, якими були колись.