Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 62

Погляд Верни впав на чашу. У ній щось лежало, і це був аж ніяк не попіл.

Протягнувши руку, вона дістала невеликий паперовий згорток, перев'язаний шматочком дроту. Верна покрутила його в руках, розглядаючи з усіх боків.

Напевно, це воно і є. Мабуть, за ним вона і була сюди послана. Але чому згорток залишили саме тут? І раптом її осяяло — через щит! Ніхто, крім ігумені, не міг сюди увійти!

Верна розігнула дріт, обережно розгорнула папір і заглянула всередину.

Дорожній щоденник.

Зробивши глибокий вдих, вона дістала щоденник і перегорнула. Порожній.

Дорожні щоденники, як і дакрили, були магічними предметами, і створили їх чарівники, які володіли і Магією Приросту, і Магією Збитку. З тих пір протягом трьох тисячоліть таких чарівників більше не народжувалося — окрім Річарда.

Були такі, хто опанував Магією Збитку за покликанням, але тільки Річард отримав її від народження.

Дорожні щоденники мали ось яку властивість: кожен мав собі пару, і те, що писалося в одному за допомогою доданого до нього стилосу, відразу ж з'являлося в іншому. Тим же стилосом можна було стерти написане, тому щоденники ніколи не кінчалися і їх можна було використовувати знову і знову. У кабінеті аббатиси Верна виявила цілий ящик таких щоденників, пов'язаних парами.

Зазвичай їх брали з собою Сестри, вирушаючи на пошуки володіючих даром хлопчиків. Для цього нерідко доводилося перетинати Долину заблукалих, а опинившись по той бік бар'єру, вже не було можливості повернутися назад за додатковими інструкціями. Кожна сестра могла здійснити лише одну подорож туди і назад. До недавнього часу. Поки Річард не зруйнував Вежі смерті.

Хлопчик, якийне розуміє свого дару, часом навіть не підозрює про нього, але дар все одно виявляється. Деякі сестри мали здатність виявляти в потоці сили коливання, викликані його проявами. Проте така чутливість зустрічалася рідко, тому за хлопчиками посилали звичайних сестер, які брали з собою щоденники, щоб мати можливість у будь-яку хвилину зв'язатися з Палацом пророків.

Зрозуміло, навчити хлопчика управляти даром міг і чарівник. Насправді це було куди краще, але чарівників поступово ставало все менше і менше і, крім того, далеко не всі хотіли звалювати на себе таку відповідальність. Тому сестри Світла ще давним-давно уклали з чарівниками угоду, згідно з яким їм дозволялось взяти хлопчика до себе на виховання тільки в тому випадку, якщо немає чарівника, який би вчив його сам.

Сестри, зі свого боку, поклялися ніколи не забирати хлопчика, якого погодився вчити чарівник.

Покаранням за порушення угоди була неминуча смерть, якщо сестра, яка порушила угоду, знову з'явиться в Новому світі. У випадку з Річардом Аннеліна порушила угоду. А Верна послужила їй знаряддям, хоча і не знала про це.

Гірше того. Виявляється, Аннеліна прекрасно знала, де знаходиться Річард, і свідомо заплутала тих, хто вирушив на його пошуки. Через це Верна постаріла на двадцять років, що за мірками Палацу пророків прирівнювалося до трьох сотень років. І хоча вона поступила так для того, щоб реалізувалася потрібна гілка пророцтва і Володар був би зупинений, Верна не могла пробачити Аннеліні, що в неї відібрали молодість заради відволікаючого маневру, навіть не запитавши її згоди.

Схаменувшись, Верна осмикнула себе. Нічого в неї не відняли. Вона виконувала волю Творця. І та обставина, що вона не знала подробиць, не робить її роботу менш важливою. Багато людей витрачають молодість на всілякі дурниці. А Верна витратила її заради того, щоб врятувати всіх, хто живе.

Та й потім, ці двадцять років швидше за все були кращим часом в її житті.

Вона багато чого побачила, вона навчилася приймати рішення і нести відповідальність за них. І була врятована від необхідності читати купи звітів, навпаки, сама створювала їх. Ні, вона нічого не втратила. Навпаки, придбала набагато більше, ніж якщо б прожила в Палаці триста, чи навіть більше ніж триста, років.

Верна відчула, як на руку капнула сльоза, і витерла щоку. Вона нудьгувала по подорожах. Раніше вона думала, що ненавидить ці поїздки, і тільки тепер зрозуміла, як багато вони для неї значили. Тремтячими пальцями Верна провела по обкладинці дорожнього щоденника і раптом відчула знайоме відчуття…

Вона швидко піднесла щоденник до очей. Так і є. Три зморшки, глибока подряпина на задній обкладинці… Той самий щоденник! Двадцять років вона чи не кожен день тримала його в руках — як же після цього помилитися! Це саме він.

У кабінеті аббатиси Верна свого часу передивилася всі щоденники в пошуках свого, але не знайшла. Виявляється, він лежав тут.

Але навіщо? Розгорнувши папір, в який був обгорнутий щоденник, вона побачила напис. Верна піднесла папір ближче до свічки.

«Бережи його як зіницю ока».

Верна перевернула папір іншою стороною, але це було все.

«Бережи його як зіницю ока».

Верна знала почерк Аннеліни. Коли вона відправилася за Річардом, їй було заборонено вдаватися до магії Рада-Хань, щоб тримати його в узді, хоча вона повинна була доставити в Палац не хлопчика, як зазвичай, а дорослого чоловіка.

Тоді Верна, розсердившись, відправила до Палацу послання:

Я сестра, яка несе відповідальність за цього хлопчика. Отримані мною вказівки нерозумні, якщо не сказати — абсурдні. Мені необхідно знати, в чому сенс цих вказівок. Мені необхідно знати, від кого вони виходять.

Відповідь послідувала негайно:

Ти повинна виконувати вказівки, або ж тобі доведеться відповідати за наслідки. І більше не сумнівайся в вказівках з Палацу.

Аббатиса, власноруч.

Ця догана назавжди закарбувався в пам'яті Верни. І почерк теж. Стрічка на клаптику паперу була написана тією ж рукою.

Тільки повернувшись до Палацу, Верна дізналася, що Річард володіє Магією Збитку, і зрозуміла, що якби вона вдалася до допомоги Рада-Хань, юнак швидше за все просто вбив би її. Аббатиса врятувала їй життя, але Верні було прикро, що їй нічого не пояснили.

Втім, Верна розуміла, чому Аннеліна так вчинила. У Палаці були сестри Тьми, і аббатиса не хотіла ризикувати. Але все одно було прикро.

Розум і почуття не завжди перебувають у злагоді. Ставши аббатисою, Верна почала розуміти, що часом переконати людей в необхідності зробити щось просто неможливо і тоді залишається тільки наказувати. А іноді доводиться використовувати людей так, що вони самі про це не знають.

Верна кинула папір у чашу, підпалила його за допомогою Хань і дочекалася, поки не залишиться нічого, крім попелу.

Потім вона міцніше стиснула дорожній щоденник — свій щоденник — в руці. Приємно, що він знову у неї. Звичайно, він не особисто її, а належить Палацу, але Верна володіла ним стільки років, що звикла вважати своїм, як старого надійного друга.

І тут її ніби вдарило. А де ж другий? У цього щоденника є двійник.

Де він? У кого?

Верна, здригнувшись, подивилася на книжечку. Аннеліна знову нічого не пояснила. Цілком може бути, що другий у когось із сестер Тьми. Може, таким чином Аннеліна намагалася допомогти їй дізнатися, хто з сестер потай служить Володареві? Але як? Не може ж вона просто написати в щоденнику «хто ти і де ти?».

Верна поцілувала перстень і встала.

«Бережи його як зіницю ока».

Подорожі були небезпечні. Сестер могли взяти в полон і навіть вбити захищені своєю магією вороже налаштовані люди. В таких ситуаціях тільки дакрил, схожа на ніж зброя, яка миттєво відбирає життя, була здатна захистити сестру за умови, що вона виявиться досить моторною. Верна і раніше носила свій дакрил в рукаві. А колись давно вона пришила до сукні потайну кишеню, щоб зберігати там дорожній щоденник.

Засунувши книжечку в тайничок, вона погладила його через сукню.