Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 67

Коли вони спускались з подіуму, Річард глянув Карі в очі.

— Не випускай нас з уваги будь-що-будь.

24

Феба бухнула чергову пачку доповідей на клаптик вільного простору, ще залишався на полірованій кришці столу.

— Верна, можна поставити тобі особисте питання? Верна підмахнула записку, що надійшла з кухні, в якій просили дозвіл на покупку нових котлів замість прогорілих.

— Ми з тобою старі подруги, Феба. Ти можеш питати мене про що завгодно.

Вона перечитала запит, а потім над своїм підписом написала «відмовити».

Нехай лагодять старі. Нагадавши собі, що слід посміхнутися подрузі. Верна посміхнулася їй і кивнула:

— Питай.

Круглі щічки Феби спалахнули. Вона стиснула долоні.

— Тільки не подумай, що я хочу тебе образити… Твоє становище зовсім особливе, але я не можу запитати про це ні у кого, крім такої близької подруги, як ти. — Вона невпевнено кашлянула. — Скажи, що значить стати старою?

Верна видала смішок.

— Ми з тобою однолітки, Феба! — Феба затеребила поділ своєї зеленої сукні. Верна очікувально дивилася на неї.

— Так, звичайно… Але ж ти була відсутня більше двадцяти років. І постаріла так само, як ті, хто живе за межами Палацу. Мені потрібно років триста, щоб так постаріти. Ти… Ну, розумієш… ти виглядаєш, як… сорокарічна.

— Так, — зітхнула Верна. — Подорожі старять. У всякому разі, моя була саме з таких.

— Це було б для мене жахливо — відправитися в подорож і постаріти.

Скажи, а це боляче — раптово стати старою? Ти, напевно… Ну, не знаю… Не відчуваєш себе привабливою і не відчуваєш радості, так? Мені подобається, що чоловіки за мною бігають. Я не хочу стати старою, як… Мене це мучить.

Верна відкинулася на спинку крісла. Першим її бажанням було просто-напросто задушити Фебу, але вона подумки порахувала до десяти і нагадала собі, що це особисте питання, яке вона сама дозволила задати.

— Смію припустити, що для кожного це відбувається по-різному, тому можу сказати лише, що відчуваю я. Так, Феба, трохи боляче усвідомлювати, що багато чого пішло безповоротно. Начебто, поки я чекала, коли ж почнеться справжнє життя, у мене непомітно вкрали юність. Але по милості Творця в цьому є і гарна сторона.

— Гарна? Що ж тут можна придумати хорошого?

— Ну, всередині я залишилося колишньою, тільки стала мудрішою. Я виявила, що стала краще розуміти як себе саму, так і інших. Стала цінувати те, що ніколи не цінувала раніше. Стала краще розбиратися в тому, що дійсно важливо для слави Творця. Можна сказати, що тепер я відчуваю себе більш впевнено і мене набагато менше хвилює, що про мене думають інші, що стосується чоловіків…

Ти побоялася про це запитати прямо, але я все ж відповім. Чоловіки мене як і раніше цікавлять, тільки тепер інші. Молодики мені нецікаві. Мене більше приваблюють чоловіки мого віку.

Очі Феби стали круглими як миски.

— Пра-авда? Тобі подобаються старі? Верна поцокала язиком.

— Я сказала — чоловіки мого віку, Феба. Які чоловіки подобаються тобі зараз? П'ятдесят років тому тобі б і в голову не прийшло навіть глянути на твого нинішнього ровесника. А хлопці того віку, в якому ти була п'ятдесят років тому, здаються тобі смішними. Розумієш, про що я?

— Ну… Мабуть.

По її очах Верна побачила, що вона нічого не зрозуміла.

— Ось послушниці, яких ми сьогодні бачили, Елен і Валерія. Згадай, що ми в їхньому віці думали про жінок, яким тоді було стільки років, скільки тобі зараз?

Феба хихикнула, прикривши рот долонею.

— Я вважала їх неймовірно старими! Ніколи не думала, що мені коли-небудь буде стільки ж років!

— Ну а тепер як ти ставишся до свого віку?

— Ну, я зовсім не стара! Тоді я була просто дурненька. Мені подобається мій нинішній вік. Я як і раніше молода.

— Ось і зі мною так само, — знизала плечима Верна. — Я більше не вважаю тих, хто старше мене, старими, тому що знаю: вони бачать себе такими ж, як ми з тобою бачимо себе.

Феба зморщила носик.

— Здається, я розумію, що ти маєш на увазі, але все одно не хочу ставати старою.

— Феба, у зовнішньому світі за цей термін ти прожила б уже три людських життя. Ти, як і всі ми, отримала від Творця неоціненний дар, щоб у тебе був час вчитися самій, а потім вчити молодих чарівників. Це рідкісне благо, доступне лише дуже небагатьом.

Феба повільно кивнула. Верна Бачила, що ці слова змусили її замислитися.

— Ти говориш мудрі речі, Верна. Я завжди знала, що ти дуже розумна, але ти ніколи раніше не здавалася мені мудрою.

— Це теж одна з переваг віку, — посміхнулася Верна. — А наша молодь вважає мудрою тебе. У країні сліпих і кривий — король.

— Але все одно — страшно бачити, як в'яне твоє тіло і обличчя покривають зморшки!

— Це відбувається не відразу. Тому встигаєш звикнути. Особисто мене лякає думка знову стати твого віку.

— Чому?

Верна хотіла було сказати, що боїться знову стати такою ж дурепою, але тут же осмикнула себе, нагадавши собі ще раз, що вони з Фебою старі подруги.

— Та мабуть тому що мені довелося продиратися крізь терни, які тобі ще належить подолати, і я добре знаю, як сильно вони колються.

— Які мені зустрінуться терни? — Зацікавлено спитала Феба.

— Думаю, що у кожної людини вони свої. Хто знає, які дістануться на твою долю?

Феба, зчепивши пальці, нахилилася ближче.

— А які терни зустрілися на твоєму шляху, Верна?

Верна піднялася і закрила чорнильницю. Вона дивилася на стіл, але не бачила його.

— Найгірше, — повільно промовила вона, — було побачити, якими очима дивиться на мене Джедідія, коли я повернулася. Для нього, як і для тебе, я була всього лише зморшкуватою старою крагою.

— О, Верна, я ніколи так не…

— Чи здатна ти зрозуміти цей біль, Феба?

— Ну звичайно, коли тебе вважають старою і страшною, хоча це зовсім не так… Верна похитала головою:

— Ні, ти не зрозуміла. — Вона подивилася Фебі прямо в очі. — Боляче було побачити, що для нього має значення тільки зовнішність, а те, що є ось тут, вона постукала себе по голові, — йому було не потрібно. Його цікавила тільки оболонка, а не вміст.

Верна не сказала про те, що ще більш важким відкриттям стало для неї те, що Джедідія перейшов на сторону Володаря. Їй довелося убити його, встромивши дакрил йому в спину, щоб врятувати життя Річарду. Джедідія зрадив не лише її, а й Творця. Разом з ним померла й якась частина самої Верни.

Феба випросталася, дивлячись на Верну злегка спантеличено.

— Так, напевно, я розумію, що ти маєш на увазі. Коли чоловік…

— Сподіваюся, я хоча б частково відповіла на твоє запитання, Феба, — перебила Верна. — Завжди приємно поговорити з подругою. — В її голосі виразно зазвучали владні нотки аббатиси. — Чи є до мене відвідувачі?

— Відвідувачі? — Феба моргнула. — Ні, сьогодні нікого.

— Відмінно. Я маю намір на самоті помолитися Творцеві. Попроси Дульче, нехай допоможе тобі закрити двері щитом. Я не бажаю, щоб мене турбували.

— Слухаю, аббатиса, — вклонилася Феба і раптом посміхнулася. — Дякую за бесіду, Верна. Прямо як в старі добрі часи, коли нас відправляли спати, а ми годинами розмовляли. — Вона подивилася на завалений паперами стіл. А як з доповідями? Я бачу, їх у тебе накопичується все більше і більше.

— Як аббатиса я не можу нехтувати Світлом Творця, яке управляє Палацом і сестрами. Крім того, я повинна молитися за всіх нас і просити Творця направляти наші помисли. Зрештою, ми ж сестри Світла.

В очах Феби знову з'явився захоплений вираз. Схоже, вона вважала, що, ставши аббатисою, Верна якимось чином перестала бути звичайним людським єством і чудесним чином торкнулася руки Творця.

— Зрозуміло, аббатиса. Я простежу, щоб щит був встановлений належним чином. Ніхто не порушить вашого усамітнення.

Біля порога Верна м'яко окликнула Фебу:

— Ти ще нічого не з'ясувала про Крістабель? Феба відвела погляд. Верні здалося, що вона злякалася.