П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 25

Келен з Річардом тривожно перезирнулися.

— Гадаю, ви розберетеся набагато швидше, якщо пройдете туди і глянете своїми очима, — порекомендувала Кара.

— Нам би хотілося перш з'ясувати, чого очікувати, якщо не заперечуєш, — суворо подивився на Морд-Сіт Річард.

Келен трохи розслабилася. Кара ні за що не стала б вести себе настільки зневажливо, якби дійсно вважала, що там, за щ закриваючою вхід в кімнату фіранкою, іде неабияка боротьба між життям і смертю. Втім, Кара мало що знала про магію, за винятком того, що вона їй не подобалася.

Кара, як і безстрашні д'харіанські солдати, побоювалася чарівництва. Вони постійно повторювали приповідку, що вони воюють сталлю проти сталі, а Магістр Рал — Магією проти магії. Це було частиною чарівних уз, що пов'язували народ Д'хари з Магістром Ралом: вони захищали його, а він — їх. Можна було подумати, ніби вони вважають своїм обов'язком захищати його тіло, щоб він натомість міг захистити їх душі.

Парадокс же полягав у тому, що унікальний зв'язок між Морд-Сіт і Магістром Д'хари був якимось свого роду симбіозом, що давав чарівну силу ейджу — страшному катувальному інструменту, який кожна Морд-Сіт носила на прикріпленому до зап'ястя ланцюжку. Але, що набагато більш важливо, завдяки стародавнім чарівним узам з Магістром Ралом Морд-Сіт могли захоплювати контроль над чарівним даром всіх володіючих магією. Поки Річард не звільнив їх, завданням Морд-Сіт було не тільки захищати Магістра Рала, але й мучити до смерті його володілих магією ворогів, і в цьому процесі витягати з них необхідні відомості.

Жодні чари не могли протистояти Морд-Сіт, крім магії Сповідниць. Наскільки Морд-Сіт боялися магії, настільки володіючі магією боялися Морд-Сіт. Втім, Келен завжди говорила, що ці гадюки бояться її набагато більше, ніж вона їх.

Заклавши руки за спину і розставивши ноги, Кара встала на варті. Келен, трохи пригнувши голову, зробила крок у дверний отвір. Річард люб'язно притримав для неї фіранку.

Кімнатку, позбавлену вікон, освітлювали свічки. На брудній підлозі виднілися намальовані магічні символи. Келен зрозуміла, що на відміну від намальованої в сусідній кімнаті Благодаті це не навчальні символи. Ці були намальовані кров'ю.

Келен вхопила Річарда за лікоть.

— Обережно! Не наступи! — Вона вказала рукою на символи на підлозі. — Вони призначені для того, щоб підманити і зловити в пастку необережного.

Річард, кивнувши, рушив далі, точно пересуваючись в лабіринті малюнків. Зедд з Енн лежали голова до голови на вузеньких солом'яних матрацах біля дальньої стіни. Обидва були укриті до підборіддя грубими вовняними ковдрами.

— Зедд, — пошепки покликав Річард, опускаючись на коліно. — Ти не спиш?

Келен села на коліна поруч з чоловіком і взяла його за руку. Енн моргнула і відкрила очі. Келен взяла за руку і її. Зедд примружився, ніби тьмяне світло свічок заподіювало біль.

— Це ти, Річард? Добре. Нам треба поговорити.

— Що трапилося? Ви захворіли? Чим ми можемо вам допомогти?

Сиве хвилясте волосся Зедда здавалося ще більш скуйовджене, ніж зазвичай. В тьмяному світлі зморшки були не так помітні, але зараз чомусь він виглядав дуже-дуже старим.

— Ми з Енн… просто втомилися, ось і все. Ми… Він витягнув руку з-під ковдри та вказав на орнамент символів на підлозі. Шкіряний одяг Кари обтягував Морд-Сіт куди щільніше, ніж висяча на його кістках шкіра.

— Скажи йому, — порушила дзвінку тишу Енн. — Або я скажу.

— Сказати що? Так що відбувається?!

Зедд, важко дихаючи, поклав руку на мускулисте стегно онука.

— Пам'ятаєш нашу розмову? На тему «що, якщо»… про зникнення магії?

— Звичайно.

— Ну так от, це почалося. — Очі Річарда розширилися.

— Значить, це все ж шими!

— Ні, — заперечила Енн. — Сестри Тьми. — Вона змахнула заливаючий очі піт. — Створивши заклинання, що викликає цю… цю псевдокурку…

— Шнирка, — підказав їй Зедд. — Закликавши Шнирка, вони або випадково, або навмисно спровокували зникнення магії.

— Навряд чи випадково. — Кинув Річард. — Напевно саме цього вони і домагалися. У всякому разі, Джеган, а за його наказом — сестри Тьми.

Зедд кивнув, прикривши очі.

— Упевнений, що ти правий, мій хлопчику.

— Значить, вам не вдалося це зупинити? — Запитала Келен. — З ваших слів виходило, що ви можете це зробити.

— Навіть перевірочні заклинання, створені нами, дорого нам обійшлися. — Енн говорила так само жовчно, як на її місці сказала б Келен. — І вичерпали наші сили.

Зедд підняв руку і знову впустив її Річарду на стегно.

— Через те, хто ми є, через те, що ми більш могутні, ніж інші, це вдарило по нас перших.

— Ти ж казав, що почнеться зі слабких, — насупилася Келен.

Енн тільки похитала головою.

— Тоді чому це не подіяло на нас? — Поцікавився Річард. — Келен володіє магією — магією сповідниць. І у мене є дар.

Зедд слабо махнув рукою.

— Ні-ні! Це діє не так. Це починається з нас. По мені вдарило більше, ніж по Енн.

— Не відводь їх в сторону, — буркнула Енн. — Це надто важливо. — Трохи зміцнілим голосом вона продовжила: — Річард, сила Келен скоро зменшиться. І твоя теж, хоча ти менше від неї залежиш, ніж ми з Келен, так що для тебе це не буде мати такого вже великого значення.

— Келен втратить свою могутність сповідниці, — підтвердив Зедд, — як і всі інші чарівники. І взагалі все, що володіє магією. Вона виявиться беззахисною, і її потрібно захистити.

— Не така вже я беззахисна, — заперечила Келен.

— Але ж має бути спосіб цьому протистояти! Минулої ночі ти сказав, що ви теж дещо можете, — стиснув кулаки Річард. — Ти сказав, що ви в змозі з цим впоратися! Ви повинні щось зробити!

Енн слабо стукнула Зедда по маківці.

— Чи не будеш ти такий люб'язний сказати йому, старий пень? Перш ніж хлопця трапить шляк і вже ніякої допомоги від нього не дочекаєшся?

— Я можу допомогти? — Подався вперед Річард. — Що я повинен зробити? Скажіть, і я зроблю. Зедд видавив слабку посмішку.

— Я завжди міг на тебе покластися, Річард. Завжди.

— Що ми можемо зробити? — Встряла і Келен. — Ви можете розраховувати на нас обох.

— Бачте, ми знаємо, що потрібно зробити, тільки от не можемо впоратися з цим поодинці.

— Значить, ми допоможемо, — відрубав Річард. — Що вам потрібно?

Зедд важко зітхнув.

— Це в замку.

У Келен сколихнулася надія. Сильфіда позбавить їх від багатьох тижнів шляху через Серединні Землі. З її допомогою вони з Річардом опиняться в Ейдіндрілі менше ніж за добу.

Дихання Зедда сповільнилося. Здавалося, він впав у несвідомий стан. Річард роздратовано здавив пальцями скроні й набрав у груди побільше повітря. Потім легенько потряс діда за плече.

— Зедд? Чим ми можемо допомогти? Що потрібно в замку Чарівника? Що там, у замку?

Старий чарівник повільно сковтнув.

— У замку. Так.

Річард знову зробив глибокий вдих, намагаючись зберігати спокій і говорити рівно.

— Відмінно. У замку. Це я зрозумів. Що ти хочеш мені розповісти про замок, Зедд?

Зедд облизав пересохлі губи.

— Води.

Келен поклала руку Річарду на плече, ніби хотіла цим жестом не дати йому злетіти до стелі.

— Я принесу.

Ніссель зустріла її в дверях, але замість води простягнула чашку з теплим питвом.

— Дай йому ось це. Я тільки що приготувала. Це краще води. Додасть йому сил.

— Спасибі, Ніссель.

Келен поспішно піднесла питво до губ Зедда. Старий чарівник зробив кілька ковтків. Потім Келен запропонувала чашку Енн, і та допила решту. Ніссель, перехилившись через плече Келен, сунула дівчині шматок хліба, намазаний чимось на зразок меду з легким запахом м'яти, шепнувши, щоб вона змусила Зедда з Енн трохи поїсти.

— Давай-но, Зедд, з'їж трохи тави з медом, — запропонувала чарівникові Келен.

Зедд відсунув рукою запропоновану їжу.

— Можливо, трохи пізніше.

Келен з Річардом перезирнулися. Нечувана річ — Зедд відмовляється поїсти! Напевно, Кара порахувала все несерйозним, виходячи з спокою Ніссель. Хоча стара знахарка і не виказувала особливої тривоги з приводу стану лежачої на підлозі парочки, неспокій Келен з Річардом ріс з кожною хвилиною.