П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 48

Її чоловік, Едвін Уінтроп, почав свою кар'єру як простий хлібороб, що вирощував солодке сорго, яке в достатку визрівало на півдні Андера. Кожен зароблений від продажу гріш він витрачав з розумом. Він економив на всьому, починаючи з одягу і закінчуючи будь-якими дрібними радощами життя. Довго не обзаводився сім'єю.

На виручені гроші Едвін згодом купив худобу, яку вигодовував сортовою макухою. Продаж худоби дозволив закупити ще більше нового поголів'я і обладнання для виробництва рому, і Едвін став виробляти спиртне з макухи. Прибуток від продажу рому дозволив Уінтропу орендувати ще землі, прикупити худоби, нове обладнання та побудувати нові приміщення, а з часом — склади і придбати фургони для транспортування товарів. Ром, вироблений на фермах Уінтропа, продавався всюди — від Ренвольда до Нікобара, по всьому шляху від Ферфілда до Ейдіндріла. Роблячи все сам — точніше, руками найнятих робітників, — від вирощування сорго до виробництва і продажу рому, від вирощування худоби до її забою на власних бойнях і продажу м'яса м'ясникам, Едвін Уінтроп продавав товар по низьких розцінках і заробив собі значний статок.

Едвін Уінтроп був скромною і чесною людиною, його любили. Він одружився лише тоді, коли домігся успіху. Клодін, дочці зернопромисловця, не було і двадцяти, коли вона більше десяти років тому вийшла заміж за Едвіна, але до того часу вона встигла отримати гарну освіту.

Чудово справляючись з комірними книгами і бухгалтерією, Клодін ретельно відстежувала всі витрати не гірше чоловіка. Вона була для нього фактично правою рукою — приблизно як Далтон для міністра Шанбора. З її допомогою імперія Уінтропа подвоїлася. Навіть дружину Едвін вибрав ретельно і мудро. Ця людина, яка ніколи раніше не дозволяла собі шукати задоволень, нарешті дозволила собі знайти гідну нагороду. Клодін була не тільки розумна, але й красива.

Після того, як торговці обрали Едвіна своїм представником, Клодін виявилася корисною чоловікові і на цьому поприщі, допомагаючи складати торгові закони, які Едвін пропонував на обговорення. У відсутність чоловіка Клодін поволі лобіювала від його імені пропоновані закони. Ніхто з мешканців маєтку не вважав її іграшкою.

За винятком, можливо, Бертрана Шанбора. Але цей-то на всіх жінок дивився однаково. У всякому разі, на привабливих.

Далтону доводилося бачити, як Клодін, спалахнувши, кліпала віями і посміхалася Бертрану соромливою усмішкою. Міністр вважав і порядних жінок всього лише кокетками. Можливо, вона лише невинно фліртувала з високопоставленим чоловіком, а може, хотіла уваги, якої її чоловік не міг їй надати. Дітей-то у неї не було. Можливо, вона підступно передбачала отримати від міністра якісь привілеї, а потім виявила, що помилилася в своїх розрахунках.

Клодін Уінтроп далеко не дурна, вона розумна і спритна. Як все це почалося, Далтон точно не знав, а Бертран Шанбор заперечував, що до неї взагалі доторкався, як заперечував все, за чим не був застигнутий. Але якщо вже вона шукала таємної зустрічі з Директором Лінскоттом, питання про ввічливий торг щодо відступного відпадало. Тепер її можна було стримати лише грубою силою. Далтон вказав кубком на Клодін.

— Схоже, ти помилилася, Тесс. Не всі дами одягалися в відверті сукні. Або Клодін просто скромниця.

— Ні, тут щось інше. — Тереза виглядала дійсно здивованою. — По-моєму, милий, раніше на ній було інше плаття. Але чому вона переодягнулася? Та ще й в мотлох?

Далтон знизав плечима:

— Підемо запитаємо, хочеш? Тільки питати будеш ти. Навряд чи буде ввічливо, якщо подібне питання задам я.

Тереза підозріло глянула на чоловіка. Вона знала його досить добре, щоб зрозуміти: за безневинною реплікою ховається якийсь план. А тому готова була прийняти його слова як керівництво до дії і зіграти ту роль, яку він їй відвів. Посміхнувшись, Тереза прийняла запропоновану чоловіком руку. Клодін була не єдиною розумною і меткою жінкою в маєтку.

Клодін здригнулася, коли Тереза торкнула її ззаду за плече. Швидко озирнувшись, вона зобразила натягнуту посмішку.

— Добрий вечір, Тереза. — Клодін зробила легкий реверанс Далтону. — Пан Кемпбелл.

Тереза, заклопотано насупивши брови, схилилася до подруги.

— Клодін, що скоїлося? Ти кепсько виглядаєш. І твоє плаття! Я щось не пригадую, щоб ти приходила в ньому. Клодін прибрала за вухо пасмо, що вибилося із зачіски.

— Зі мною все гаразд. Я… Я просто нервую від такої великої кількості гостей. Іноді в натовпі мені стає погано. Я пішла прогулятися, щоб подихати повітрям. А в темряві чи то оступилася, чи то спіткнулася. І впала.

— Добрі духи! Може, вам краще присісти? — Ввічливо поцікавився Далтон, підхоплюючи Клодін під лікоть. — Дозвольте посадити вас на стілець.

— Ні, зі мною все гаразд, — наполегливо повторила вона. — Дякую вам. Я забруднила сукню, і довелося переодягнутися, тільки і всього. Ось чому на мені тепер інше плаття. Але зі мною все добре.

Далтон відступив, і вона кинула швидкий погляд на його меч. З тих пір, як вона повернулася в зал, він бачив, як Тереза дивиться на всі мечі…

— Ви виглядаєте так, ніби щось…

— Ні, — вперто заперечила вона, — я вдарилася головою, тому й виглядаю дещо дивно. Але зі мною все нормально. Правда. Просто постраждала моя самовпевненість.

— Розумію, — поспівчував Далтон. — Такого роду пригоди змушують зрозуміти, наскільки коротке може бути життя. Змушують зрозуміти, що можеш померти в будь-який, — він клацнув пальцями, — момент.

Губи Клодін тремтіли. Їй довелося сковтнути, перш ніж вона зуміла відповісти.

— Так. Я розумію, що ви хочете сказати. Але тепер я відчуваю себе набагато краще. Самовладання повернулося до мене.

— Так? Я не дуже в цьому впевнений.

— Далтон, ти що, не бачиш, що бідолаха і так вражена? — Тицьнула його в бік Тереза. — Іди займайся своїми справами, а я подбаю про бідну Клодін.

Далтон вклонився і пішов, надавши Терезі можливість самій з'ясовувати те, що потрібно. Він був задоволений хакенськими хлопцями. Схоже, їм вдалося вселити в неї належний страх. Судячи з того, з якими труднощами вона пересувається, послання їй передали саме в тій формі, що він велів. Жорстокість завжди допомагає краще засвоїти вказівки.

Далтон був радий, що правильно оцінив Несана. Він зрозумів усе, коли побачив, як хлопчина дивиться на меч. В очах Клодін, коли вона кинула погляд на його меч, майнув страх. В очах же Несана горів вогонь бажання. Хлопчик не позбавлений честолюбних задумів. Морлі теж корисний, але в основному як гора м'язів. І замість мізків у нього м'язи. Несан зрозумів інструкції куди краще і, будучи настільки кмітливим, може виявитися більш корисним. У такому юному віці вони поняття не мають, наскільки глибоке їх неуцтво.

Далтон обмінявся рукостисканням з чоловіком, що поспішив привітати його з новою посадою. Він одягнув на обличчя маску ввічливості, але ніяк не міг пригадати імені співрозмовника і не особливо вслухався в його слова. Думки Далтона витали далеко.

Директор Лінскотт тільки що закінчив розмову з якимось товстуном про податки на зерно, яке зберігалося у товстуна на складах. Не така вже дрібниця, враховуючи наявні в Андері величезні запаси зерна. Далтон ввічливо і неуважно звільнився від безіменного типа і ковзнув ближче до Лінскотта.

Коли Директор обернувся, Далтон з теплою посмішкою схопив його за руку, перш ніж у того з'явилася можливість вислизнути. Рукостискання Директора було могутнім, на його руках ще збереглися трудові мозолі.

— Я щасливий, що ви змогли прибути на бенкет, Директор Лінскотт! Сподіваюся, ви будете задоволені ввечері. Є багато чого, що міністр хотів би обговорити.

Директор Лінскотт, високий жилавий чоловік з засмаглим обличчям, який виглядав так, ніби у нього вічно болять зуби, не відповів на усмішку. Четверо старших Директорів були майстрами гільдій. Один — з гільдії кравців, другий — з об'єднаної гільдії паперовиробників, третій — майстер-зброяр. І четвертий — Лінскотт. Лінскотт був майстром-каменярем. Більшість інших Директорів були шанованими лихварями або торговцями, також було декілька баристерів і один адвокат.