П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 50

50

Тереза посміхнулася, коли Лінскотт поцілував їй руку. Клодін же, коли з ній виконали ту ж процедуру, не відривала очей від підлоги. Вона виглядала так, ніби їй більше всього на світі хотілося кинутися Лінскотту в обійми в пошуках захисту або бігти геть з усіх ніг. Далтон поклав їй долоню на плече, не дозволяючи зробити ні те, ні інше.

— Тереза, дорога, ми з Директором тільки що обговорювали проблему жіночих суконь та моди у світлі благопристойності.

Тереза трохи подалася до Директора, ніби запрошуючи до конфіденціальної розмови.

— Мій чоловік так турбується з приводу того, що я ношу! А ви що думаєте, Директор Лінскотт? Ви схвалюєте мою сукню? — Тереза гордо засяяла. — Вона вам подобається?

Лінскотт лише на мить опустив очі.

— Дуже мило, моя дорога. Дуже мило.

— Бачиш, Далтон? Я ж тобі казала! Моє плаття набагато більш консервативне, ніж у інших. Я просто щаслива, що настільки глибоко шанована людина, як ви, Директор Лінскотт, його схвалила.

Тереза відвернулася до проходячого мимо виночерпія, щоб наповнити келих, а Далтон обдарував Лінскотта поглядом «чому-ж-ти-мені-не-допоміг». Лінскотт, знизавши плечима, нахилився до вуха Далтона.

— Ваша дружина — дуже мила, приваблива жінка, — прошепотів він. — Я не міг принизити і засмутити її.

Далтон зобразив тяжке зітхання.

— От і в мене та ж проблема. — Лінскотт випростався, посміхаючись.

— Директор, — вже більш серйозно продовжив Далтон, — з Клодін зовсім недавно трапилося нещастя. Прогулюючись на вулиці, вона оступилася і вдарилася.

— Добрі духи. — Лінскотт взяв жінку за руку. — Сильно забилися, люба?

— Дурниці, — пробурмотіла Клодін.

— Я знаю Едвіна багато років. І впевнений, що ваш чоловік все правильно зрозуміє, якщо я проведу вас у ваші покої. Ось, візьміть мене під руку, і я доставлю вас до постелі в цілості й схоронності.

Потягуючи вино, Далтон стежив за сценою поверх келиха. Її очі бігали по залу. Вони горіли бажанням прийняти пропозицію. Можливо, вона буде в безпеці, якщо погодиться. Лінскотт — могутній чоловік і охоче прийме її під своє крило.

Цей маленький експеримент повинен був показати Далтону те, що йому було необхідно знати. До того ж тут не було великого ризику. Зрештою, люди, трапляється, зникають безслідно. Він чекав, коли Клодін покаже йому, як піде справа далі.

— Дякую за турботу, Директор Лінскотт, але зі мною все в порядку. Я так чекала цього бенкету, так хотіла подивитися на гостей. Я буду вічно жалкувати, якщо пропущу його і не почую промови міністра культури.

Лінскотт відпив ковток вина.

— З тих пір, як Едвіна обрали представником, ви з ним міцно попрацювали над новими законами. Ви працювали разом з міністром. Якої ви думки про нього? Тільки чесно, — підкреслив він жестом останні слова.

Клодін сьорбнула вина, перевела подих і, втупившись в простір, заговорила:

— Міністр Шанбор — людина честі. Проведена ним політика йде на користь Андеру. Він з повагою поставився до законів, запропонованим Едвіном. — Вона зробила ще ковток. — Нам пощастило, що Бертран Шанбор став міністром культури Мені важко навіть уявити собі іншу людину, яка впоралася би з усім тим, з чим справляється він.

— Досить гучне схвалення з вуст такої жінки, як ви, — підняв брови Лінскотт. — Нам всім прекрасно відомо, Клодін, що ваша лепта в написанні цих законів не менша, ніж у Едвіна.

— Ви занадто добрі, — пробурмотіла вона, дивлячись в келих. — Я всього лише дружина високопоставленої людини. Навряд чи про мене стали сумувати і швидко забули б про моє існування, зверни я собі шию нині ввечері. А Едвіна будуть пам'ятати довго і добрим словом.

Лінскотт спантеличено втупився на її маківку.

— Клодін занадто низької про себе думки, — встряв Далтон. Він зауважив бездоганно одягненого в довгополий червоний сюртук мажордома, що відкривав подвійні двері. За цими дверима гостей чекали чаші для омивання рук. У кожній плавали пелюстки троянд.

— Гадаю, вам відомо, хто сьогодні почесний гість? — Звернувся Далтон до Директору.

— Почесний гість? — Насупився Лінскотт.

— Представник Імперського Ордену. Високопоставлений імперець по імені Стейн. Приїхав передати нам слова імператора Джегана. — Далтон відпив вина. — Суверен теж прибув, щоб почути послання.

Почувши новини, Лінскотт зітхнув. Тепер він зрозумів, навіщо його запросили разом з іншими Директорами на те, що вони вважали не більш ніж самим звичайним бенкетом в маєтку. Суверен, в інтересах безпеки, рідко заздалегідь попереджав про свою появу. Він прибув зі своєю особистою охороною і великим штатом прислуги.

Тереза засяяла і променисто посміхнулася Далтону, з нетерпінням очікуючи розвитку подій. Клодін дивилася в підлогу.

— Пані та панове, вечеря подана! — Проголосив мажордом.

21

Вона здійняла руки-крила і сильним глибоким голосом заспівала старовинну баладу, давню, як міф.

З'явилися вони з країни крижаного мороку. Настільки прекрасні, наскільки жахлива їхня влада, Виплодки смерті, породження тліну і праху, Прийшли в цей світ, щоб тутешню магію красти. Дзвони продзвонили тричі, і на їх поклик явилась смерть. Не кожен здатний побачити їх дивні ігри, Вони подорожують, сидячи верхи на хвилі, Рояться над полум'ям, як безтілесні іскри, Чи в вербових лозах таяться, поневіряючись у темряві. Дзвони продзвонили тричі, і на їх поклик явилась смерть. На грані між повітрям, вогненним серпанком, хвилею Вони існують. І смертний буде приречений, Тільки-но полониться безмірною красою крижаною, Ледве їх побачить — з могилою навік заручений. Дзвони продзвонили тричі, і на їх поклик явилась смерть. У полюванні розлучившись, але знову збираючись для танцю, Для згубнго танцю, незримої підступної гри, Будь-кого введуть в стан прекрасного трансу, Готуючись наситити своєї королеви багаття. Дзвони продзвонили тричі, і на їх поклик явилась смерть. Коли ж пішов з водоспадів Він, спраглий тризни, Коли продзвонили охоронні дзвони, Коли Він закликав і зажадав плату, і тричі Проспівали сполох, і на Гору загибель прийшла, Дзвони продзвонили тричі, і на їх поклик явилась смерть. Намагалися вони вислизнути, не піддатися закляттям, Намагалися спокусити, відкупитися або зачарувати, Але Чорний зв'язав, знесилив Він їх Благодаттю, І чорні душі припало їм Йому віддавати. Дзвони замовкли, і Гора вбила їх усіх. І Гора поховала їх всіх

Молода співачка завершила свою зачаровуючу пісню на неймовірно довгій ноті, і гості вибухнули шквалом оплесків.

Це була стародавня балада про Йозефа Андера, і лише по одній цій причині її любили всі. Далтон якось одного разу переглянув всі стародавні тексти в спробі дізнатися сенс пісні, але не знайшов нічого, що могло б пролити світло, до того ж слова балади варіювалися, оскільки версій існувало декілька. Це була одна з тих пісень, зміст яких ніхто толком не розуміє, але всі дуже люблять, тому що в ній цілком очевидно відбивалася перемога, здобута колись всіма глибоко шанованими засновниками Андера. За традицією ця чарівна мелодія виконувалася лише в особливо урочистих випадках.