Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі - Страница 31

Цю статуетку вони вже бачили — зображення Келен.

Ліва рука статуї притиснута до тіла, права піднята вгору. Статуетка являло собою пісочний годинник з прозорого бурштину.

Пісок сипався з верхньої частини годинника вниз, через вузьку талію, в складки широкого одягу Матері-Сповідниці.

Пісок сипався так само, як і в останній раз, коли Річард бачив статую. Тоді у верхній частині залишалося більше піску.

Лице Келен стало мертвенно-блідим.

Коли Річард вперше побачив годинник, йому не потрібно було попередження Ніккі, щоб він зрозумів, наскільки небезпечна ця річ. І у нього не виникло ані найменшого бажання доторкнутися до неї. Коли він перший раз пройшов повз неї по стежці під скелею, статуя була тьмяною і темною, але все ж в ній вгадувалися риси Келен. Вона лежала на боці.

Тоді Карі не сподобалося, що зображення Келен валяється в місці, де будь-хто може знайти його, забрати і використати, бог знає для чого. Кара підняла статую перш, ніж Річард встиг крикнути їй, щоб вона цього не робила.

Коли Кара доторкнулася до статуетки, та засвітилася.

В жаху Кара її відкинула.

Права рука статуетки піднялася і вказала на схід. Вона стала прозорою, і вони побачили, як всередині побіг пісок.

Звук піску, що сипався, був таким тихим і грізним, що це змусило їх усіх заціпеніти. Кара хотіла покласти фігуру назад, але Річард, нічого не знаючи про цей предмет і сумніваючись, що така проста дія допоможе, не дозволив Карі ще раз торкнутися статуї. Він закидав статую гілками та камінням, сподіваючись, що її ніхто не виявить. Як видно, це не спрацювало.

Тепер, з листа Ніккі, Річард дізнався, що дотик Кари запустив попередження, і це підтверджувало його первісну думку.

— Кара, поклади її.

— Покласти?

— На бік — як ти хотіла зробити тоді. Мені треба знати, чи перестане сипатися пісок.

Кара секунду затримала на ньому погляд і носком чобота перевернула статую набік.

Пісок все так само продовжував сипатися.

— Як таке може бути? — Схвильовано запитала Дженнсен. — Як пісок може продовжувати текти, якщо статуя лежить на боці?

— Ти бачиш це? — Здивовано запитала Келен. — Ти бачиш, як падає пісок?

— Бачу, звичайно, і у мене мурашки повзуть по шкірі, — кивнула Дженнсен.

Річард зміг тільки в потрясінні втупитися на сестру. Пісок, падаючий в лежачій на землі статуї, — безсумнівна магія. Дженнсен — «Стовп Творіння», «дірка в світі», обділений даром нащадок Дарка Рала. Вона не може бачити магію.

І все ж вона її бачить.

— Згоден з молодою леді, — зауважив Сабар. — Це навіть більш приголомшливо, ніж величезні чорні птахи, яких я бачив останній тиждень.

— Ти бачив… — стрепенулася Келен.

Вдалині пролунав застережливий крик Тома. Одним рухом Річард скочив на ноги і витягнув з піхов меч. Особливий дзвін клинка рознісся в нічному повітрі.

От тільки магія меча не піднялася.

14

Коли Річард вихопив меч, Келен відхилилася назад. Ехо дзвінкої сталі і крик Тома все ще розносилися над навколишніми пагорбами. Келен пильно вдивлялася і вслухалася в темряву огортаючої їх ночі. Чуття було її зброєю — свій меч вона залишила у візку, щоб не викликати підозр: жінки в Старому світі не носять зброї.

У світлі багаття вона ясно бачила обличчя Річарда. Келен багато разів була свідком, як чоловік діставав Меч Істини. Вона зустрілася з ним вперше тоді, коли Зедд вручив Річарду меч, і той вперше витягнув його з піхов. Він бачила меч у часи, коли Річард вихоплював його в запалі битви або, як зараз, коли треба було захищатися.

Коли Річард виймав меча, він одночасно викликав магію. Такою була особливість клинка: магія була не тільки для того, щоб захистити господаря меча, вона захищала те, до чого він прагнув. Меч Істини не талісман, він — приналежність Шукача Істини.

Шукач володіє магією меча, і магія йому відповідає.

Кожного разу, коли Річард виймав меча, Келен бачила, як в сірих очах чоловіка починала небезпечно поблискувати магія.

Зараз вперше Річард витягнув меч, а вона не побачила магії в його очах.

Те, що магія не з'явилася, вразило Келен, але ще більше це приголомшило Річарда. На секунду він забарився.

Перш ніж вони встигли подумати про те, що могло викликати крик Тома, з оточуючих галявину дерев зісковзнули темні постаті. Гучні верески і оглушливі крики наповнили ніч. Невідомі вороги увірвалися в табір, ледь освітлений слабеньким багаттям.

Келен вирішила, що ці люди не схожі на солдатів. На них не було форми, і вони не атакували, як прийнято в армії, тримаючи зброю напереваги. Жінка не помітила, щоб хто-небудь з них розмахував сокирами, мечами або хоча б ножами.

Але були вони озброєні чи ні — суті справи це не міняло. Нападників було дуже багато, і вони видавали бойові кличі, в яких звучала готовність до кривавого вбивства. Келен знала, що такі раптові агресивні крики можуть бути тактичним ходом, покликаним налякати і послабити супротивника. Часом вона сама застосовувала таку тактику залякування.

З клинком у руці Річард був самим собою — зосереджений, рішучий і налаштований нещадно, нехай навіть з ним не було магії меча.

Меч Істини розітнув повітря, червоні язики полум'я багаття запалали на лезі клинка. У ці кілька секунд перед початком битви Келен злякалася, що без магії меча все може закінчитися зовсім жахливо.

У мить ока тихий табір перетворився на обитель демонів. Хоча нападники і не виглядали солдатами, вони були величезні і не залишали сумнівів у жорстокості своїх намірів.

Темна постать метнулася вперед, намагаючись перехопити Річарда, перш ніж він встигне пустити меч у справу. Кінчик меча просвистів у повітрі в смертельному ударі. Клинок відсік одну з витягнутих рук і розніс череп. Над багаттям розсипалися бризки крові, мозку і осколки кістки. Пролунав ще один крик. Меч Річарда пройшов через груди ще одного супротивника. За два коротких миті два вороги стали мерцями.

В очах Річарда заблищала магія.

Келен не розуміла, що роблять ці люди. Вони кидалися в бій без зброї і не відчували страху. Їх лютий вигляд, численність, високий зріст і швидкість, з якою вони нападали, вселили б жах кому завгодно.

З темряви вибігали всі нові нападники. Кара вихопила ейдж. Багато нападників заволали від нестерпного болю, коли зброя торкнулося їх. Сабар з ножем у руці повалився на землю, схоплений нападником ззаду. Ще один схопив за волосся Дженнсен. Їй вдалося вирватися і полоснути ворога ножем по обличчю. Крики пораненого злилися з іншими криками.

Келен зрозуміла, що кричать не тільки люди, але і коні. Ейдж Кари торкнувся чиєїсь бичачої шиї, викликавши пронизливий вереск. Люди кричали й віддавали накази, які Річард переривав ударом меча.

Нарешті Келен усвідомила, що відбувається. Їх не збиралися вбивати. Ворогам треба було взяти їх живими. Вбивство в очах цих людей було великою милістю порівняно з тим, що вони збиралися з ними зробити.

Два здоровані кинулися до Келен і Річарда. Кара опинилася поруч і схопила за сорочку одного з них, розвернувши до себе. Вона вдарила його ейджем в живіт і кинула на коліна. Інший нападник несподівано зустрівся з мечем Річарда. Короткий крик смертельного болю обірвався, коли Річард розрубав йому горло. Кара, стоячи над супротивником, тицьнула його ейджем в груди і повернула, зваливши остаточно.

Річард вже перескочив через багаття і опинився в самому центрі сутички. Як тільки його ступні торкнулися землі, він розрубав майже надвоє нападника, що повалив Сабара, розбризкуючи навколо його нутрощі.

Людина, яку поранила Дженнсен, піднялася і тут же отримала удар ножем. Дівчина відскочила назад, а він похитнувся і впав додолу, стискаючи руками перерізане горло. Кара розправилася з противником, який намагався напасти на Дженнсен зі спини. Морд-Сіт з лицем, перекошеним дикою рішучістю, доклала ейдж до його горла і дочекалася, поки він не захлинеться у власній крові.