Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі - Страница 43

Енн оглянула поліровану мармурова підлогу, гладкі кам'яні червоні колони під арками, оповитими виноградною лозою, що піднімалася до балконів. Вона підняла голову до скляного даху, через який вдень струмувало світло в зал, і перевела погляд на статуї коней у натуральну величину, навічно застиглих в галопі навколо бризок фонтану.

— Так, здається, я розумію, про що ви, — пробурмотіла Енн.

Її духу палац не посилював. Навпаки, в палаці вона відчувала себе кішкою в собачій будці з замкненими дверима. Тут вона відчувала, що її сила слабшає.

Народний Палац був більше, ніж просто палац. Це було ціле місто, об'єднане нескінченними дахами. Десятки тисяч людей жило в ньому постійно, і ще тисячі кожен день приходили. Палац ділився на декілька рівнів: на одних продавали товари в лавках, на інших — селилася влада, на третіх — розташовувалися звичайні житла.

Навколо плато, на якому розташовувався палац, розташовувалися ринки, де люди купували і продавали товари. Піднімаючись до палацу, Енн минула безліч крамничок. Центром торгівлі був сам палац, куди стікалися люди з усієї Д'Хари.

Крім того, палац був родовим місцем Дому Ралів. Народний Палац був заклинанням, не просто зачарованим місцем, як Палац Пророків, в якому Енн провела більшу частину свого життя. Сам палац був заклинанням.

Внутрішній палац був збудований з особливою увагою і точністю. Зовнішні укріплені стіни разом з кімнатами палацу складали оболонку заклинання, а зали і коридори складалися в викреслений узор — саме заклинання, суть його сили.

Як заклинання, накреслені паличкою в пилу, були зведені і стіни палацу. Побудувати палац такої конструкції, з погляду звичних архітектурних канонів, було безумством. Але від перевірених методів побудови і конструкції довелося відмовитися заради того, щоб працювало заклинання.

Воно було особливим. Палац захищав будь-кого з Будинку Ралів. Це означало, що тут Рал володів найбільшою силою, а інші, навпаки, втрачали її. Енн ніде не відчувала такого ослаблення свого Хань, есенції життєвої сили і дару. Вона сумнівалася, чи зможе запалити тут за допомогою дару хоча б свічку.

Щелепа Енн відвисла, коли вона раптом усвідомила ще один аспект заклинання. Вона обвела поглядом зали — частини заклинання — наповнені людьми.

Заклинання, написані кров'ю, завжди ефективніші і потужніші. Але коли кров просочується в землю, засихає або розкладається, сила заклинання слабшає. Але Народний Палац — заклинання, коридори якого заповнені живою кров'ю людей. Енн втратила дар мови, усвідомивши всю геніальність плану.

— Кімнату шукаєш, так?

Енн забула про свою сусідку, яка продовжувала витріщатися на неї і посміхатися нафарбованими губами. Вона змусила себе прикрити рот.

— Е? Я… — протягнула Енн. — Я поки не знайшла кімнати на ніч.

— Але ти не можеш лягти на лаві, — посмішка жінки все так само висіла на губах, здавалося, їй все важче зберігати її. — Охорона тобі не дозволить. Доведеться тобі зняти кімнату, або вилетиш з міста.

Енн прекрасно зрозуміла, до чого хилить городянка. Цим людям, одягненим в кращий одяг для відвідин палацу, вона здавалася жебрачкою. Після розмов про те, хто як одягнений, сусідка Енн з незадоволенням терпіла її поряд з собою.

— У мене є, чим заплатити за кімнату, — запевнила її Енн. — Я просто поки не знайшла її. Після такої тривалого подорожі мені треба було б піти і вимитися, але мені дуже хотілося дати відпочити моїм бідним ногам. Не скажеш, де мені можна знайти підходящу кімнату?

— Я можу запропонувати тобі мою кімнату, — посмішка стала трохи більш природною. — Це недалеко звідси.

— Ти дуже люб'язна, — Енн піднялася і помітила охорону, що спускалася по коридору.

Жінка встала і побажала доброї ночі сусідкам по лаві.

Від чого Енн дійсно втомилася, так це від вечірньої молитви лорду Ралу. На площі задзвонив дзвін, закликаючи всіх зібратися і помолитися. Енн зазначила, що ніхто не збирається уникнути молитви. Між людьми ходила охорона. Енн відчула себе мишкою в пазурах яструба, і їй довелося приєднатися до натовпу на площі.

Вона провела на колінах біля двох годин, завзято схиляючись до підлоги і торкаючись чолом землі, так само, як і всі, похмуро повторюючи слова молитви-посвяти.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В твоїй мудрість — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Двічі на день люди читали формулу посвяти. Енн не уявляла, як вони виносять цю муку.

Вона згадала про зв'язок між народом Д'Хари і лордом Ралом, узи, які захищають людей від соноходців, і зрозуміла, як вони це виносять. Вона сама була полонянкою Імператора Джегана. Він убив на її очах Сестру, просто щоб залякати Енн.

Вона знала, як люди виголошують посвяту перед обличчям жорстокості і катувань.

Навряд чи Енн потребувала молитви-присвяти лорду Ралу, Річарду. Вона присвятила йому п'ятсот років ще до його народження.

У пророцтві говорилося, що він — єдиний, хто зможе запобігти катастрофі. Енн розглядала стіни залу. Їй хотілося б знати, де ж Річард.

— Сюди, — жінка потягнула Енн за рукав.

Недавня сусідка махнула рукою направо і пішла по коридору. Енн накинула хустку, закривши згорток, який вона несла, й притиснула міцніше до боку дорожню сумку. Вона зауважила, що багато людей, які сидять на мармурових лавах і низьких виступах стін обговорюють її вигляд.

По підлозі розбігалися зигзаги з темно-коричневого, рожевого і світлого каменю, складаючись у тривимірний візерунок. Енн вже бачила такі узори в Старому світі, але жоден з них не зрівняється з цим. Цей — витвір мистецтва, більше, ніж просто кам'яна підлога. Все в палаці було абсолютним.

На напівповерхах з кожного боку розмістилися крамниці. У деяких з них продавалися товари, необхідні мандрівникам. Тут можна було побачити різну випивку і харчі, від м'ясних пирогів до солодощів, від елю до теплого молока. Продавали нічні сорочки. В інших крамницях — стрічки для волосся. Навіть у таку пізню годину багато лавок були відкриті. У палаці завжди залишалися ті, хто працював всю ніч, і вони потребували подібних крамниць. Заклади, в яких пропонували зробити нову зачіску або перефарбувати волосся, або створити диво з нігтями, закривалися до ранку. Енн була впевнена, що власники таких місць дуже б здивувалися, побачивши її.

Жінка відкашлялася. Вони йшли вниз по широкому коридору, роздивляючись вітрини.

— Звідки ти прийшла?

— О, далеко з півдня. Це дуже-дуже далеко звідси, — Енн невизначено махнула рукою і відчула, який уважний погляд кинула на неї нова знайома. — Там живе моя сестра, і я відвідувала її, — Енн вирішила підкинути ще думку в багаття цікавості сусідки. — Вона радниця лорда Рала з важливих питань.

Брови жінки злетіли вгору.

— Правда? Радниця самого лорда Рала! Яка честь для твоєї родини.

— Так. Ми всі нею дуже пишаємося, — з підкресленою повільністю вимовила Енн.

— А в чому лорд Рал з нею радиться?

— Радиться? Ну, по військових справах, звичайно.

— Жінка? Дає поради лорду Ралу з ведення воєн? — Сусідка відкрила рот.

— Ну так, — наполягала Енн, присуваючись ближче і знижуючи голос. — Вона відьма. Передбачає майбутнє. Дивись, вона написала мені листа і сказала, що я прийду в палац. Хіба не дивно?

— Ну, це легко вгадати, що ти пішла б сюди, — трохи насупилася городянка.

— Так, але вона сказала мені, що я зустріну добру жінку.

— Вона, мабуть, дуже талановита, — нарешті розпливлася в посмішці сусідка.

— О, ти навіть не уявляєш наскільки точно вона пророкує майбутнє, — упиралася Енн в описі достоїнств неіснуючої родички.

— Та ну? А вона сказала що-небудь особливе про твій візит сюди? Що-небудь таке?

— Сказала, звичайно. Як думаєш, правду вона сказала, що я зустріну тут чоловіка?

Очі жінки забігали по коридорах.

— Тут повно чоловіків. Це не здається особливим пророкуванням. Точно, вона повинна була відкрити тобі більше, ніж… ну, я маю на увазі, якщо вона так талановита, та ще й радник лорда Рала…