Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі - Страница 47

Небажання Кари застосовувати силу зупинило Келен більше, ніж що-небудь інше. Тому що якщо і був на світі хтось, готовий вдатися до сили заради захисту Річарда, так це Кара.

У тьмяному світлі лампи Келен вивчала вираз обличчя охоронниці. Незважаючи на слова Кари, Келен не знала, чи стала б сама Морд-Сіт коливатися.

— А якщо ця спроба марна? — Запитала з-за спини Келен Дженнсен.

Келен озирнулася на сестру Річарда і побачила, що дівчина схвильована.

Колись Келен зробила помилку, не зреагувавши швидко, і Річарда схопили і забрали від неї. Тоді помилка коштувала Річарду свободи, на цей раз — може коштувати життя.

Але Келен знала й те, що незважаючи на важкі наслідки тодішнього її коливання, зараз можливо і не бути необхідності в негайних діях.

Вона знову подивилася в очі Каре.

— Добре. Послухаємо, що він скаже, — великим пальцем вона стерла сльозу з щоки Кари, сльозу смертельного страху за життя Річарда, страху втратити його. — Спасибі, — прошепотіла Келен.

Кара кивнула і відпустила її.

— Тобі краще не розчаровувати мене в тому, що я зупинила її, — розвернулася вона до Оуена, склавши руки на грудях і прикувавши його поглядом до місця.

Хлопець дивився на них — Фрідріха, Тома, Дженнсен, Кару, Келен і навіть на ту людину, якої торкнулася Келен, лежачої недалеко на землі.

— Спочатку я хочу знати, як ти міг отруїти Річарда? — Запитала Мати-Сповідниця.

Оуен облизав губи, боячись говорити, але саме для цього він і прийшов. Чоловік втупився в землю.

— Коли я побачив пил, що піднімається возом, то зрозумів, що ви вже недалеко, і вилив воду зі своїх міхів. Коли лорд Рал знайшов мене, я попросив напитися. Він дав мені води, а перед тим, як повернути його міх, я підсипав отруту. Потім я побачив, що з'явилася і ти, і вирішив отруїти вас обох, лорда Рала і тебе, Мати? Сповідниця. Але у тебе був свій міх, і ти відмовилася ковтнути води, коли лорд Рал запропонував тобі. Але я подумав, що це вже неважливо. Все повинно було спрацювати відмінно.

Келен не знала, що відчувати після такої сповіді.

— Значить, ти збирався вбити нас обох, але вийшло отруїти тільки Річарда?

— Убити?.. — Оуен підняв голову, приголомшений цією думкою. Він рішуче захитав головою. — Ні, ні, нічого такого. Мати-Сповідниця, я намагався прийти до вас раніше, але ці люди напали на вас першими. Я повинен був дати протиотруту лорду Ралу.

— Бачу. Ти хотів врятувати його, після того, як отруїв, але коли ти прийшов, ми вже покинули табір, — саркастично сказала вона.

В очах хлопця знову заблищали сльози.

— Це так жахливо. Всі ці трупи — кров. Я ніколи не бачив такого жорстокого побоїща, — він скривив рот.

— Це могли бути ми — наші трупи, якби ми не захистили себе, — нагадала Келен.

— І ви пішли — пішли геть. Я не знав, куди ви подалися, — розповідав Оуен, розгойдуючись і зажмуривши очі, немовби не чув її. — Важко було йти слідами воза в темряві, але мені довелося. Я біг, щоб зустріти вас. Я так боявся, що на мене нападуть птиці, але знав, що повинен встигнути до вас цієї ночі. Мені не можна було чекати. Я дуже боявся, але прийшов.

Історія здалася Келен безглуздою.

— Значить, ти той, хто розпалює вогонь, кричить «пожежа!», А потім допомагає згасити її, і тоді ти перший герой.

— Ні, ні, не так. Не так, клянуся, — злякано затряс головою Оуен. — Ненавиджу так робити. Я так робив раніше, і ненавидів це.

— Навіщо тоді ти отруїв його?!

Оуен м'яв одяг, по його щоках бігли сльози.

— Мати-Сповідниця, ми повинні дати йому протиотруту, або він помре. Вже й так пізно, — він склав руки в благає жесті і підняв голову до неба. — Великий Творець, не допусти, щоб було пізно, прошу тебе. — Хлопець рушив до Келен, благаючи, сподіваючись переконати її в своїй щирості, але, глянувши їй в обличчя, відступив назад. — Часу немає, Мати-Сповідниця. Я намагався прийти до вас раніше, клянуся. Якщо ми зараз не дамо йому зілля, він помре. І все буде марно — все, все!

Келен не знала, чи вірити маренні Оуена. Не було сенсу отруїти людину, а потім його рятувати.

— Що за протиотрута? — Запитала вона.

— Ось, — Оуен квапливо вийняв пляшечку з кишені. — Ось ліки. Прошу, Мати? Сповідниця, — він простягнув Келен грановану пляшечку. — Це треба дати лорду Ралу. Будь ласка, поквапся, або він помре.

— Або це прикінчить його, — вимовила Келен.

— Якби я хотів убити його, то зробив би це, коли підсипав отруту в міх. Я міг би підсипати більше або не приходити з протиотрутою. Присягаюся, я не вбивця, тому і прийшов до вас.

Оуен не вселяв довіри. Келен не могла йому повірити. Якщо вона зробить невірно, розплатою за помилку буде життя Річарда.

— Треба дати Річарду протиотруту, — прошепотіла Дженнсен.

— Спроба навмання? — Запитала Келен.

— Ти казала, що інколи немає іншого вибору, крім як діяти негайно, але і тоді ти повинна прийняти правильне рішення, використовуючи свій досвід і знання. У возі я чула, що Кара сказала тобі, що Річард може не дожити до ранку. Оуен говорить, у нього є протиотрута. Я думаю, що настав час діяти.

— Можна мені сказати? — Тихо попросив Том. — Я б на вашому місці погодився. Не бачу іншого вибору. Якщо є можливість врятувати лорда Рала інакше, треба нею скористатися.

У Келен не було альтернативи, окрім як їхати до Ніккі, але це ставало все більш і більш схожим на безплідну надію.

— Мати-Сповідниця, я згоден з Томом, — тихим голосом продовжив Фрідріх. — Якщо ти дасиш йому протиотруту, ми всі будемо знати, що це було найкраще, що можна було зробити.

Якщо зілля вб'є його, вони не звинуватять її. Ось що хотів сказати Фрідріх.

Дженнсен підійшла до Оуена, тягнучи за собою Бетті.

— Якщо ти брешеш щодо протиотрути, то відповісиш мені, і Карі, і Матері-Сповідниці, якщо що-небудь ще від тебе залишиться після зустрічі з однією з нас. Зрозумів?

Оуен стиснувся, повернув голову набік і швидко закивав, уникаючи дивитися на Дженнсен і Бетті. Келен подумала, що він боїться Дженнсен більше, ніж кого? Небудь з них.

— У нього дійсно є протиотрута, — пошепки сказала Кара, підійшовши до Келен. — Інакше навіщо йому брехати і наражати себе на небезпеку? Навіщо повертатися, якщо він просто хотів отруїти лорда Рала? Він отруїв його і повернувся. Мати-Сповідниця, треба дати протиотруту Річарду, і як можна швидше.

— Але навіщо він його тоді отруїв? — Прошепотіла Келен у відповідь. — Який сенс у тому, щоб отруїти людину, а потім принести протиотруту?

Кара роздратовано зітхнула.

— Не знаю. Але якщо зараз лорд Рал помре… — охоронниця не договорила фразу.

Келен подивилася на лежачого без свідомості Річарда. Ноги підкошувалися, коли вона замислювалася про те, що він може ніколи не прокинутися. Як вона буде жити без Річарда?

— Скільки нам потрібно дати йому? — Запитала Келен Оуена.

Хлопець кинувся до неї, минаючи Дженнсен.

— Все. Треба, щоб він випив все, — з пристрасною переконаністю сказав він, вкладаючи пляшечку в долоню Келен. — Поквапся, будь ласка.

— Ти заподіяв йому шкоду, — з неприхованою загрозою вимовила Келен. — Твоя отрута змусила його страждати. Він кашляв кров'ю і мучився від болю. Якщо ти думаєш, що я коли-небудь забуду про це, нехай навіть ти прийшов з протиотрутою, то ти помиляєшся.

— Але я намагався встигнути до вас, — Оуен нервово облизав губи. — Я ніс протиотруту, щоб цього не сталося. Я намагався, але ви вбили всіх тих людей.

— А… тобто це ми винні? — Як би уточнюючи, перепитала Келен.

Оуен трохи посміхнувся і кивнув головою. На його обличчі з'явилася слабка посмішка задоволення тим, що його нарешті зрозуміли, що це їх вина, а не його.

Поки Дженнсен стежила за Оуеном, Том — за солдатом, а Фрідріх — за Бетті, Келен і Кара опустилися на коліна і підняли Річарда, щоб він зміг випити протиотруту. Кара поклала його собі на коліна, а Келен тримала його голову на руках.

Відвернувши кришку зубами, вона виплюнула пробку. Обережно, щоб не пролити рідину, Келен приклала пляшечку до губ чоловіка і нахилила. Вона побачила, як рідина змочує губи. Вона трохи повернула голову Річарда, щоб рот розтулився трохи більше, і влила ще трохи зілля. Прозора рідина стікала в рот.