Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі - Страница 25

На папері знову почали проявлятися слова Верни:

«Наші розвідувальні загони і мисливці доповідають, що Джеган почав рух. Не зумівши здолати перевал силою, імператор розділив війська і відводить частину армії на південь. Генерал Мейфферт саме цього й побоювався.

Неважко передбачити, що затіяв Джеган. По всій імовірності, він планує провести значну частину своїх військ по долині Керн, а потім південніше в обхід гір. Як тільки останні територіальні перешкоди залишаться позаду, він поверне до південних меж Д'хари і попрямує на північ.

Для нас це найгірше, що може статися. Ми не можемо залишити перевали незахищеними, доки частина ворожої армії зачаїлася в очікуванні по ту сторону. Однак ми також не можемо дозволити силам Джегана обійти нас з півдня. Генерал Мейфферт вважає, що нам доведеться залишити частину людей тут для охорони перевалів, а основна армія повинна відправитися на південь і зустріти загарбників.

Вибору немає. Через те, що половина військ Джегана знаходиться на півночі, по той бік перевалів, а інша половина направляється в обхід, щоб вийти з півдня, Народний Палац опиниться якраз посередині. Джеган, звичайно, давно задумав це.

Енн, боюся, у мене майже не залишилося часу. Весь табір на ногах. Ми тільки що дізналися, що Джеган розділив сили, і тепер ми поспішаємо скоріше згорнути табір і будемо прямувати на південь.

Мені також потрібно розділити Сестер. Так багато їх втрачено, що ділити вже майже нікого. Іноді мені видається, ніби ми змагаємося з Джеганем в тому, у кого залишиться в живих остання Сестра. Страшно подумати, що стане з усіма добрими людьми, якщо ніхто з нас не виживе. Якби не це, я була б тільки рада залишити суєту цього світу і приєднатися до Уоррена в світі духів.

Генерал Мейфферт стверджує, що не можна втрачати ні хвилини, ми повинні вийти з першими променями сонця. Я буду пильнувати всю ніч — потрібно ще переконатися, що у нас достатньо воїнів і Сестер для охорони перевалів, і перевірити щити. Якби північна частина армії Джегана наступала цим шляхом, ми всі б загинули набагато швидше.

Якщо тільки у вас не залишилося нічого термінового, про що треба поговорити прямо зараз, боюся, мені пора йти».

Читаючи ці рядки, Енн притискала долоню до рота. Новини були справді тривожні. Вона не забарилася з відповіддю, щоб не змушувати Верну чекати.

«Ні, дитино, зараз нічого термінового в мене немає. Знай, що ти завжди в моєму серці».

Майже відразу ж повернулася відповідь-повідомлення.

«Перевали вузькі, і тому нам вдавалося охороняти їх. Імперський Орден не в змозі атакувати супротивника числом в таких вузьких місцях. Я впевнена, що перевали встоять. Джегана затримало те, що він не зміг перетнути гори, і зараз, коли погода на його стороні, гори виграли нам трохи часу, поки він зі своєю армією змушений буде пройти весь шлях на південь і потім назад до Д'хари. Оскільки саме в цьому найбільша для нас небезпека і загроза, я прямую з армією на південь.

Моліться за нас. Рано чи пізно ми будемо змушені зустрітися з ордою Джегана на відкритому просторі рівнин, де у нього буде достатньо місця, щоб обрушити на нас усю свою міць. Якщо до тих пір щось не змінить ситуацію, боюся, шансів вижити у цій битві у нас не буде.

Сподіваюся лише, що Річард виконає пророцтво, поки ми ще живі».

Енн нервово сковтнула і написала у відповідь: «Верна, даю тобі слово: я зроблю все, щоб це сталося. Знай, що ми з Натаном приділимо всю свою увагу завершенню пророцтва. Ти краще за інших знаєш, що саме цьому я присвятила більше п'яти століть життя. Своєї справи я не залишу і не заспокоюся, поки Річард не зробить те, на що здатний лише він один. Хай буде з тобою і нашими доблесними захисниками Творець. Всі ви будете в моїх молитвах. Довірся Творцеві, Верна. Тепер ти аббатиса, так передай мою віру і тим, хто поруч з тобою».

Через мить, Верна відповіла: «Дякую вам, Енн. Я щоночі ввечері буду перевіряти, чи немає в щоденнику новин про Річарда. Мені не вистачає вас. Сподіваюся, ми зустрінемося ще в цьому житті».

Енн акуратно вивела останні слова: «І я теж, дитя моє. Доброго шляху».

Енн схилилася на ліктях і втомлено потерла віскі. Новини були не втішними, але все не так вже погано. Джеган хотів прорватися через перевали і легко досягти наміченої мети, але перевали встояли, і в підсумку йому довелося розділити війська і почати довгий виснажливий похід. Енн спробувала поглянути на це з хорошого боку. У них ще був в запасі час. Ще багато чого можна встигнути зробити. Вже що-небудь вони та придумають. Річард що-небудь придумає. Пророцтво гарантувало, що в ньому полягав шанс на їх порятунок.

Вона не могла допустити думки, що зло принесе Тьму в цей світ.

У двері постукали, і Енн здригнулася від несподіванки. Вона притиснула руку до грудей, намагаючись вгамувати швидко стукаюче серце. Хань не попередив її про чию-небудь присутність.

— Так?

— Енн, це я, Дженнсен, — пролунав тихий голос за дверима.

Відсуваючи стілець, Енн повернула перо на місце і сховала щоденник за пояс. Потім вона поправила вбрання і глибоко зітхнула, намагаючись відновити дихання.

— Увійди, дитино моя, — вона відкрила двері і тепло посміхнулася сестрі Річарда. — Спасибі за їжу, — Енн простягла руку до столу. — Не хочеш розділити зі мною трапезу?

— Ні, дякую, — Дженнсен похитала головою. Обличчя її, обрамлене золотистими локонами, виражало крайню заклопотаність. — Енн, мене прислав за вами Натан. Це дуже терміново. Ви ж знаєте, яким він буває. І ви напевно знаєте, як округляються його очі, коли він сильно схвильований.

— Та вже, — протягнула Енн. — Він завжди такий, коли знаходить неприємності на свою голову.

Дженнсен моргнула, здивовано і злякано. — Боюся, ви маєте рацію, тому що він досить недвозначно велів мені знайти вас і тут же привести до нього.

— Натан вважає, що оточуючим покладається вищати кожен раз, коли він вщипне. — Енн жестом запропонувала дівчині вказати шлях. — Мабуть, я краще дійсно перевірю що сталося. Де пророк? — Дженнсен підняла ліхтар вище, виходячи з маленької кімнатки.

— На могилі. — Енн спіймала дівчину за рукав сукні.

— На цвинтарі? І він хоче, щоб я туди вирушила? — Дженнсен озирнулася через плече і кивнула. — І що він робить на цвинтарі? Дженнсен нервово сковтнула.

— Я його запитала, а він сказав, що відкопує мерця.

10

На трав'янистому схилі, що спускався до самого кладовища росла розлога верба. В її гілках оселився пересмішник, який проводив ночі, передражнюючи найрізноманітніші звуки. Ці його крики призначалися для відлякування всіляких конкурентів від його території. Зазвичай такі звуки означали загрозу для представників пташиного світу, але доставляли задоволення Енн. Однак зараз, в мертвій тиші ночі, ці пронизливі пташині крики, свист і балаканина, неприємно дратували нерви. Звідкись здалеку йому вторив ще один пересмішник, вигукуючии свої погрози. Навіть птахи тут не могли досягти згоди.

Дженнсен прокладала шлях через високу траву, тримаючи ліхтар у високо піднятій руці, щоб Енн могла бачити дорогу. — Том сказав, що ми знайдемо їх там, внизу.

Спітнівши після довгої прогулянки, Енн вдивлялася в темряву. Вона не могла навіть уявити, що затіяв пророк на цей раз. За весь час, що вона знала цю людину, він ще ніколи не здійснював подібного вчинку. Що й казати, у нього була купа дивацтв, але такого вибрику, як сьогодні, він не скоював жодного разу. Зазвичай з віком люди, навпаки, всіма силами прагнуть уникати кладовищ як можна довше.

Молодша сестра Річарда швидкими кроками, ледь стримуючись від бігу, спускалася вниз по схилу. Енн, задихаючись, слідувала за нею з відчуттям, що вони йдуть вже половину ночі. Вона нічого не знала про це покинуте кладовище, загублене в безлюдній дикій місцевості. А ще шкодувала, що не подумала захопити трохи їжі, яка залишилася лежати на тарілці в її кімнаті.