Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі - Страница 51

По очах Кари й Річарда Ніккі бачила, як зблизив їх цей спільний досвід. Коли ж вона усвідомила, що він скоро поїде, радість бачити Кару живою миттєво зів'яла.

— Крім того, — сказав Річард, дивлячись у темряву, — ми навіть не знаємо, має все це ставлення до того, що сталося в лісі, чи ні.

— Звичайно, має. — Сказала Ніккі.

Він знову направив на неї пильний погляд. — Звідки ти знаєш? Там, у лісі щось розірвало наш загін на шматки. Напад в лісі і тут були різними. Ми ж навіть не знаємо напевно, що ці напади здійснив Звір, створений за наказом Джегана.

— Про що ти кажеш? Чим же ще це може бути? Це повинно бути тією зброєю, яку наказав створити Джеган.

— Я й не стверджую, що це не так — це цілком можливо. Але дещо з цього не має відношення до мене.

— Що, наприклад?

Річард пальцями скуйовдив волосся. — Те, що напало в лісі на наш загін, не напало на мене, хоча я був зовсім недалеко. Тут це щось не зробило з Карою того, що зробило з загоном у лісі. Якби це було одне і те ж, воно легко порвало б Кару і мене на шматки. Так чому ж воно не зробило цього, коли була така можливість?

— Можливо тому, що я спробувала перехопити його магію, — припустила Кара. — Може, воно пройшло повз мене, тому що відчуло загрозу, а можливо, я досить ослабила його.

Річард похитав головою. — Ти не була ніякою загрозою. Це пройшло прямо крізь тебе, і цього контакту було достатньо, щоб виключити твоє втручання. А потім воно пішло за мною і проломило стіну, але коли досягло моєї кімнати, воно не втекло — воно просто зникло.

Ніккі різко насторожилася — вона ще не чула всю історію повністю.

— Ти був у кімнаті, а воно просто зникло?

— Не зовсім. Я вискочив з вікна, втікаючи від нього, коли воно проникло через стіну в мою кімнату. Я бачив щось темне, схоже на рухому тінь, а потім воно немов розчинилося в нічній темряві.

Ніккі смикала кінчик пояса, обдумуючи те, що він розповів. Вона пробувала об'єднати почуте з тим, що вже знала, але не бачила жодних збігів. Нічого, зі зробленого Звіром, здавалося, не мало сенсу — якщо це дійсно був Звір. Річард був правий — все це було абсолютно позбавлене логіки.

— Можливо, воно тебе не помітило, — бурмотіла вона про себе, намагаючись вирішити загадку.

Реакція Річарда була скептичною. — Ти хочеш сказати, що воно виявило мене вночі в готелі, зруйнувало кілька стін, добираючись до мене, але варто було мені вискочити у вікно, воно тут же розгубилося і віддало перевагу втечі?

Мить Ніккі розглядала його. — Обидва напади мають щось спільне. У них неймовірна руйнівна сила — дерева були зламані, немов прутики, а стіни — ніби вони з картону.

З нещасним виглядом Річард зітхнув. — Це правда.

— Хотіла б я знати, — додала Ніккі, складаючи руки, — чому воно не вбило Кару?

Його очі блиснули, і вона зрозуміла, що він знає більше, ніж розповів. Ніккі підняла голову, розглядаючи його, і чекала.

— Коли я був у свідомості Кари, крім болю там було дещо ще, — тихим голосом промовив він. — Я думаю, що це — повідомлення, залишене для мене. Повідомлення, що воно йде за мною, що воно знайде мене і зробить мою смерть недосяжною для мене розкішшю.

Пильний погляд Ніккі ковзнув по Карі.

— Я не хотіла, щоб він приходив за мною в царство темряви, я не просила його, не кликала. — Морд-Сіт стиснула руки. — Але не стану брехати і казати, що воліла б бути мертвою.

Ніккі не могла не усміхнутися такому простодушному визнанню. — Кара, я рада, що ти не померла. Правда. Чи варто було слідувати за людиною, яка легко може дозволити другу вмерти, не намагаючись з усіх сил врятувати його?

Холодний погляд Кари, звернений на Ніккі, знову повернувся до Ричарда.

— Мені все ж незрозуміло, чому воно не вбило Кару. Зрештою, воно могло передати своє повідомлення, коли торкнулося тебе. Я не сумніваюся, що ця загроза реальна, і у Звіра була можливість захопити тебе прямо тоді і змусити страждати. Але такий спосіб передати повідомлення не має сенсу. До того ж навіщо звірові приходити, щоб відразу зникнути?

Обдумуючи все сказане, Річард тарабанив по руків'ї меча.

— Хороші питання, Ніккі. Тільки в мене немає хороших відповідей.

Тримаючись пальцями лівої руки за руків'я меча, він придивився в темряву ніби в пошуках загрози.

— Думаю, що мені і Карі пора в дорогу. Враховуючи те, що сталося з загоном Віктора, я боюся, що воно може прийти за мною сюди.

Не хотів би я, щоб воно влаштувало криваве безумство тут, у місті. Я не хочу, щоб жителі були вбиті або поранені даремно. Неважливо, що воно таке — Звір, якого створили Сестри Тьми за наказом Джегана або щось ще, чого ми не знаємо. Думаю, у мене буде більше шансів вижити, якщо я буду рухатися, ніж сидіти і чекати, поки прийде мій кат.

— Не думаю, що це логічно. — Сказала Ніккі.

— Тим не менше, я в будь-якому випадку повинен їхати. І для різноманітності, нехай це буде раніше, ніж пізніше. — Він закинув свій мішок повище на спину. — Мені потрібно знайти Віктора та Іцхака.

Ніккі слухняно рушила слідом.

— Після нападу я ходила побачити їх. Вони обидва там, позаду стайні. Іцхак приготував коней, як ти просив. Люди допомогли зібрати для тебе припаси. — Вона взяла його за руку. — Там ще родичі тих, хто був з Віктором і загинув у лісі. Вони хотіли б поговорити з тобою.

Річард кивнув з глибоким зітханням. — Сподіваюся, я зможу хоч трохи втішити їх. В моїй душі горе теж ще свіже. — Швидким жестом він стиснув плече Кари. — Але я зміг розсіяти своє.

Річард зручніше прилаштував на плечі лук, ступив уперед і через мить розчинився в темряві.

21

Кара рушила слідом за Річардом, але Ніккі спіймала Морд-Сіт за руку, щоб поговорити так, щоб не чув Річард.

— Як ти, Кара? Насправді?

Кара твердо зустріла прямий пильний погляд Ніккі. — Трохи втомилася, але тепер все добре. Лорд Рал зробив все просто чудово.

Ніккі задоволено кивнула. — Кара, можу я задати особисте питання?

— Але я не обіцяю, що відповім на нього.

— У тебе є коханий по імені Бенджамін Майфферт?

Навіть у нічній темряві Ніккі побачила, що обличчя Кари стало таким же червоним, як її шкіряний одяг. — Хто розповів тобі про це?

— Ти хочеш сказати, це таємниця? Про це ніхто не знає?

— Ну… не зовсім так… — Кара зам'ялася. — Я хочу сказати… Ти ж змушуєш мене говорити те, чого я не збиралася.

— Я не прошу тебе говорити того, що ти не бажаєш. Я всього лише запитала про Бенджаміна Майфферта.

Кара зрушила брови. — Хто сказав тобі про це?

— Річард, — вигнула брову Ніккі. — Так це правда?

Кара напружено стиснула губи. Відвівши очі від Ніккі, вона вдивлялася в сліпу темряву. — Так.

— І ти розповідала Річарду, що закохана в цього солдата?

— З розуму зійшла? Я ніколи б не стала розповідати про це Лорду Ралу. Звідки він міг дізнатися?

Ніккі з хвилину слухала спів цикад, роздивляючись Морд-Сіт.

— Річард сказав, що йому про це говорила Келен.

Рот Кари здивовано розкрився. Потім вона торкнулася пальцями чола, щоб зібратися з думками.

— З глузду з'їхати… Напевно я випадково проговорилася. Можливо… не пам'ятаю… Важко пам'ятати все, що я могла розповісти йому. Думаю, я дійсно згадала щось одного разу, коли ми базікали про подібні речі. Тоді я і могла сказати йому про Бенджаміна. Дивно, я-то думала, що відсунула особисті почуття на задній план… Потрібно вчитися тримати рот на замку.

— Ти можеш говорити Річарду про все на світі. У світі в тебе немає кращого друга, ніж він. І тобі не треба боятися, що я теж щось знаю про тебе. Він розповів мені про це, коли відчував нестерпне горе. Він хотів, щоб я зрозуміла, що ти не просто Морд-Сіт, що в тебе є своє особисте життя. Він хотів, щоб я бачила в тобі хорошу людину. Він говорив про це з великою повагою. Я не стану ні з ким обговорювати твої почуття, Кара. У мене твої секрети в повній безпеці.