Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі - Страница 55

Річард помітив Ніккі, легко ковзаючу через потік виходячих людей. Її світле волосся каскадом спадало з плечей на чорне плаття. Сукня з глибоким вирізом і шнурованим ліфом, вигідно підкреслювала її груди. Її владна постава притягувала погляди, виділяючи її, немов королеву в натовпі. Кара ж у своїй червоній шкірі виглядала королівським ескортом.

Обидві дивилися на Річарда так, немов не бачили його, щонайменше, місяць, від цього він навіть відчув себе ніяково.

Енден ляснув його по плечу, закликаючи повернутися до дійсності. Піднісши до зубів трубку, старий промовив.

— Безпечної поїздки, лорд Рал. Спасибі за все, що ви зробили для нас. Ми будемо з нетерпінням чекати вашого повернення в вільне місто Алтур-Ранг.

— Дякую, — відповів з посмішкою Річард.

Енден разом з іншими учасниками зібрання рушив до виходу. Річард розслабився, побачивши, що ці люди зрозуміли значення своєї свободи і були тверді в намірі утримати її.

Іцхак, що стояв поруч з Річардом, зауважив Ніккі і Кару і почав махати їм своїм червоним капелюхом.

— Ми тут, — покликав він. — Як ви себе почуваєте, пані Кара? Річард вже говорив, що небезпека минула, але я щасливий бачити це на власні очі.

Річард рушив слідом за Іцхаком, який рвонувся назустріч жінкам, сяючи від задоволення, що може бачити їх.

— Все прекрасно, — відповіла йому Кара. — Мені дуже шкода, що твій готель зруйнований.

Іцхак відмахнувся від її слів, ніби йшлося про щось незначне. — Це всього лише дошки і штукатурка. Дрібниця. Людей так легко не відновиш.

— В цьому ти правий, — сказала Кара, піймавши пильний погляд Річарда.

Річард бачив Джамілю, що стояла з іншого боку від проходу. Вона понуро вислухала думку Іцхака про пошкодження готелю, але нічого не сказала. Спираючись об стіну біля великих воріт, вона уважно дивилася по сторонах, тримаючи за руку маленьку дівчинку. Річард вирішив, судячи з її круглого личка, що це має бути дочка Джамі. Дівчинка так заразливо посміхнулася йому, що він не зміг не відповісти їй тим же.

— Іцхак, я вже говорив, що ти повинен неодмінно відняти вартість збитку з тих грошей, що винен мені.

Іцхак надів капелюха. — Не варто так хвилюватися. Я ж сказав, що все владнаю.

Ледь Річард зібрався відповісти, як зовні піднялася якась незрозуміла метушня. Патрульні, що чергували по ближніх вулицях, увійшли в двері, тягнучи за собою двох міцних мужчин. Один з незнайомців був коротко пострижений, а волосся іншого звисали довгими брудними пасмами. Обидва прибульці були одягнені в коричневі туніки, які носили багато хто з жителів міста.

Віктор нахилився до Ричарда і видихнув. — Це шпигуни.

Річард і сам не сумнівався щодо цього. Під туніками затриманих виднілися широкі пояси, на яких зручно носити зброю. Напевно, перш ніж наблизитися, Імперський Орден вислав вперед розвідників, щоб знати, що може їх тут очікувати. Тепер, коли вони були бранцями, вони цілком могли стати джерелами цінної інформації про майбутній напад на місто.

Незважаючи на спроби одягтися як городяни, ці двоє відрізнялися від жителів міста. Справа була навіть не в одязі, який вони носили, хоча він і був їм явно малий. Також не були вони ні занадто величезними, ні занадто м'язистими. Вся справа була в їх холоднокровній поведінці. Обидва чоловіки трималися мовчазно, лише очі були завжди в русі, чіпко оглядаючи все навколо. Вони виглядали вовками серед овець, і були настільки ж небезпечні.

Поки патрульні тягли цих двох по проходу між стійлами, Річард інстинктивно перевірив наскільки вільно клинок рухається в піхвах.

Коли один із охоронців обернувся, заарештований з довгим волоссям раптово жорстко штовхнув гомілку людини, що йшла ззаду. Охоронець скрикнув від болю і впав на землю, а затриманий накинувся на тих, хто намагався утримати його за руки, люто розкидуючи оточуючих. Кілька людей впали. Охоронці накинулися на бранця, почалася сутичка. Хтось закривавлений упав на землю, хтось перевалився назад через загородку.

Тут же пригнічений настрій у стайні змінився панікою. Жінки заверещали. Діти, бачачи, що матері кричать, теж взялися волати. Заволали старші діти. Закричали чоловіки. Охоронці вигукували накази. Безладний страх пронісся над натовпом.

Шпигун, що звільнився, знав, як поводитися з противниками, щоб створити для себе прохід в тісному просторі, так, щоб супротивник не міг скористатися чисельною перевагою. Він, регочучи, схопився на ноги.

Він тримав за волосся маленьку доньку Джамі.

У сутичці ця людина примудрилася вихопити у когось ніж і тепер притискала його до горла дівчинки. Дитина верещала від жаху. Джаміля рвонулася до дівчинки, але отримала стусана в голову. Потужний удар відкинув її вбік. Охоронець, який лежав на землі з іншого боку, теж отримав жорстокий удар ногою по голові, коли спробував наблизитися.

Річард розмірено рухався до нього. Вся його увага була зосереджена на причини загрози.

— Всі назад, — загарчала людина на людей, які близько оточили його.

Він труснув головою, щоб відкинути сальне волосся, що впало йому на обличчя. Його очі оглядали людей, що намагалися триматися подалі. Він все ще не віддихався після бійки, піт заливав його рябе обличчя.

— Всі назад, або я переріжу їй горло!

Дівчинка знову заволала від страху, коли м'ясистий кулак підняв її вище, тримаючи за волосся. Він тримав її на рівні свого живота. Її ноги дригалися в повітрі, наче вона з усіх сил намагалася втекти. Але всі її зусилля були марні.

— Відпустіть його! — Наказала ця людина охоронцям, що тримали його напарника. — Зараз же! Або вона помре!

Річард випустив гнів на волю і з головою занурився в його лють. Вже не могло бути ніяких компромісів, ніяких переговорів, ніякої пощади.

Він стояв боком, злегка зігнувши коліна. Правою стороною він повернувся до людини, який тримав дівчинку, так, щоб той не міг бачити його меч. Той все продовжував дивитися на охоронців, які тримали його напарника. На Річарда він не звертав ніякої уваги.

Високий чоловік, що тримав дівчинку, що далі верещала, ще не знав, але для Річарда поєдинок вже був закінчений. Для Річарда він був вже мертвий.

Гнів меча вирвався назовні раніше, ніж його рука знайшла руків'я. Коли це сталося, лють захлиснула його свідомість, м'язи приступили до виконання його непереборного бажання, щоб його смертельна думка стала дійсністю.

Тут же спокій змінився страхітливою лавиною необхідності діяти.

У цей момент Річард не бажав нічого крім крові цієї людини. Ніщо менше не влаштувало б його. Лють спалила всю непевність. Меч Істини був інструментом наміру Шукача, і цей намір був простим і ясним. Тепер, коли рука Річарда лежала на руків'ї його меча, не існувало більше нічого, крім його мети, і мета ця полягала в тому, щоб обрушити смерть на людину, що стояла збоку.

Його погляд притягнув до себе ціль. Все його тіло злилося з цим смертоносним завданням.

Людині з ножем достатньо було лише провести рукою поперек ніжної шиї, щоб дівчинка померла. Але це займе якийсь, нехай і короткий, час, тому що спочатку вбивця повинен буде вирішити зробити це. В цю хвилину життя чоловіка було пов'язано з життям дівчинки — якщо вона помре, його життя втратить свою цінність. Він повинен був зважити все, перш ніж зробити вибір, але вибрати вбивство він міг не раніше, ніж обміркує своє рішення. І це рішення займе деякий час.

Річард уже прийняв рішення і повністю підготував себе до його виконання. Тепер у нього був час, який дав би йому можливість змінити ситуацію і керувати результатами. Він не міг дозволити собі помилитися і втратити час.

Більше нічого не мало значення.

Розпалений гнівом меча і своїм власним, він хотів крові. Ніщо інше не задовольнить його, ніщо інше не зупинить його, він не прийме нічого меншого.

Річард повернувся спиною до негідника, який тримав дівчинку, роблячи вигляд, що поволі відступає, як і наказав цей виродок. Він знав, що таким чином увага злочинця переключиться з нього на інші речі і змусить сприймати людей стоячих збоку і ззаду від себе як більш очевидну загрозу.