Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі - Страница 19

Юлія кинула виразний погляд на двох сестер.

— Крім того, вони тільки що очистили місто від жінок. Хоробрі воїни Джегана хочуть насолодитися новою здобиччю.

Кров відринула від обличчя Сестри Ермінії.

— І не кажи. Вже ми-то знаємо, як це буває.

— Джегану і його людям ніколи не набридає розважатися з захопленими жінками, — пробурмотіла Сестра Цецилія.

Лице Сестри Ерміни почервоніло.

— Хотіла б я підійняти Джегана і розібратися з ним по-своєму.

— Ми всі хотіли би повеселитися — дати пару уроків тим мужланам, — сказала Сестра Юлія, дивлячись кудись удалину, — але у нас є більш важливі справи.

Вона посміхнулася.

— Хоча, можливо, колись…

Три Сестри деякий час мовчали, пильно дивлячись на незліченні орди, що заповнили рівнину до самого горизонту.

— Коли-небудь, — сказала Сестра Цецилія низьким голосом, повним злості, — ми відкриємо шкатулки Одена і отримаємо їх силу. Ось тоді ці тварини сповна заплатять за все.

Сестра Юлія розвернулася і попрямувала назад до коней.

— Раз ми вже відкрили одну з скриньок, першим ділом потрібно нагнати Тові з останньою, третьою. А ще потрібно відшукати те, що знаходиться в Каска. Забудьте поки про Джегана і його армію — зараз ми бачимо їх в останній раз до того дня, як отримаємо могутність Одена. А вже тоді — побавимося. Це буде наша особиста відплата соноходцю.

Розплющивши очі, вона побачила лише смутні обриси.

— Зедд на тебе злиться… — долинув звідкись здалеку примарний голос, і Ніккі здалося, що вона впізнала Річарда. Як дивно чути його голос. Дивно, що вона взагалі щось чує, адже контрольна мережа майже вбила її.

Зір потроху повертався. Ніккі повернула голову вправо і побачила схилену постать людини, що сиділа на стільці поруч з ліжком. Це і справді був Річард! Поклавши лікті на коліна, міцно зчепивши пальці, він нахилився вперед і дивився на неї.

— Чому?

Побачивши, що вона прокинулася, Річард відкинувся на спинку простого дерев'яного стільця, і з полегшенням посміхнувся. Ніккі так любила бачити цю лукаву посмішку.

— Ти ж перебила всі вікна в кімнаті, де ви працювали з контрольною мережею.

У м'якому світлі лампи з молочно-білим абажуром, Ніккі виявила, що до пахв укрита ковдрою з багатим золотим шиттям і блискучою зеленою каймою по краях. На ній була атласна нічна сорочка, рукава якої ледь доходили їй до зап'ясть. Чужа. Ніжно-рожева. Не її колір. Цікаво, звідки вона взялася? А головне, хто її переодягнув в цю сорочку?

Колись у Палаці Пророків Річард став єдиним, хто не пред'являв права на її тіло, на її життя, на її душу, як, втім, і на будь-яку іншу сторону її життя. Таке відкрите щире ставлення змусило Ніккі задуматися. У ті дні почався ланцюжок міркувань, який привів до того, що Ніккі відкинула вчення Імперського Ордена. За допомогою Річарда вона прийшла до розуміння важливої істини — її життя належить тільки їй одній. А слідом за цим розумінням прийшли почуття власної гідності і повага до власної особистості.

Однак зараз у неї були проблеми серйозніші, ніж рожева нічна сорочка. В голові все ще щось важко пульсувало, хоч подушка і була дуже зручною.

— Взагалі-то, — відповіла Ніккі, — вікна розбила не я, а блискавка.

— Ага, — зауважила Кара, розгойдуючись на стільці біля стіни біля дверей. — Але не думаю, що ця різниця справить на нього враження.

— Гадаю, ні. — Ніккі зітхнула. — Ця кімната розташована в захищеній частині Замку.

Річард трохи насупився.

— Захищеній?

Ніккі злегка скосила очі, щоб сфокусувати погляд на його обличчі.

— Ця частина Замку — особливе місце. Воно спеціально захищене від навмисного вторгнення, і від різних непорозумінь.

Кара склала руки на грудях.

— Як щодо роз'яснити?

Вона була все ще одягнена в червону шкіру. Що це може означати? Трапилося що-небудь ще, чи Кара просто хоче бути готовою до наступного візиту Звіра?

— Це — стримуюче поле, — сказала Ніккі.

— Ми ще дуже мало знаємо про древнє, складне, і заплутане заклинання Вогняного Ланцюга. Навіть вивчати складові такого заклинання ризиковано, і саме тому для проведення перевірки ми використовували це місце. Кімната розташована в самому серці Замку й є укріпленим приміщенням, призначеним спеціально для тих випадків, коли передбачається використання унікальних заклинань. Різні види магії у вільній чи закріпленій формі здатні утримувати властиві їм відхилення від нормального ходу заклинання, які можуть спричинити за собою зони прориву, тому при роботі з ними найкраще поміщати такі потенційно небезпечні компоненти в стримуюче поле.

— Ось тепер все ясно, — відрізала Кара. — Це — поле. Спасибі, що пояснила.

Ніккі кивнула, як змогла.

— Так, стримуюче поле.

Побачивши, що Кара ще більше спохмурніла, Ніккі додала.

— Займатися магією в подібному приміщенні — все одно, що тримати осу в пляшці.

— А-а-а, — видихнула Кара, вхопивши, нарешті, сенс пояснення. — Здається, тепер зрозуміло, чому Зедд так розлютився.

— Напевно, він зможе все відновити, — припустив Річард. — Дивно, що збиток кімнаті завдано зовсім незначний. Більше всього Зедд сердився через розбиті вікна.

Ніккі слабо змахнула рукою.

— Не сумніваюся. Це скло унікальне. Воно має здатність утримувати магію, не випускати її назовні та відбивати напади ззовні. Воно діє подібно щитам, тільки утримує не людей, а чарівництво.

Річард трохи подумав.

— Ну, — сказав він, — Звіра це не втримало.

Ніккі, глянула на книжкову полицю, що висіла на стіні навпроти ліжка.

— Ніщо не втримає Звіра, — пояснила вона. — У цьому випадку він прийшов не через вікна або стіни, а крізь Завісу, прямо з Підземного світу. Йому не потрібно було проходити через щити або спеціальне скло.

Ніжки стільця, на якому сиділа Кара, з гучним стуком вдарилися об підлогу.

— І він майже відірвав вам руку. — Вона погрозила Річарду пальцем. — Ви використовували свій дар і цим привернули Звіра. Не будь там Зедда, який вас вилікував, ви, швидше за все, сплили б кров'ю.

— Ох, Кара! Кожного разу, як ти розповідаєш цю історію, крові стає все більше. Не сумніваюся, наступного разу я вже буду розірваний надвоє і зшитий назад магічною ниткою.

Кара склала руки на грудях і знову відкинулася на стільці до стіни.

— Звір міг розірвати вас надвоє.

— Він не так сильно мене поранив, як ти вигадуєш. Зі мною все гаразд.

Річард трохи нахилився вперед і стиснув руку Ніккі.

— Принаймні, ти змогла зупинити його.

Вона зустріла його погляд.

— На деякий час, — сказала вона. — І це все.

— І цього досить, — Річард досить посміхнувся. — Ти просто молодець, Ніккі, відмінно придумала пастку.

У сірих очах Річарда відбивалася вся щирість його душі. Чомусь світ завжди ставав світлішим, коли Річард був задоволений, якщо хтось впорався з важким завданням. Здавалося, він завжди цінує те, чого змогли домогтися люди, радіє з їх перемог. І Ніккі незмінно надихало те, як Річард радіє її досягненням.

Вона відвела погляд від його обличчя і помітила на столі, прямо позаду нього, невелику статуетку. Лампа освітлювала хвилясте волосся і одяг, який Річард колись так ретельно вирізав, намагаючись втілити в фігурці його бачення духу Келен. Блискуча статуетка з горіхового дерева стояла, ніби відкидаючи невидиму силу, що намагалася придушити її дух.

— Я в твоїй кімнаті, — сказала Ніккі швидше собі, ніж іншим.

Річард зацікавлено підняв брови.

— Як ти здогадалася?

Ніккі відвела погляд від статуетки і подивилася ліворуч в маленьке, закруглене зверху віконце в товстій кам'яній стіні. За ним виднілося чорне, всіяне зорями небо, на самому краю якого вже виднівся легкий рожевий рум'янець, що провіщав про наближення світанку.

— Випадково, — збрехала вона.

— Моя кімната була найближче, — пояснив Річард. — Зедд і Натан хотіли покласти тебе в ліжко, влаштувати зручніше, і швидко оцінити, яка допомога тобі потрібна.