Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі - Страница 41

У глибині його пам'яті жив спогад і про пророцтво Шоти, в якому говорилося про дитину, батьками якої будуть він і Келен. Згідно пророкування Шоти, вони не мали побратися, тому що народжена у них дитина виросте монстром. Але вони з Келен стали чоловіком і дружиною. Значить і пророкування про дитину не збудеться. Вірніше, збудеться, але не так, як це представила Шота. Келен ніколи не дасть життя монстру.

— А що зробили з королевою Ціріллою? — Запитав Зедд, відриваючи Річарда від його думок.

Здавалося, кімнату заповнила мертва тиша. Нарешті Джебр заговорила.

— Все відбулося точно так, як я бачила у видінні. Її віддали рядовим солдатам в якості розваги. Вони сприйняли це, як нагороду. Для королеви настало справжнє пекло — збулися її найстрашніші кошмари.

— Виходить, ти була останньою, хто її бачив? — Зедд нахилив голову, явно вважаючи, що їй є що розповісти.

— Не зовсім. Одного разу, я повинна була як можна скоріше віднести офіцерам тільки що засмажену яловичину. По дорозі я натрапила на натовп солдатів, які щось кричали, спостерігаючи за однією грою. Ця гра дуже популярна у військах Імперського Ордена. Грало дві команди, а вболівальники криками, зойками, вереском підтримували своїх. Глядачі робили ставки на переможців. Не знаю, що це була за гра… — сказала Джебр, схрестивши руки на грудях.

— Джа-Ла, — прошепотіла Ніккі. Так називається гра. Джа-Ла. Теоретично це — змагання фізичних здібностей, досвіду і стратегії. А практично, від Джа-Ла залишилася одна назва — в правилах, за якими грає Орден, збереглася лише жорстокість. Джа-Ла — улюблена розвага Джегана. У нього є власна команда. Я пам'ятаю, як одного разу вся команда була страчена за програш. А потім Імператор зібрав нову команду — самих досвідчених, найбільш жорстких, найсильніших гравців, яких тільки зміг знайти. Вони ніколи не програють. Повна назва гри — Джа лайдін. Рідною мовою Імператора це означає «гра життя», — пояснила Ніккі в відповідь на запитальний погляд Джебр.

Джебр насупилася, згадуючи.

— Так, пригадую. Здається, вони дійсно називали її Джа-Ла. Як я бачила, в неї грають важким м'ячем. Настільки важким, що випадковим ударом можна зламати кістку гравцеві.

— М'яч називається броц, — обернувшись, додав Річард.

Ніккі глянула на нього.

— Вірно.

— Так от, — відновила розповідь Джебр, — в той день я несла піднос з їжею для офіцерів, а вони дивилися гру. Там зібралася багатотисячна репетуюча юрба, через яку мені довелося пробиватися. Це було жахливо. Кільце раба у мене в губі не дозволяло їм забрати мене в намети, але не заважало грубо лапати мене, — погляд Джебр уткнувся в підлогу. — Таке мені доводилося терпіти досить часто.

Нарешті вона підняла очі.

— Офіцери розташувалися прямо біля краю поля. І коли я підійшла ближче, то побачила, що команди грають не м'ячем, як зазвичай, — Джебр відкашлялася. — Замість м'яча вони використовували голову королеви Цірілли.

Ніякову тишу знову заповнив голос Джебр.

— Життя в Галеї змінилося назавжди. Те, що колись було центром торгівлі — тепер стало величезним армійським табором, звідки війська відправляються в Новий Світ, туди, де ще залишилися вільні міста і країни. Звичайно, на віддалених фермах працюють раби, але врожаї там вже не ті, що раніше. Посіви або дуже бідні, або гинуть. А потреби збройних сил, що знаходяться в Галеї, величезні. Продовольства завжди не вистачає, і солдат годують тим, що надсилають зі Старого Світу. Поставки продовольства звідти приходять досить регулярно, і їх вистачає, щоб підтримати армію, ведучу військові дії.

— День і ніч я, як рабиня, обслуговувала офіцерів Ордена. І видінь у мене більше не було. Те, про яке я сказала королеві Ціріллі, було останнім. Це так дивно. Магічне бачення було у мене все життя, а тепер пропало. Здається, воно кануло в пітьму. Я втратила свій дар провидиці.

По погляду Ніккі, Річард зрозумів, що вона думає про те ж.

— І, врешті-решт, — говорила Джебр, — Одного разу я пішла з розташування головних сил. Якимось чином Шоті вдалося мене відвести. Я так толком і не знаю, як це сталося, пам'ятаю тільки, що вона була там зі мною. Я почала про щось розпитувати, але вона веліла закрити рот і йти. Пам'ятаю, як я озирнулася назад, і виявилося, що армія, розташована в долині і на пагорбах, була вже далеко позаду. Я не знаю, як ми опинилися так далеко, — насупившись, вона знову намагалася згадати. — Ми просто йшли. І ось я тут. Боюся, правда, що більше не зможу бути вам корисною. Адже у мене більше немає видінь.

Річард подумав, що вона теж повинна дізнатися правду.

— Ймовірно, твої бачення зникли тому, що два роки тому в наш світ на якийсь час ввірвалися шими. Вони були вигнані назад в Підземний світ, але поки перебували на свободі, все ж встигли завдати шкоди. Думаю, присутність шимів в світі живих поклав початок кінцю магії. Напевно, це і знищило твій дар. Твоя сила провидиці, швидше за все, втрачена. І навіть якщо вона поки ще іноді проявляється, то, в кінцевому підсумку, вона повністю згасне.

Джебр була вражена.

— Все життя я мріяла бути народженою без дару провидиці. Багато в чому саме він зробив мене парією. Я часто плакала ночами, мріючи звільнитися від своїх видінь, бажаючи, щоб вони залишили мене. Але тепер, коли ви говорите, що моє бажання здійснилося, я не впевнена, що коли-небудь дійсно хотіла цього.

— Це вічна проблема з бажаннями, — зітхнув Зедд. — Це така штука, що…

— Шими? — Перервала його Шота. По погляду і голосу відьми Річард зрозумів, що її зовсім не цікавлять чиїсь бажання. — Якщо це правда, чому не було інших ознак і свідчень?

— Були, — знизавши плечима, сказав Річард. — Магічні істоти. Наприклад, в останню пару років ніхто не бачив жодного дракона.

— Дракона? — Шота мить обдумувала сказане, намотуючи на палець пасмо волосся. — Річард, люди можуть прожити все життя і ніколи, навіть мигцем, не побачити дракона.

— А видіння Джебр, покриті мороком? Після того, як шими побували в цьому світі, її видіння пропали. Її унікальні здібності згасають. Як і багато чого іншого. Упевнений, є ще безліч речей, про які ми поки не знаємо.

— Я б знала.

— Не обов'язково, — Річард скуйовдив волосся. — Ця проблема, як я зрозумів, збіглася за часом з тим, коли чотири Сестри Тьми запустили заклинання Вогняного Ланцюга, щоб змусити усіх забути Келен. Це заклинання пошкоджене присутністю шимів, в результаті, крім Келен, люди забувають також інші речі. Наприклад, драконів.

Шоту це явно не переконало.

— І все ж, я б знала. Адже, так чи інакше, всі події рухаються вперед в загальному потоці часу.

— А як щодо тієї відьми, Сікс? Ти ж кажеш, що вона зробила щось з твоїми здібностями і заважає стежити за потоком часу. Чи мені це причулося?

Шота пропустила його слова повз вуха. Звільнивши палець від завитка каштаново-рудого волосся, вона склала руки і втупилася на Річарда.

— Якщо тінь Ордена накриє людство, більше нічого не матиме значення. Вірно? Вони покладуть край будь-якій магії. Та й надії теж.

Річард не відповідав. Замість цього він поринув у свої думки, спрямувавши погляд на чисті струмені води у фонтані.

Шота хитнула головою, наказуючи Джебр віддалитися, і тихо сказала:

— Залиш нас. Піди, подивися, як там Зедд. А я поки поговорю з Річардом.

Ковзнувши ближче до Річарда, Шота кинула загрозливий погляд на Ніккі. Річард буквально чекав, що відьма відправить і Ніккі теж «поговорити з Зеддом», і вельми здивувався, коли цього не сталося. Шота все ж прекрасно зрозуміла, що Ніккі не стане виконувати жодних її наказів. До щастя, тому що найменше Річарду хотілося стати свідком їхнього протистояння. У нього було достатньо проблем і без прихильників, готових вчепитися один в одного.

Озирнувшись, Річард побачив, що Енн і Натан стоять у нього за спиною, зовсім поруч. На верхньому щаблі драбини Зедд обнімав Джебр за плечі і намагався втішити її, шепочучи щось співчутливе, але при цьому не зводив з онука пильного погляду. Звичайно ж, старий чарівник не упустить з уваги ні його, Річарда, ні відьму — на випадок, якщо вона надумає викинути одну зі своїх штучок. Мабуть, Зедд краще всіх присутніх знає, на що здатна Шота. І не відчуває до цієї жінки ні краплі довіри, незважаючи на запевнення Річарда, що в глибині душі Шота керується тими ж мотивами, що і вони самі.