Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 46

Дженсен примусила себе пересуватися. Зміна місця для неї зараз була єдиним порятунком. Рух був життям.

Низько пригнувшись, вона почала тихо відходи ти геть звідси, весь час тримаючи погляд на промені світла, витікаючого з-під могили, спостерігаючи за тим, хто може вийти на шум і виявити тіла.

Другий солдат, здавалося, матеріалізувався прямо з пітьми, раптово з'явившись з трави праворуч від неї.

Вона проігнорувала наказ зупинитися і швидко, обманюючи його, рвонула вліво як тільки він рвонувся в тому напрямку, намагаючись схопити її, Дженсен різко рвонула вправо.

Ще один солдат з'явився з темряви, закричавши першому чоловікові блокувати будь шлях до втечі з того боку. Світло, що лилося від могили, м'яко сяяло на кольчузі, облягаючи широкі груди солдата і поблискувало на сокирі, затиснутій в м'ясистому кулаці. Довгий засалений пучок волосся спадав на його плечі.

Вона наказала собі не забути про його кольчугу, якщо доведеться битися з ним. Її ніж буде абсолютно неефективний проти таких обладунків. Їй необхідно відшукати вразливе місце. Вона подумала, що їй пощастило, у тому, що чоловік, з яким вона боролася, чоловік, який убив Лауру, не носив кольчугу.

Дженсен несамовито крутнулася і побігла осліплена панікою, але вона знала, що спроба втекти була помилкою. Втеча пробудила інстинкт переслідування.

Два солдати чекали втечі в напрямку, який здавалося відкритим, лівіше від неї. Замість цього, вона кинулася в іншу строну, маючи намір прослизнути правіше між ними, і обминути пастку, перш ніж вони зможуть зачинити її.

Наблизившись, чоловік в кольчузі приготував сокиру. І перш ніж він встиг занести її і завдати удару, Дженсен розрізала незахищену внутрішню частину його руки.

Бритвенно гостре лезо перерізало плоть його руки від внутрішньої частини передпліччя до зап'ястя. Вона могла чути, як розриваються сухожилля на напруженої руці.

Чоловік видав крик. Не в силах більше тримати сокиру, він випустив її на землю. Коли Дженсен нахилилася, щоб підняти зброю, другий чоловік кинувся на неї. Вона крутнулася і з силою встромила сокиру йому в спину.

Дженсен помітила, що один з чоловіків затиснув свою марну тепер праву руку, а інший повернувся до неї з сокирою в спині. Він крокував, трохи похитуючись, безмовно наближаючись до неї, перш ніж, задихаючись, впав на коліно.

Булькаючі шум його дихання, дав знати їй, що вона пробила йому легеню. Стало ясно, що він не в змозі битися і Дженсен зосередилася на чомусь іншому.

У неї з'явилася можливість втекти, і вона без вагань вирішила скористатися нею. І майже відразу стіна солдатів утворилася попереду неї. Дженсен зупинилася. Солдати оточили її. Куточками очей вона бачила звивисті тіні крізь промінь світла, якісь фігури піднімалися з внутрішньої частини могили.

— Якщо побажаєш — чоловік перед нею виголосив грубим голосом — ми будемо раді порубати тебе в шматки. Або ж я раджу тобі віддати ніж.

Дженсен застигла, обдумуючи можливі рішення. Її розум, здавалося, не хотів працювати. У віддаленості вона могла бачити силуети фігур прямуюччих до неї з підземелля. Чоловік простягнув руку.

— Ніж. — Вимовив він з погрозою.

Дженсен занесла руку і проткнула йому долоню. Коли він сіпнувся назад, в той же самий час Дженсен рвонула клинок, розрізаючи на дві частини його кисть між двома середніми пальцями.

Нічне повітря наповнилося злісною лайкою. Дженсен, скориставшись шансом, кинулася крізь пролом у стіні солдатів далі в тьму.

Перш ніж вона встигла зробити кілька кроків, чиясь рука обхопила її талію. Хтось смикнув її так сильно, що повітря навколо неї засвистіло. Солдат притиснув її спиною прямо до шкіряних лат. Дженсен стало важко дихати.

Перед тим, як він встиг зв'язати їй руки, вона встромила ніж йому в стегно. Гостре лезо зачепило кістку. Лаючись, він, в кінцевому рахунку, заволодів її руками, пришпиливши їх до її боків.

Сльози жаху та безнадії палили їй очі. Їй доведеться померти тут, посеред кладовища, не побачивши знову Тома. У цей момент це було єдиним, що здавалося важливим. Він ніколи не дізнається, що з нею трапилося. Вона ніколи не зможе сказати йому, як сильно його любить.

Солдат різко висмикнув ножа з своєї ноги. Вона задихалася від ридань, все було втрачено для неї.

Перш ніж чоловіки змогли порізати її на частини, що, як вона припускала, вони неодмінно зроблять, з'явився хтось з ліхтарем. Це була жінка. У неї в руці крім ліхтаря було щось ще. Вона підійшла до Дженсен, і, насупившись, взяла ситуацію під контроль.

— Тихо — сказала вона чоловікові, який, тихо лаючись, тримав свою закривавлену руку.

— Сучка розпорола мені руку.

— А мені ногу! — Додав інший чоловік.

Жінка кинула погляд на тіла, що лежали поблизу.

— Схоже, вам пощастило.

— Не сумніваюся. — У кінцевому рахунку, пробурчав чоловік, утримуючий Дженсен, явно відчуваючи незручність під її суворим поглядом. Він передав жінці ножа Дженсен.

— Вона розрізала мою руку майже на дві частини! — Втрутився інший, незадоволений байдужістю жінки до їхнього болю. — Вона повинна заплатити.

Жінка спрямувала на нього спопеляючий погляд.

— Ваше єдине призначення служити цілям Ордена. Яку користь зможеш ти внести в цю службу, якщо ти каліка? Зараз же заткнись або я точно не буду брати до уваги твоє зцілення.

Коли він схилив голову в німій згоді, жінка, врешті-решт, відвернулася і направила свою увагу на Дженсен. Піднявши ліхтар, вона подивилася на обличчя Дженсен. І тоді Дженсен побачила, що та тримала в руці: книгу. Ймовірно вона забрала якусь книгу з таємної бібліотеки.

— Вражаюче — сказала жінка так, ніби говорила сама собі, одночасно вивчаючи очі Дженсен. — Ти права щодо мене і ще щодо мого дару.

Дженсен зрозуміла, що жінка була чаклункою, ймовірно однієї з Сестер Джегана. Їй не могла заподіяти шкоду сила цієї жінки або будь-кого, хто володіє магією, але за даних обставин це зовсім не означало, що вона не є небезпечною. Зрештою, їй не потрібна магія, щоб наказати солдатам убити її.

Жінка взяла ніж і почала розглядати руків'я. Її брови нахмурилися, коли вона зрозуміла значення витіюватої літери «Р», вигравіруваної на срібній ручці, це був знак, що символізував дім Ралів.

Жінка подивилася на Дженсен очима, які наповнилися зловісним розумінням. Раптово вона впустила ніж. Він встромився в землю біля її ніг. Її обличчя здригнулося, ніби від болю. Безмовні солдати обмінялися стурбованими поглядами.

Коли вона знову підняла погляд, її обличчя було мертвенно блідим.

— Так, так. Невже Дженсен Рал? — Її голос звучав інакше. Це був низький і загрозливий чоловічий голос.

Дженсен насупилася.

— Ви знаєте мене?

— О так дорога, я знаю тебе, — сказала жінка низьким скрипучим голосом. — Здається, я пригадую, ти клялася мені вбити Річарда Рала.

Тепер Дженсен зрозуміла. Це був Імператор Джеган, який дивився на неї очима цієї жінки. Джеган був соноходцем. Тільки йому були під силу такі, виглядаючі неймовірно, речі.

— І що сталося з твоєю обіцянкою? — Запитала жінка не своїм голосом. Її руху були схожі на ляльку і здавалося, завдавали їй болю.

Дженсен не знала, з ким розмовляє, з Джеганем або з чаклункою.

— Я зазнала невдачі.

Губи жінки іронічно скривилися.

— Потерпіла невдачу.

— Вірно. Зазнала невдачі.

— А що з Себастяном?

Дженсен сковтнула.

— Він помер.

— Помер. — Промовила вона монотонно. Жінка підійшла ближче і підняла голову Дженсен, свердлячи її розгніваним поглядом.

— І як же він помер, люба?

— Зробивши це воїми власними руками.

— І чому такий чоловік, як Себастян, покінчив життя самогубством?

Дженсен хотіла зробити крок назад, але вже і так вдавилася в груди величезного солдата.

— Я думаю, це було його рішенням, він казав, що більше не хоче бути стратегом імператора. Можливо, він усвідомив, що його життя було розтрачене даремно.

Жінка пильно дивилася, але нічого не говорила.