Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 62

— Встань на ноги, — наказала Сестра Ерміна.

Коли біль, нарешті, відступила від неї, все тіло Ніккі обм'якло на підлозі. Вона не знала, чи зможуть її м'язи служити їй або чи зможе вона зібратися з силами, щоб піднятися, але вона знала Сестру Ерміна добре, а тому знала — та не змусить себе чекати.

Вона незграбно перекинулася і з усіх сил спробувала стати на карачки. Коли Сестра Ерміна вирішила для себе, що Ніккі рухається не надто швидко, приголомшуюча біль клином вп'ялася в спину Ніккі.

Вона видала пронизливий високий крик. Її руки і ноги мимоволі розлетілися по сторонах, і вона плазом плюхнулася на підлогу. Сестра Грета захихотіла.

— Встань, — в черговий раз наказала Сестра Ерміна, — Або я покажу тобі, що таке справжня біль.

Ніккі знову підібралася на карачки. Вона задихалася й не могла вдихнути побільше повітря. На курну підлогу капали її сльози. Чудово розуміючи, що не можна затримуватися, вона неймовірним зусиллям піднялася на ноги. Ноги тремтіли, але вона зуміла встояти вертикально.

— Просто убийте мене, — вимовила Ніккі. — Я не збираюся допомагати вам, незалежно від того, яким тортурам ви збираєтеся мене піддати.

Сестра Ерміна задерла голову, і, підсунувши своє обличчя впритул до Ніккі, одним оком втупилася у неї пильним поглядом.

— Та що ти, люба, мені здається, ти помиляєшся щодо цього.

Це знову вступив у розмову Джеган. Сліпий спалах болю, джерело якою йшло від нашийника, каскадом пропалив нерви Ніккі. Біль була настільки нестерпною, що вона впалала на коліна.

Вона вже переносила подібні муки від Джегана, коли він проникав у її свідомість, ще з тієї пори, коли вона зрозуміла, як позбутися від нього. Саме її посвята Річарду — узи — захистили її так само, як вони захищали всіх д'харіанців і тих, хто присягнув лорду Ралу.

Але якщо раніше, коли у нього була можливість проникнути прямо в її свідомість, так само, як і у свідомість всіх Сестер, у нього була можливість доставити їй такі відчуття, ніби він заштовхував тонкі залізні шипи глибоко у вуха Ніккі і потім насилав біль, що рвалася вниз по нутрощах. Тепер все було ненабагато гірше.

Вона втупилася в підлогу, повністю налаштована побачити кров, що витікає з її вух і носа, і капає на кам'яну підлогу.

Вона мружилась і задихалася від непомірного страждання, але вона не бачила ніякої крові. Їй чомусь було шкода, що вона її не бачила. Якби вона втратила достатню кількість крові, то вона б померла.

Вона знала Джегана досить добре, що б розуміти, що той не дозволить їй померти. Не зараз, принаймні.

Соноходець не любив, коли швидко вмирали ті, хто викликав у нього гнів. А Ніккі розуміла, що, швидше за все, не було нікого, кого Джеган хотів змусити страждати більше ніж її. Звичайно, в кінцевому рахунку, він уб'є її, але перед цим він виллє на неї всю свою помсту.

Він, без сумніву, на деякий час віддасть її в намети до своїх солдатів, щоб принизити її, а потім кине її в тортурні намети. А цей період, вона знала, буде тривати дуже довго.

Коли йому, в кінцевому рахунку, набридне спостерігати її страждання, вона проведе залишок своїх днів за тим, що її кишечник будуть повільно витягувати з розрізу на животі.

Звичайно, він захоче бути поруч в той час, щоб побачити, як вона, нарешті, вмиратиме і упевнитися, що останню річ, яку вона побачить перед смертю — його самого, тріумфально усміхненого.

Але лише про одне вона жалкувала в цей гіркий момент, що поки все це буде відбуватися, — що їй ніколи не представиться можливість хоча б ще раз побачити Річарда. У неї майнула думка, що якби вона змогла хоча б одним оком побачити його, то змогла б винести все те, що трапиться з нею.

Сестра Ерміна підійшла ближче, досить близько для того, щоб переконатися, що Ніккі зможе побачити її самовдоволену усмішку. Вона тепер могла керувати Ніккі допомогою нашийника. Джеган теж міг тепер панувати над нею, використовуючи цей зв'язок поряд з нею.

Рада-Хань призначався для управління молодими чарівниками. Він впливав на Дар. Хоча Народний Палац послаблював її Дар — перешкоджаючи проекції сили — подібне ніяк не позначалося на дії нашийника, оскільки Рада-Хань діє зсередини.

Це пристосування може заподіяти неуявно жахливий біль, цілком достатній, щоб змусити хлопчиська відмовитися від будь-якого вчинку.

Ніккі, стоячи на колінах, тремтіла і задихалася від агонії. Її погляд почав мутніти все більше і більше, і ось вона ледве розрізняла оточення навколо. В вухах все ще стояв дзвін.

— Ти тепер повністю усвідомлюєш те, що трапиться, якщо ти не будеш коритися нам? — Запитала Сестра Ерміна.

Ніккі не могла відповісти. Голос був не підвладний їй. Їй вдався лише невеликий кивок.

Сестра Ерміна нахилилася. Кров, нарешті, припинила струмувати з її рани на голові.

— Тоді піднімайся на ноги, Сестра.

Біль, нарешті, ослабла до того ступеня, щоб Ніккі була в змозі стояти.

Їй не хотілося вставати. Вона бажала, щоб вони вбили її. Але Джеган цього не допустить. Джеган хотів отримати її в свої лапи.

Оскільки її зір почав прояснюватися, вона побачила, що Сестра Грета пробралася назад уздовж залу і рилася в кишенях Енн. Вона витягнула щось із кишені, приховане під поясом Енн. Вона переглянула це, а потім виставила напоказ.

— Можете здогадатися, що я знайшла? — Спитала вона, розмахуючи рукою двом іншим, щоб ті могли бачити. — Заберемо це з собою?

— Так, — відповіла Сестра Ерміна, — Але зроби це швидко.

Сестра Грета запхнула маленьку книжку в свою кишеню і повернулася до них. — У неї більше нічого не було.

Сестра Ерміна кивнула.

— Нам краще поквапитися.

Всі троє стояли пліч-до-о-пліч і дивилися в зал у напрямку де лежала Енн. Ніккі могла сказати, що навіть об'єднавшись, їм як і раніше важко було користуватися своєю силою.

Без заклинання, що оберігало Народний Палац та виснажувало їх Хань, будь-яка з цих трьох сама легко звернулася б до тієї сили, яка змогла розтрощити Енн.

Повітря затріщало від спалаху Магії Збитку. Передпокої потьмяніли від того, що велика частина смолоскипів згасла від вибуху. Непроглядна темрява звивисто поплила крізь коридор, назад до аббатиси, і нарешті огорнула мертву жінку. Гул сили змусив Ніккі знову на мить втратити свій зір через пригнічуючий покрив мороку.

Коли зір відновився, Енн зникла. Навіть її кров. Кожен слід її існування був знищений Магією Збитку. Здавалося неможливим, щоб ось так, майже тисяча років життя могла пропасти в одну мить. Ніхто і ніколи так і не дізнається, що з нею трапилося.

У той час як тіло і кров були знищені, все ж мармур відновити було не так-то легко. Але, мабуть, Сестер це не турбувало. На Ніккі обрушилося почуття, що абсолютно все тільки що померло, навіть надія.

Сестра Ерміна схопила Ніккі під руку і штовхнула її вниз по проходу. Ніккі спіткнулася, але встигла утриматися в рівновазі і не впасти. Вона безвільноно рухалася попереду цих трьох, які змушували її продовжувати рух гострими уколами в чутливі точки за допомогою нашийника.

Здолавши невеликий відрізок шляху, Ніккі отримала вказівку повернути в коридор наліво. Сліпо підкоряючись їх вказівками, вона повернулася і перетнула кілька маленьких коридорів, після чого їй було вказано слідувати до кінця малого проходу, який закінчувався входом у гробницю.

Досить прості оббиті міддю двері були зачинені. Вони взагалі не були такими масивними або покритими декораціями, як ті, що вона бачила в час відвідування усипальниці діда Річарда, Паніза Рала, яка була розташована ще на чималій відстані.

Ніккі знайшла дещо дивним направлятися в гробницю. Вона задалася питанням, чи мають можливість Сестри сховатися, поки будуть продумувати спосіб, який дозволить їм вибратися з сильно захищеного охороною Палацу.

Мабуть, оскільки зараз була ніч, швидше за все вони мали намір дочекатися більш жвавого часу дня, щоб їх не так вже легко можна було помітити. Але як їм вдалося проникнути сюди, Ніккі не уявляла.