Енн із Острова Принца Едварда - Монтгомери Люси Мод - Страница 46

46

— У вас тут такі милі порцелянові песики. Можна мені роздивитися їх ближче? — запитала Аліна, прямуючи до камінної полиці й мимохіть стаючи винуватицею другого інциденту. Узявши в руки Магога, вона всілася на ту саму подушку, під якою Прісцилла заховала свій шоколадний торт. Прісцилла й Енн обмінялися розпачливими поглядами, але вдіяти нічого не могли. Статечна Аліна сиділа на подушці й базікала про порцелянових песиків аж до самісінького кінця візиту.

Дороті на хвилинку затрималася, щоб потиснути руку Енн і палко шепнути:

— Я знаю, ми з вами подружимося. Рой мені все про вас розповів. Я єдина, з ким він може поговорити, бідолашний — мамі й Аліні не звіришся. Ох, дівчата, як вам тут, напевне, весело живеться! Ви дозволите мені приходити в гості частіше?

— Приходьте, коли забажаєте, — сердечно відказала Енн, утішена, що бодай одна з Роєвих сестер виявилася милою дівчиною. Вона розуміла, що напевне ніколи не полюбить Аліни, та й Аліна ніколи не полюбить її, хоч прихильність пані Гарднер, імовірно, ще вдасться відвоювати. Та загалом Енн зітхнула з полегкістю, коли тяжке випробування лишилося позаду.

Найгірші з-поміж найсумніших слів — Ймовірне не здійснилося, на жаль,

— скрушно процитувала Прісцилла, піднімаючи подушку. — Цей торт тепер можна назвати «пласким жартом». І подушка зіпсована. Я завжди знала, що п’ятниця — нещасливий день.

— Люди, які просять переказати, що прийдуть у суботу, не повинні з’являтися в п’ятницю, — мовила тітонька Джеймсіна.

— Мабуть, то Роєва помилка, — відказала Філ. — Цей хлопець геть себе не тямить, коли розмовляє з Енн. А де ж вона?..

Енн пішла до себе в кімнату. Її охопило дивне бажання розплакатися; натомість вона змусила себе засміятися. Смалько і Джозеф були такі нестерпні! А Дороті дуже мила.

Розділ 37

НОВОСПЕЧЕНІ БАКАЛАВРИ

— Я хочу померти, або щоб нині був завтрашній вечір, — простогнала Філ.

— Якщо ти ще трохи поживеш, то здійсняться обидва бажання, — спокійно відказала Енн.

— Легко тобі не перейматися. Ти у філософії — як риба у воді. А я ні, і коли думаю про цей жахливий завтрашній іспит, то від страху зовсім гублюся. Що скаже Джо, коли я все провалю?

— Не провалиш. Як ти склала сьогодні греку?

— Не знаю. Може, письмова робота була добра, а може — така препогана, що Гомер перевернувся в труні. Я стільки зубрила й скніла над конспектами, аж тепер нічого не здатна оцінювати. Яка щаслива буде маленька Філ, коли все це іспитування мине.

— Іспитування? Вперше чую таке слово.

— А хіба я не маю права створити власне слово, як будь-хто інший? — обурилася Філ.

— Слів не створюють — вони ростуть, — відповіла Енн.

— Нехай. Все одно я вже бачу на обрії ясні тихі води без жодних екзаменаційних рифів. Дівчата, а ви… ви усвідомлюєте, що наше редмондське життя вже майже закінчилося?

— Я — ні, — сумовито проказала Енн. — Здається, щойно вчора ми із Пріс, такі самотні, стояли в тій юрмі першокурсників. І ось ми вже четвертокурсниці, складаємо випускні іспити.

— «Премудрі, найшановніші синьйори»,[43] — процитувала Філ. — Гадаєте, ми справді помудрішали, відколи приїхали до Редмонду?

— Поводитеся ви часом так, наче цього не сталося, — суворо заявила тітонька Джеймсіна.

— Ох, тітонько Джимсі, невже, якщо дивитися загалом, ми не були доволі славними дівчатами усі ці три роки, коли ви дбали про нас, як рідна мати? — благально мовила Філ.

— Ви були четверо найкращих, наймиліших і найславніших дівчат з усіх, що колись ходили разом до коледжу, — запевнила тітонька Джеймсіна, котра ніколи не псувала своїх компліментів недоречною ощадливістю. — Та розуму у вас, боюся, ще замало. Інакше бути й не могло. Розум приходить із досвідом. Його неможливо навчитися із жодних лекцій. Ви провчилися в коледжі чотири роки, а я — ані дня, проте я знаю незмірно більше, ніж ви, панянки.

Не всі знання освіта визначає, І є ще ті, яких найкраща школа Тобі не дасть, і навіть жоден коледж — Бо їх лише життя тебе навчає,

— процитувала Стелла.

— Чи навчилися ви в Редмонді чогось, окрім мертвих мов, геометрії та інших нісенітниць? — запитала тітонька Джеймсіна.

— О, так, звісно, тітонько, — відповіла Енн.

— Ми збагнули настанову, яку дав нам професор Вудлей на останньому засіданні Товариства філоматів, — мовила Філ. — Він сказав: «Гумор — найпікантніша із приправ на бенкеті життя. Смійтеся зі своїх помилок, але вчіться на них, жартуйте зі своїх бід, але черпайте в них силу, кепкуйте зі своїх труднощів, але долайте їх». Хіба цього не варто вчитися, тітонько Джимсі?

— Так, люба. Коли навчишся сміятися з того, із чого слід посміятися, і не сміятися з того, із чого не слід — здобудеш мудрість і розважливість.

— А що ти винесла з редмондського курсу, Енн? — тихо й замислено поцікавилася Прісцилла.

— Я думаю, — поволі проказала Енн, — що я навчилася кожну дрібну перепону розглядати як кумедну розвагу, а кожну велику — як ознаку перемоги. У підсумку, напевно, це й дав мені Редмонд.

— А я процитую інше висловлювання професора Вудлея, щоб пояснити, що коледж дав мені, — мовила Прісцилла. — Пам’ятаєш, Енн, у своїй прощальній промові він сказав: «У світі так багато всього — коли тільки мати очі, щоби бачити, серце, щоб любити, руку, щоб узяти — у жінках і чоловіках, у мистецтві й літературі є так багато приводів для вдячності й радості». Певною мірою Редмонд навчив мене саме цього.

— Судячи з того, що ви всі кажете, — зазначила тітонька Джеймсіна, — суть у тім, що коли маєш достатньо природної кмітливості, то за чотири роки в коледжі можна навчитися того, на що у звичному житті знадобилося б років двадцять. Що ж, це виправдовує вищу освіту в моїх очах. Досі я мала сумніви щодо неї.

— А як же ті, хто не має природної кмітливості, тітонько Джимсі?

— Ті, хто її не має, ніколи нічого не навчаться, — відрубала тітонька Джеймсіна, — ані в коледжі, ані в житті. І в сто років вони знатимуть не більше, ніж того дня, коли щойно з’явилися на світ. То їхня біда, а не провина, сердешні душі. Але ті з нас, хто має цю кмітливість, мусять щедро віддячити за неї Господові.

— Ви не поясните, що таке природна кмітливість, тітонько Джимсі? — запитала Філ.

— Ні, юна леді. Ті, хто її має, самі знають, що це таке, а ті, хто не має, все одно ніколи не збагнуть, тож пояснювати не варто.

Клопіткі дні проминули, іспити завершилися. Енн здобула диплом із відзнакою за успіхи в англійській мові й літературі, Прісцилла — за успіхи в класичних мовах, Філ — у математиці. Стелла одержала добрі оцінки з усіх предметів. Надійшла урочиста випускна церемонія.

— Цей день я колись могла б назвати епохою у своїм житті, — мовила Енн, витягаючи з коробки фіалки, що надіслав їй Рой, і замислено їх розглядаючи. Вона хотіла вплести їх у коси, аж тут погляд її зупинився на іншій коробці, що стояла на її столику. У ній були білі конвалії — чисті й свіжі, зовсім як ті, що квітнули в Зелених Дахах, коли в Ейвонлі надходив червень. Поряд із коробкою лежала листівка від Гілберта Блайта.

Енн міркувала, чому Гілберт надіслав їй квіти до випуску. Упродовж семестру вона майже не бачила його. Лиш єдиний раз він заходив у Дім Патті — надвечір у п’ятницю невдовзі після різдвяних канікул, — та й деінде вони рідко зустрічалися. Енн знала, що Гілберт навчається дуже сумлінно, щоб здобути диплом із відзнакою та премію Купера, толе майже не бере участі у світськім житті Редмонду. Для самої Енн то був приємний і веселий рік. Вона часто бувала в Гарднерів, де близько подружилася з Дороті, і в редмондських колах щодня очікували звістки про її заручини з Роєм. Енн також цього сподівалася. Проте нині, збираючись на випускну церемонію, вона відклала Роєві фіалки набік і взяла із собою Гілбертові конвалії. Вона не могла пояснити свого вчинку. Та в цю мить здійснення давно виплеканих мрій, минулі ейвонлійські дні, сподівання й дружба здалися їй дивовижно близькими. Колись вони з Гілбертом жваво й весело уявляли себе в бакалаврських мантіях і шапочках — і тепер, коли цей чарівний день настав, Роєвим фіалкам не було місця в ньому. Здавалося, що тільки квіти давнього друга причетні до плоду, визрілого із квіту колишніх надій, які цей друг поділяв і розумів, як ніхто.

вернуться

43

Видозмінена цитата з трагедії В. Шекспіра «Отелло» (за пер. І. Стешенко). Також гра слів: signiors (синьйори) співзвучне із Seniors (четвертокурсники).