Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 58

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!

Просвітились! та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати

Сліпим, бачиш, дітям!..

Все покажем! тілько дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми муровати,

Кайдани кувати,

Як і носить! І як плести

Кнути узловаті,—

Всьому навчим; тілько дайте

Свої сині гори

Остатнії... бо вже взяли

І поле, і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове 10 добрий!

Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну.

Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

0 друже мій добрий! Друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму,— нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою-

Мої думи аж до тебе...

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш...

І могили, степи, море

І мене згадаєш.

                18 ноября 1845, в Переяславі

   І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ,

    І НЕНАРОЖДЕННИМ

землякам моїм в Украйні

і не в Украйні моє дружнєє

            ПОСЛАНІЄ

                     Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавидит, ложь есть.

                                                                     Соборное послание Иоанна.

                                                                     Глава 4. с. 20

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І господа зневажають,—

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить — побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля 

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засудять, і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи»

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана 2

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав,яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

I Коллара 3 читаете

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка 4,

І в слав’янофіли 5

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду —

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі... Колись будем

І по-св-оєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже,—

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, що прості люде.

А гвалту, а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика, та й годі.

А історія! Поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути! 6

У нас Брути! і Коклеси! 7

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась.

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах!

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли 8,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути.