Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 60

                  43

Боже, нашими ушима

Чули твою славу,

І діди нам розказують

Про давні кроваві

Тії літа; як рукою

Твердою своєю

Розв’язав ти наші руки

І покрив землею

Трупи ворогів. І силу

Твою восхвалили

Твої люде, і в покої,

В добрі одпочили,

Славя господа!.. А нині?

Покрив єси знову

Срамотою свої люде,—

І вороги нові

Розкрадають, як овець, нас

І жеруть!.. Без плати

І без ціни оддав єси

Ворогам проклятим;

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас яко в притчу

Нерозумним людям.

І кивають, сміючися,

На нас головами,

І всякий день перед нами —

Стид наш перед нами.

Окрадені, замучені,

В путах умираєм,

Чужим богам не молимось,

А тебе благаєм:

«Поможи нам, ізбави нас

Вражої наруги.

Поборов ти першу силу,

Побори ж і другу,

Ще лютішу!..

Встань же, боже,

Вскую 2 будеш спати,

Од сльоз наших одвертатись,

Скорби забувати!

Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах!

Встань же, боже, поможи нам

Встать на ката знову».

                   52

Пребезумний в серці скаже,

Що бога немає,

В беззаконії мерзіє,

Не творить благая.

А бог дивиться, чи є ще

Взискающий бога?

Нема добро творящого,

Нема ні одного!

Коли вони, неситії,

Гріхами дознають?

Їдять люде замість хліба,

Бога не згадають,

Там бояться, лякаються,

Де страху й не буде.

Так самі себе бояться

Лукавії люде.

Хто ж пошле нам спасеніє,

Верне добру долю?

Колись бог нам верне волю,

Розіб’є неволю.

Восхвалимо тебе, боже,

Хваленієм всяким;

Возрадується Ізраїль 3

І святий Іаков.

                    53

Боже, спаси, суди мене

Ти по своїй волі.

Молюсь, господи, внуши їм

Уст моїх глаголи,

Бо на душу мою встали

Сильнії чужії,

Не зрять бога над собою,

Не знають, що діють.

А бог мені помагає,

Мене заступає

І їм правдою своєю

Вертає їх злая.

Помолюся господеві

Серцем одиноким

І на злих моїх погляну

Незлим моїм оком.

81

Між царями й судіями

На раді великій

Став земних владик судити

Небесний владика:

«Доколі будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих, а багатим

Судом лукавим помагать?

Вдові убогій поможіте,

Не осудіте сироти

І виведіть із тісноти

На волю тихих - заступіте

Од рук неситих». Не хотять

Познать, розбити тьму неволі,—

І всує 4 господа глаголи,

І всує трепетна земля.

Царі, раби — однакові

Сини перед богом;

І ви вмрете, як і князь ваш

І ваш раб убогий.

Встань же, боже, суди землю

І судей лукавих.

На всім світі твоя правда,

І воля, і слава.

Господь бог лихих карає

Душа моя знає.

Встань же, боже, твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око.

Доки, господи, лукаві

Хваляться, доколі

Неправдою? Твої люде

Во тьму і в неволю

Закували... добро твоє

Кров’ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили

І сказали: «Не зрить господь,

Ніже теє знає».

Умудрітеся, немудрі:

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає,

І розум лукавий.

Дивітеся ділам його,

Його вічній славі.

Благо тому, кого господь

Карає між нами;

Не допуска, поки злому

Ізриється яма.

Господь любить свої люде,

Любить, не оставить,

Дожидає, поки правда

Перед ними стане.

Хто б спас мене од лукавих

І діющих злая?

Якби не бог поміг мені,

То душа б живая

Во тьмі ада потонула,

Проклялась на світі.

Ти, господи, помагаєш

По землі ходити,

Ти радуєш мою душу

І серце врачуєш;

І пребуде твоя воля,

І твій труд не всує,

Вловлять душу праведничу,

Кров добру осудять.

Мені господь пристанище,

Заступником буде

І воздасть їм за діла їх

Кроваві, лукаві,

Погубить їх, і їх слава

Стане їм в неславу.

                   132

Чи є що краще, лучче в світі,

Як укупі жити,

З братом добрим добро певне

Познать, не ділити?

Яко міро добровонне

З голови честної

На бороду Аароню5

Спадає росою

І на шитії омети 6

Ризи дорогої;

Або роси єрмонськії 7

На святії гори

Високії сіонськії

Спадають і творять

Добро тварям земнородним,

І землі, і людям,-

Отак братів благих своїх

Господь не забуде,

Воцариться в дому тихих,

В сім’ї тій великій,

І пошле їм добру долю

Од віка до віка.

                136

На ріках круг Вавілона,

Під вербами, в полі,

Сиділи ми і плакали

В далекій неволі;

І на вербах повішали

Органи 8 глухії,

І нам стали сміятися

Едомляне 9 злії:

«Розкажіть нам пісню вашу

Може, й ми заплачем.

Або нашу заспівайте,

Невольники наші».

Якої ж ми заспіваєм?

На чужому полі

Не співають веселої

В далекій неволі.

І коли тебе забуду,

І Єрусалиме,

Забвен буду, покинутий,

Рабом на чужині.

І язик мій оніміє,

Висохне, лукавий,

Як забуде пом’янути

Тебе, наша славо!

І господь наш вас пом’яне,

Едомськії діти,

Як кричали ви: «Руйнуйте,

Руйнуйте, паліте

Єрусалим!..» Вавілона

Дщере окаянна!

Блаженний той, хто заплатить

За твої кайдани!

Блажен, блажен! Тебе, злая,

В радості застане

І розіб’є дітей твоїх

0 холодний камінь!

                  149

Псалом новий господеві

І новую славу

Воспоем честним собором,

Серцем нелукавим;

Во псалтирі і тимпані 10

Воспоєм благая,

Яко бог кара неправих,

Правим помагає.

Преподобнії во славі