Великі сподівання - Диккенс Чарльз - Страница 87

Наступного дня у мене вистачило совісті збрехати, що я обіцяв відвідати Джо,- хоча про яку вже тут совість говорити, коли я міг спекулювати Джо або його ім'ям! Провіса я попередив, щоб дуже стерігся цей час, а Герберта попросив пильнувати за ним так само, як я пильнував. Мене не буде тільки одну ніч, а повернувшись, я спробую заспокоїти його невтоленну жагу й візьму на себе роль марнотратного джентльмена. І в цю хвилину у мене - а як потім з'ясувалось, і у Герберта - промайнула думка, що, скориставшись цим, мабуть, найлегше буде вивезти його з Англії,- мовляв, щось там треба придбати абощо.

Забезпечивши собі таким чином можливість з'їздити до міс Гевішем, я вирушив раннім диліжансом ще затемна і був уже далеко від Лондона, коли зайнялося на день - боязкий, плаксивий і тремтливий, мов той жебрак, повитий клаптями хмар і руб'ям туману. Коли ми крізь мжичку під'їхали до «Синього Кабана», назустріч кареті з воріт вийшов із зубочисткою в руці - хто б подумав! - сам Бентлі Драмл!

І як він вдав, що мене не бачить, так і я вдав, що його не бачу. Вдавання це було дуже невправне з обох боків, тим паче, що ми обидва ввійшли до закусочної, де він тільки-но скінчив сніданок, а я собі щойно замовив. Бачити його в цьому місті - то було мені як ніж у серце, бо я дуже добре знав, навіщо еін сюди приїхав.

Сівши за свій столик, я прикинувся, ніби читаю стару газету - багату не стільки місцевими новинами, скільки сторонніми матеріями у вигляді кави, розсолу, рибного соусу, м'ясної підливи, вина й розтопленого масла, якими вона була густо поцяткована, немов слабувала на особливий різновид кору,- а він став перед вогнем. Через деякий час я відчув, що це його стояння страшенно ображає мене, і схопився на ноги, вирішивши усунути таку несправедливість. Я підійшов до каміна з наміром розворушити вугілля і, щоб дістати коцюбу, мусив простягти руку позад ноги містера Драмла, все так само вдаючи, наче не впізнаю його.

- Ви навіть не вітаєтесь? - сказав він.

- А, це ви? - озвавсь я.- Як ся маєте? А я думаю собі - хто там загородив вогонь.

Сказавши ці слова, я енергійно заорудував коцюбою, а потім випростався й собі теж улаштувався спиною до вогню - біч-о-біч з містером Драмлом.

- Ви зараз приїхали? - спитав він, легенько відсторонюючи мене плечем.

- Так,- відповів я, легенько відсторонюючи його своїм плечем.

- Поганюча місцевість,- сказав Драмл.- Здається, це ваші краї?

- Атож,- погодився я.- Кажуть, тут дуже схоже на ваш Шропшір.

- Анітрохи не схоже,- заперечив Драмл.

Цю мить містер Драмл подививсь на свої чоботи, а я на свої, після чого він подививсь на мої, а я - на його,

- І довго вже ви тут? - спитав я, вирішивши не поступатись ані цяткою передкамінного терену.

- Досить довго, щоб мені набридло,- відповів Драмл, вдаючи, наче позіхає, і дотримуючись такої ж, як і я, непоступливості.

- І довго ще пробудете?

- Хтозна,- відповів містер Драмл.- А ви?

- Та й я хтозна,- була моя відповідь.

Кров у мені так нуртувала, що я відчув: якщо плече містера Драмла спробує посунути мене ще хоч на волосинку вбік, я вижбурну його у вікно; і водночас я відчув, що як я спробую його посунути, містер Драмл вижбурне мене в передпокій. Він почав насвистувати. Я теж.

- Тут навколо, я чув, великі болота? - спитав Драмл.

- Так,- відповів я.- І що з того?

Містер Драмл подивився на мене, потім на мої чоботи, тоді сказав: «О!» - і засміявся.

- Вам весело, містере Драмл?

- Ні,- сказав він,- не дуже. Я ось хочу трохи проїхатись верхи. Роздивитися задля розваги ці самі болота. Тут, кажуть, трапляються глухі села, а також цікаві шиночки, кузні всілякі - отаке. Гей, офіціанте!

- Слухаю, сер.

- Коня мені приготували?

- Уже подали до дверей, сер.

- Послухайте, як вас там? Молода леді сьогодні не поїде на прогулянку, погода не підходить.

- Розумію, сер.

- І я не обідатиму тут, бо мене запрошено до молодої леді.

- Розумію, сер.

Погляд Драмлів зустрівся з моїм, і так мене допік вираз нахабної погорди на його тупацькому щелепастому обличчі, що я ладен був загребти його (як розбійник із казки стару бабцю) й запхати у самий вогонь.

Одна річ була обом нам ясна: поки хтось не виручить, жоден з нас не відступиться від каміна. Ми стояли плече в плече й нога в ногу, випроставши груди, руки заклавши за спину, мов прикипілі до підлоги. За вікном виднів Драмлів кінь під мжичкою, мій сніданок подали на стіл, а після Драмла вже прибрали зі столу, офіціант порухом запросив мене до сніданку, я кивнув у відповідь, але ми обидва не рухнулися з місця.

- Ви бували відтоді в Гаю? - спитав Драмл.

- Ні,- відповів я,- з мене вже досить Зябликів після останнього разу.

- Це тоді, коли ми з вами розійшлися думкою?

- Так,- коротко відповів я.

- Е, ви ще надто легко відбулися,- зіронізував Драмл.- Ви не повинні так легко втрачати самовладання.

- Але не вам про це судити, містере Драмл,- сказав я.- Коли я втрачаю самовладання (хоч я не кажу, що саме так було зі мною того разу), то не кидаюся склянками.

- А я кидаюся,- заявив Драмл.

Глянувши на нього ще раз-другий - щодалі лютіше - я сказав:

- Містере Драмл, я не шукав цієї розмови, і я не думаю, що вона привітна.

- Авжеж ні,- зневажливо промовив він через плече,- хоч я про неї взагалі не думаю.

- Тому,- повів я далі,- я дозволю собі запропонувати, щоб наше з вами знайомство на цьому припинилося.

- Я теж так вважаю,- сказав Драмл.- Я б і сам це запропонував чи, швидше, зробив би без усяких пропозицій. Але ви не втрачайте самовладання. Хіба ви й без того мало втратили?

- На що ви натякаєте, сер?

- Офіціанте! - гукнув Драмл замість відповіді. Офіціант з'явився.

- Послухайте, як вас там. Ви запам'ятали, що молода леді сьогодні на прогулянку не їде і що на обід мене запрошено до молодої леді?

- Все запам'ятав, сер.

Коли офіціант помацав долонею мій уже напівохололий чайник і, благально глянувши на мене, вийшов, Драмл обережно, щоб не ворухнути тим плечем, яке впиралося в мене, і не зрушити з місця, дістав з кишені сигару й надкусив її кінчик. Задихаючись від обурення, я відчував, що ще слово, і виплине ім'я Естелли, а почути його з уст цього негідника мені було несила, отож я незмигно втупився у протилежний бік, наче більш нікого й не було в кімнаті, і присилував себе мовчати.

Хто й зна, як довго ще ми змогли б витримати в таких чудних позах, аж це до закусочної - чи не з намови офіціанта - навернулося троє здорованів-фермерів, на ходу розстібаючи куртки й потираючи руки; вони з таким запалом ринули до каміна, що ми хоч-не-хоч мусили відступитися.

Через вікно я бачив, як Драмл рвучким жестом схопив коня за гриву й важко видерся в сідло, аж кінь під ним оступився вбік і назад. Я вже думав, що його нема, коли це він знов показався на видноті й гукнув, щоб дали вогню припалити сигару, яка була у нього в роті. Звідкілясь - я так і не зрозумів, чи з подвір'я, з вулиці, чи ще звідки - з'явилася постать у сіруватій одежі, і коли Драмл перехилився до неї з сідла, припалюючи сигару, і, засміявшись, кивнув головою в бік закусочної, сутулі плечі і розчухрані кучми цього чоловіка, що стояв спиною, нагадали мені Орліка.

В ту пору я був настільки не в собі, що мене й не цікавило, він то чи ні, та й снідати вже перехотілось, отож я тільки змив дорожній пил з рук та обличчя і пішов до знайомого старого будинку, до якого мені краще було б узагалі не підступати і ніколи його й не бачити.

Розділ 44

У кімнаті, де стояв туалетний столик і горіли воскові свічки у стінних канделябрах, я застав міс Гевішем і Естеллу; перша сиділа на канапці біля вогню, друга на подушці біля її ніг. Естелла плела, а міс Гевішем дивилась на неї. Вони обидві підвели голови, і обидві побачили в мені зміну. Я це зауважив по тому, як вони переглянулися.