Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 50

тербурзька академія художеств надала Орловському

звання академіка, а з 1878 року він став її професором.

Орловський любив рідну українську природу і розви-

вав у своїх земляків, які навчалися в нього, розуміння

особливостей українського пейзажу. Великий ерудит і

блискучий лектор, він змістовно оповідав про пробле-

ми пов'язані з творчою практикою художника-пейза-

жиста і естетикою пейзажу. У педагогічній діяльності

Орловський широко використовував пленерні (живо-

пис на вільному повітрі) досягнення барбізонської пей-

зажної школи й імпресіоністів. Його вихованцями були

видатні українські художники Петро Левченко121, Ми-

кола Пимоненко122, Сергій Васильківський, Костян-

тин Крижицький123, Михайло Ткаченко, Михайло Бер-

кос124 та багато інших.

Розквіт творчості та популярності Орловського при-

падає на восьмидесяті роки 19-го століття, коли були

створені картини «Жнива» (1880), «Стадо у лісі» (1881),

«Туманний ранок у лісі» (1882), «Літній день» (1884),

«Відпочинок у степу» (1884) та інші. Він став «зіркою

першої величини нарівні з Айвазовським», «художни-

ком, який стоїть на чолі нового реалістичного напрямку

в російському пейзажному живопису». Популярність

Орловського пов'язана з використанням кольорових

273

та світлових ефектів, які справляють велике вражен-

ня на глядача. Особливо яскраво проявився кольоро-

вий та світловий прийом в його знаменитій картині

«Березовий гай» (1886). Він майстерно передавав зо-

браження хмар, дощу, туману, денного та вечірнього

освітлення. Цікаві його морські пейзажі «Грозові хма-

ри над морем» (1883), «Віднесений баркас» (1887), «Пе-

ред грозою» (1888) та інші.

Орловський користувався репутацією пейзажи-

ста, який «перевершував інших художників чудовим

знанням природи, могутнім та гармонійним колори-

том, вільним рухом пензля». Його різноманітні за мо-

тивами пейзажі відображають своєрідну красу Украї-

ни та Росії. Він малював картини для аристократичних

салонів Петербурґа та Києва, заміських палаців імпе-

раторської родини, музею Академії художеств.

Орловський брав участь у діяльності Київської ри-

сувальної школи М.Мурашка (1875-1901), яка відігра-

ла велику роль у підготовці українських національних

художніх кадрів. Він був одним із організаторів Ки-

ївського художнього училища (1900-1920).

Його картини експонуються в музеях України, Ро-

сії, Молдови, Азербайджану, знаходяться у приват-

них колекціях.

Орловський кілька разів відвідував Францію. По-

мер Володимир Донатович 19 лютого 1914 року в іта-

лійському місті Нерві. Похований на Лук'янівському

кладовищі в Києві.

274

СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ

(1854 — 1917)

український живописець-пейзажист

Твори Васильківського — це пое-

ми на честь сонця, повітря,

ніжних кольорів України.

Микола Бурачек

Видатний український

художник

Сергій

Іванович

Васильківський,

якого

на-

зивають

співцем

України,

народився

19

жовтня

1854

року

в

місті

Ізюмі

на

Хар-

ківщині

в

родині

службов-

ця

окружної

лікарні

Іва-

на

Федоровича

і

Параски

Урилівни Васильківських.

275

Батько

Сергія

походив

із

старовинного

козацького

роду,

за

молодих

літ

вий-

шов

у

відставку

в

чині

пра-

порщика,

оселився

на

бать-

ківщині, одружився і став працювати писарем. Мати

рано залишилася без батьків і виховувалася в роди-

ні свого дядька, місцевого священика і поета Степана

Александрова. Вона росла із своїм двоюрідним братом

Володимиром Александровим125, майбутнім українсь-

ким письменником і композитором, з дитинства люби-

ла українську пісню і гарно співала.

276

Невеличке місто Ізюм розташоване під горою

Крем'янець в долині річки Сіверський Донець, яка, об-

гинаючи гору, тече степовою рівниною. Тут, у мальов-

ничому і пісенному краю, під впливом батьків Сергій

захопився малюванням і на все життя полюбив укра-

їнську пісню. Він був дуже музикальним, змалку грав

на бандурі, співав пісні, любив слухати кобзарів.

1861 року родина Васильківських переселилася до

Харкова, який був першим університетським містом

на Лівобережній Україні. У Харкові Сергій почав на-

вчатися у гімназії. Вчився добре, багато читав. Книжки

брав у свого дядька, лікаря Володимира Александро-

ва, який мав чудову бібліотеку. У гімназії на обдарова-

ного хлопця звернув увагу вчитель малювання Дмитро

Безперчий126. З 1869 року Сергій починає відвідувати

приватну школу малювання й живопису Марії Раєвсь-

кої-Іванової127.

У 1872 році Васильківський закінчив п'ять класів

гімназії і на вимогу батька вступив до Харківського

ветеринарного інституту. Провчившись рік, покинув

інститут і став працювати молодшим канцеляристом

харківського казначейства. Але довго такої служби не

витримав і менш як через рік залишив її, знову захо-

пившись малюванням. У березні 1875 року їде до Киє-

ва і стає молодшим канцеляристом удільної конто-

ри. В Києві він остаточно вирішив стати художником

і продовжити навчання в Петербурзькій академії ху-

дожеств.

Повернувшись до Харкова, Васильківський, щоб

заробити грошей на подорож до Петербурґа, пішов

у помічники до свого вчителя Безперчого, який най-

277

нявся поновити іконостас у Кам'яній Балці під Чугу-

євом. У лютому 1876 року Васильківський виїхав до

Петербурґа і вступив вільним слухачем до Академії,

а в серпні склав екзамени і став її учнем з живопису.

Його вчителями були Михайло Клодт128 і Володимир

Орловський.

Навчання забирало багато часу, а треба було ще й

заробляти на життя. Васильківський ночами ретушу-

вав фотографічні портрети в ательє Фішера на Невсь-

кому проспекті. Суботніми вечорами академісти збира-

лися у когось на квартирі і обговорювали свої справи,

малювали один одного, читали книжки, сперечалися,

співали пісні. Такі групи складалися переважно із зем-

ляків. Українська група гуртувалася навколо Сергія