Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 58

Образ художниці в останні місяці її життя описав

в передмові до каталогу першої посмертної виставки

її картин відомий французький письменник і критик

313

Франсуа Коппе. Він спілкувався з нею всього один раз

протягом однієї години, але запам'ятав назавжди. Коп-

пе побачив дівчину невисокого зросту, худу, дуже кра-

сиву, з темними очима, що світилися розумом, з важ-

ким вузлом золотавого волосся. Вона випромінювала

чарівність, але за ніжністю і грацією відчувалася воля

і енергія: «Все виявляло в цій чарівній дівчині великий

розум. Під жіночою привабливістю відчувалася метале-

ва, справді чоловіча сила, і мимоволі пригадувався по-

дарунок Улісса юному Ахіллу: меч, прихований серед

жіночих убрань». Коппе піднявся з нею в майстерню:

«У кутку, на стелажах до стелі, розміщалися книги —

численні томи на численних полицях, тут були всі виз-

начні творіння людського духу. Вони були всі на своїх

мовах: французи, німці, росіяни, англійці, італійці, ста-

родавні римляни і греки. І це зовсім не були книги «бі-

бліотечні», виставлені напоказ, це були пошарпані, чи-

тані-перечитані і простудійовані книги. Платон лежав

на столі, розкритий на якійсь сторінці». Поруч стояв

розчинений рояль, за ним величезним віялом блакит-

ніла арфа. Увесь інший простір заповнювали картини,

пюпітри з початими картинами, папки з малюнками і

ескізами статуй.

Маруся дуже любила життя в усіх його проявах і,

будучи надзвичайно обдарованою від природи особою,

бажала слави і величі. В останній рік свого життя вона

написала в «Щоденнику»: «Мені здається, що ніхто не

любить всього так, як я люблю: мистецтво, живопис,

музику, книги, світло, одяг, розкіш, шум, тишу, сміх,

журбу, тугу, любов, холод, сонце, пори року, усяку по-

году, спокійні рівнини Росії і гори навколо Неаполя,

314

сніг зимою, дощ восени, весну з її тривогою, спокійні

літні дні і чудові ночі з блискаючими зірками... я все лю-

блю до обожнювання. Все уявляється мені зі своїх ці-

кавих і чудових боків: я хотіла б усе бачити, усе мати,

усе обійняти, злитися з усім і померти, якщо треба, че-

рез два роки або у 30 років, померти з екстазом, щоб

зазнати цю останню таємницю, цей кінець всього або

божественний початок».

Із середини жовтня 1884 року Маруся вже не ви-

ходила з дому. Її весь час знобило. Вона передчувала

близькість смерті. 19 жовтня до неї прийшли попро-

щатися її вчителі Жульєн і Робер-Флері. Її відвідував

смертельно хворий Жуль Бастьєн-Лепаж, французь-

кий художник, з яким Марусю єднала романтична

дружба. 20 жовтня вона останній раз зробила запис у

«Щоденнику». 31 жовтня 1884 року Марія Башкирце-

ва померла, не доживши до 24 років 23 дні. Її поховали

в Парижі на кладовищі Пассі.

Мрія художниці «залишитися на землі» здійснила-

ся. Вона встигла написати близько 150 картин, 200 ри-

сунків і акварелей, створити скульптурні етюди, стати

автором знаменитого «Щоденника». Її коротке яскраве

життя стало прикладом героїчного служіння мистецт-

ву і досягнення високої мети.

Через рік після смерті художниці французьке То-

вариство жінок-художниць і скульпторів влаштува-

ло першу виставку творів Марії Башкирцевої. Про

виставку писали всі газети, її відвідували тисячі пари-

жан, їм'я художниці стало знаменитим. Її твори купу-

вали прямо на виставці. Полотна «Мітинг» і «Портрет

натурниці» придбав французький уряд для Люксем-

315

бурзького музею. Згодом у Люксембурзький музей

купують картину «Жан і Жак» і вона з «Мітингом»

передається в Лувр. Башкирцева стала першою ху-

дожницею з України, якій випала така честь.

Узимку 1887 року голландські художники орга-

нізували виставку в Амстердамі. На виставці кар-

тини української художниці купували відомі гале-

реї світу. Того ж року журналіст Андре Терьє видав

в Парижі два томи «Щоденника». Його переклали з

французької майже на всі європейські мови. Книга

стала популярною, її прирівнювали навіть до «Спо-

віді» Жана Жака Руссо, називали найвидатнішою

книгою 19-го століття, особливо цінною як яскравий

людський документ. Про неї писали французький

письменник Анатоль Франс, італійська поетеса Ада

Негрі і багато інших діячів європейської культури.

В Росії уривки «Щоденника» були надруковані у 1887

році, а повністю в перекладі Любові Гуревич — у 1892

році.

Творчість Башкирцевої цінували російські дія-

чі культури — В. Брюсов, В. Хлєбников, М. Цвєтаєва,

І. Рєпін та інші. Велимир Хлєбников вважав «Щоден-

ник» унікальним явищем світової культури як «точний

щоденник свого духу», а Марина Цвєтаєва присвятила

«блискучий пам'яті » художниці свою поетичну книгу

«Вечірній альбом» (1910), де є такі рядки:

Ей даровал Бог слишком много!

И слишком мало — отпустил.

О, звездная ее дорога!

Лишь на холсты хватило сил.

316

Художник Ілля Рєпін вважав, що Башкирцеву че-

кало велике майбутнє, бо вона «була виняткова нату-

ра, певна річ, незвичайна».

Більшість полотен художниці, перевезених її ма-

тір'ю в родовий маєток під Полтавою, загинуло під час

Другої світової війни. Її картини знаходяться в музе-

ях Афін, Амстердама, Відня, Ніцци, Парижа, Чікаґо,

Москви, Петербурґа, Саратова, Красноярська, Дніп-

ропетровська, приватних колекціях. На одній із ву-

лиць Ніцци, названої її їменем, є музей з постійно дію-

чею виставкою художниці. Там стоїть гіпсова статуя

Марусі, яка сидить на лавці з книгою в руках. Автор

скульптури Мішель де Тарновський.

Через 120 років після смерті Башкирцева повер-

тається на батьківщину, в рідну Україну, де в Дикань-

ці створюється музей. В музеї будуть зібрані копії усіх

її картин, які виконають українські художники, а та-

кож фотокопії сторінок «Щоденника» та інші експона-

ти, пов'язані з життям художниці.

317

ДМИТРО МЕРЕЖКОВСЬКИЙ

(1865 — 1941)

письменник, критик, перекладач

Один із лідерів нового на-

прямку

в

російській

літера-

турі

кінця

19-го

—

початку

20-го

століття

—

символіз-

му,

руйнівник

традиційних

моральних

і

естетичних

ка-

нонів,

критик

імперських

і

церковних

устоїв

Дмитро

Сергійович

Мережковський

народився

14

серпня

1865

року

в

Петербурзі

в