Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 82

видавав науковий журнал «Україна». 1946 року видав

французький підручник української мови, видавав та-

кож твори українських класиків, виступав із публіци-

стичними статтями у французькій та зарубіжній пресі,

друкувався в радянській Україні, підтримував творчі

контакти з науковим товариством імені Т.Г. Шевченка

у Львові і був його дійсним членом.

Дружина Ілька Борщака Софія (уроджена фон дер

Лявніц) померла у 1932 році, дітей у них не було, все

життя з ними жила пасербиця Віра. Батько Лев Ми-

хайлович і брат Дмитро стали жертвами сталінських

репресій, старша сестра Анна разом зі своїми дітьми

загинула під час війни в Одеському гетто.

11 жовтня 1958 року шляхетне серце сина України

і Франції перестало битися. Поховали Ілька Борщака

в Парижі.

Ілько Борщак залишив після себе велику рукопис-

ну спадщину, в тому числі матеріали до незаверше-

ної праці «Історичний провідник України в Європі» —

452

збірку відомостей про міста, музеї, людей, чиї долі

були пов'язані з Україною. Частина рукописів загу-

блена, невідомо де знаходиться рукопис підготовлено-

го до друку п'ятитомника «Діарія подорожнього» Пи-

липа Орлика.

Ним опубліковано понад 400 праць українською та

французькою мовами. Приводимо перелік найбільш

значних творів: «Ідея Соборної України в Європі в ми-

нулому. За невиданими документами і стародавніми

працями» (Париж, 1923; перевидано у Львові, 1990),

«Гетьман Пилип Орлик і Франція» (Львів, 1924), «Зві-

домлення з дослідів в архівах Західної Європи» (Львів,

1924), «Вольтер і Україна» (Київ, 1926), «Українська

періодика в паризьких бібліотеках» (Київ, 1929), у спі-

вавторстві з Рене Мартелем видав французькою мовою

«Життя Мазепи» (Париж, 1931, було дев'ять видань) і

українською мовою «Іван Мазепа. Життя і пориви ве-

ликого гетьмана» (Львів, 1933), «Великий мазепинець

Григір Орлик, генерал-поручник Людовіка XV» (Львів,

1932, українською мовою; Торонто, 1956, англійсь-

кою мовою), «Україна в літературі Західної Європи»

в 4-х томах (Париж, 1934-1935, французькою мовою),

«Наполеон і Україна» (Львів, 1937), «Войнаровський,

сестрінок гетьмана Івана Мазепи, друг Аврори Кеніґс-

марк і сибірський в'язень» (Львів, 1939), «Історія Укра-

їни» (Париж, 1939, французькою мовою), зредагу-

вав і видав із вступними статтями віршовану легенду

О.Стороженка «Марко Проклятий» (Париж, 1946), тво-

ри М.Костомарова «Книги битія українського народу»

(Париж, 1947) та Т.Шевченка «Вибраний Кобзар» (Па-

риж, 1947).

453

Як історик українського громадсько-політичного

руху, написав серію статей про Хмельниччину та ба-

гато статей про 19-е — першу половину 20-го століття,

зокрема про часи Української революції і Громадянсь-

кої війни в Україні.

454

РОДІОН МАЛИНОВСЬКИЙ

(1898 — 1967)

радянський воєначальник і державний діяч

Кожний заслуговує рівно стільки,

скільки заслуговує те, про що він

клопочеться.

Марк Аврелій

З

ім'ям

Маршала

Ра-

дянського

Союзу

Родіо-

на

Яковича

Малиновсько-

го

пов'язане

визволення

України

від

німецько-фа-

шистських

загарбників

у

часи Другої світової війни.

Малиновський

народив-

ся

23

листопада

1898

року

в

місті

Одесі.

Він

був

поза-

455

шлюбною

дитиною,

свого

батька

не

знав,

у

метриці

було

написано

«незакон-

нонароджений».

Його

мати

Варвара

Миколаївна

Ма-

линовська, яка жила у своєї сестри на станції Слобод-

ка, тепер Одеської області, у 1904 році переїхала із

сином у село Сутиски під Вінницею і працювала там

кухаркою в земській лікарні, а потім економкою у міс-

цевої поміщиці та швачкою. Тут Родіон почав навчати-

ся в сільській школі.

Восени 1910 року мати вийшла заміж за Залісного,

456

який служив лакеєм у поміщиці, і переїхала в село Клі-

щев до чоловіка. Тут Родіон у 1911 році закінчив пара-

фіяльну школу і став батракувати у поміщика на філь-

варку Мендеров, оскільки Залісний вигнав його з дому.

У 1913 році Родіона забрала до себе в Одесу тітка

Олена Миколаївна Данилова, і він став працювати різ-

норобочім у галантерейній крамниці за 5 карбованців

у місяць. Блукання по чужих кутках, постійні прини-

ження, пов'язані зі становищем байстрюка, злиденне,

напівголодне існування спонукали його шукати вихід

із глухого життєвого кута. І вихід він знайшов, здійс-

нивши втечу на фронт Першої світової війни, в яку Ро-

сія вступила 1 серпня 1914 року. Рішення стати вояком

визначило всю його подальшу долю.

Восени 1914 року Родіон, якому ще не виповнило-

ся шістнадцять років, потай забрався в порожній вагон

військового ешелону, який відходив на Східний фронт.

Коли ешелон прибув до Вільно (тепер Вільнюс, Лит-

ва), про хлопця доповіли начальству, і його було зара-

ховано добровольцем у кулеметну команду. Спочатку

Родіон був піднощиком набоїв, а потім став кулемет-

ником. За героїзм, виявлений у тяжких боях під Су-

валками (тепер Польща), нагороджений Георгіївським

хрестом 4-го ступеня. У жовтні 1915 року був поране-

ний під Сморгонню і після одужання відправлений у

складі Російського експедиційного корпусу246 до Фран-

ції на Західний фронт.

У січні 1916 року корпус повантажили на паро-

плав у Даляні (до 1905 року порт Дальній, Ляодунсь-

кий півострів, Китай) і він через Індійський океан та

Суецький канал у квітні 1916 року прибув до Марселя.

457

У червні Малиновський вже бився з німцями біля Рей-

мса під Мармелоном, а потім під Сілері і фортом Брі-

мон. У квітні 1917 року під час атаки на форт Брімон

був тяжко поранений розривною кулею в ліву руку з

роздробленням кістки і довго лікувався в шпиталях

Бордо, Сен-Сервана і Сен-Мадьо.

Після Жовтневої революції 1917 року в Росії фран-

цузький уряд видав наказ про роззброєння всіх ро-

сійських військ і про відправку їх на різні роботи. Ма-

линовського направили на роботи в район Бельфор.