Рубаї (з іл.) - Хайям Омар - Страница 2

2

Роздуми про вино з «Книги про свято нового року» цілком відповідають віршованим висловлюванням Хайяма про цей напій. У спеціальній главі «Слово про користь вина» Хайям апелює спершу до медиків давнини, Галена і Гіппократа, а також до вчених середньовічного Сходу, а потім і сам складає хвалу про вино кажучи, крім іншого, таке: «Вино дуже приємно; все їстівне в світі, як жирне, солодке, так і кисле, таке, що його не можна з'їсти понад насичення, а якщо з'їси більше, то людській природі стає гидко, а вино як багато не п'єш, тільки більше хочеш. Людина не насичується ним, і людській природі воно не гидко, бо воно - цар напоїв. У ньому багато користі для людей, але його гріх більше його користі. Мудрому потрібно пити так, щоб його смак був більше гріха ... »

Лише до кінця життя Хайям повернувся до рідного Нишапуру. Тяготи останніх років відбилися у віршах, які закликають до обережності і замкнутості. Вважається, що Хайям обійшовся без сім'ї та дітей. За словами Ал-Байхакі, в кінці життя Хайям «мав поганий характер і був скупий», «був скупий у створенні книг та викладанні». А іранський дослідник Р. Дашнаки писав: «Омар Хайям був людиною. Не потрібно робити з нього ні п'яницю, ні ловеласа в стилі французьких романів. Він був таким же, як всі ми: деколи мерз і голодував, часом жив прекрасно, багато думав і багато працював ».

Однак якщо з трактатами Хайяма знайомі переважно фахівці, його поетична творчість - воістину народне надбання. «Рубаї» - у перекладі з арабської - буквально: учетверенний. Це власне перська форма поезії, що з'явилася в IX столітті. За словами Артура Арберрі, метр рубаї не збігається ні з одним з метрів, до яких зверталися арабські поети.

Шамсі Кайс пише про рубаї наступне: «І шляхетні й простолюдини були приголомшені цією формою; і грамотні і безграмотні полюбили її рівною мірою; і аскет і розпусник користувалися нею; вона сподобалася і побожному і грішному; люди, позбавлені слуху, нездатні відрізнити вірша від прози, що не підозрювали про існування метра і наголоси, танцювали, співаючи рубаї; глухі, не здатні відрізнити звуку труби від крику віслюка, люди з мертвими серцями, віддалені на тисячі миль від насолод звуками струн лютні, були готові продати свої душі за рубаї. Багато хто з дівчат, ув'язнених в гаремах, через любов до рубаї розбили на шматочки двері та стіни своєї невинності; багато з матрон через любов до рубаї навік втратили спокій ».

Омар Хайям

Рубаї

Переклад Василя Мисика

* * * 1 Цей гордий небосхил, байдужий лиходій, Ще жодному із нас не підживляв надій: Де знайде зігнуту під тягарем людину, Іще один тягар він накидає їй. * * * 2 Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі, Що вмерти мушу я, що строки в нас малі: Того, що суджено, боятися не треба. Боюсь неправедно прожити на землі. * * * 3 Як жалко, що мені, прихильнику вина, Дістався цей калам* і келія тісна! Ти висох молячись, а я в шинку промок. Зате для мокрого й геєна не страшна! * Очеретяне перо. * * * 4 Коли єство моє ліпив Творець із глини, Зарані відав він про всі мої провини. Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче В день суду ввергнути в палаючі глибини? * * * 5 Настало свято. Злих думок воно Немало зборе. Підчаший ллє у піалу вино, Ясне й прозоре. Намордник посту, молитов оброть Це свято зніме Із тих ослів, що ждуть його давно... О горе, горе! * * * 6 Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься; Є й під землею бик, що бачить не дається. Хто ж оком розуму погляне, той помітить, Що посередині табун ослів пасеться.                                                                * * * 7 Недоброзичливість ніколи не могла Узяти верх: до злих вертались їх діла. Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш: Ти благ не діждешся, я не побачу зла! * * * 8 Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої. Одна душа жива за сто Кааб дорожча! Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої! * * * 9 Коли у небуття і ймення наше кане, Не згасне сонечко у небі полум'яне. Нас не було, та світ не був від того гірший; Він не погіршає й тоді, як нас не стане. * * * 10 Хіба не дивно, що пани чиновні, Самим собі нудні, хоч горді зовні, До кожного, хто здирство зневажає, Такого пишного презирства повні? * * * 11 У кого кожний день в запасі півкоржа, У кого свій садок і хата не чужа, Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має, У того світлий зір і радісна душа. * * * 12 О світе! Знаєш сам, які твої діла! Сидиш недвигою у башті гніту й зла! Одним добро даєш, а іншим - лихо! Тільки Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!