Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 16

Ґуннар дістав з папки останнє фото, найстаріше серед інших; Єди¬ний знімок, на якому був сам Іверс. Швед стояв, уперши руки в боки, на березі витягнутого озера, а позаду нього здіймалась до неба, ледь не затуляючи сонце, багаторівнева стіна велетенської Твердині. Клад-

ка в стіні чимось нагадувала Саксайуаман. тільки камені (якщо порів¬нювати розміри з Ґуннаром) були в кілька разів більшими. Наймен¬ший серед них був більшим за найбільший блоку стіні Саксайуамана.

Правда, якість фотографії насторожувала. Зображення було нечіт¬ким, безформним.

—Де це? — прошепотів українець.

—У джунглях Мадре-де-Діос на сході Перу. Мачу-Пікчу і Паїтіті розділяє нещасних двісті кілометрів. Штука в тому, що ці двісті кіло¬метрів устелені найбільш дикими, глухими і важкопрохідними лісами у світі. Там можна сховати Нью-Йорк, і ніхто його не знайде.

—Ви стверджуєте, що знайшли Паїтіті? — перепитав Левко.

—Знайшов не я. Я просто там... хм... побував.

—Як? Яким чином ви туди потрапили?

—Випадково... — ухилився від прямої відповіді старий.

Хлопці забирали один у одного фотокартку і не могли надивитись на грандіозну стіну. Зрештою Семен повернув фотографію Ґуннару.

—Фотка розпливчаста, — недовірливо прогудів він. — Звідки нам знати, що вона справжня? Тут на п’ять хвилин роботи для тих, хто ша¬рить у Photoshop. Які ще є докази?

Старий художник враз пожалкував, що не взяв намальовану зран-ку карту з собою. Він зітхнув:

—Писемність. Ті, хто будував Саксайуаман, на відміну від інків, па відміну від усіх інших народів Півден ної Америки, мал и письмо. Але для того, щоб побачити написане ними, вам слід спочатку повірити и Твердиню. Бо Паїтіті — єдине місце, де воно збереглося.

Сьома пожирав старого широко розкритими очима: він не вірив, але йому страшенно хотілось повірити. Левко підозріло захитав головою.

—Не вірите? — Ґуннар опустив голову. Але здаватись не збирав-ся. — Моя майстерня зовсім поряд — на Стрендвеген в Остермальмі. Якщо маєте бажання, можемо прогулятись до неї, і я покажу дещо, що переконає вас. — Старий лукавив, йому просто хотілось віддати карту.

Українець глипнув на Семена. Росіянин прискіпливо вивчав змо-рене обличчя шведа.

-Я наполягаю. — Ґуннар подивився спершу на Левка, потім на Семена! Його руки тремтіли.

Лео мовчав, безмовно віддавши ініціативу в руки товариша. В цей момент Сьома мав би подякувати художнику за розповідь і чемно роз¬прощатися з ним. За півгодини він і Левко доїхали б до хатини Бенг- пі, вляглися б спати і наступного ранку забули б про дивну зустріч у ір¬ландському пабі в західній частині Старого міста. Росіянин саме так

і збирався вчинити, проте щось заглючило на Небесах (писемність... ПИСЕМНІСТЬ!..), і Сьома, облизавши солоні губи, піддався незро-зумілому імпульсу:

—Гаразд, ходімо...

Ґуннар і Семен подались до бармена платити за випивку, Левко ві¬дійшов у туалет.

Вийшовши з вбиральні, хлопець звернув увагу на самотнього від-відувача, який сидів за столиком у темному закуті пабу. Левко відзна¬чив його з трьох причини. По-перше, чоловік нічого не пив: столик стояв порожнім, якщо не рахувати фотокамери, котру, незнайомець притримував рукою (що, певно, свідчило про готовність будь-якої ми¬ті почати фотографувати). По-друге, химерний візитер, витягнувши шию, стежив, як Ґуннар і Сьома, розрахувавшись, прямують до ви¬ходу. Двічі простеживши напрямок погляду, Левко переконався, що не помиляється: незнайомець придивлявся до старого шведа і росія¬нина. І по-третє, чоловік був таким рудим, що складалося враження, наче його голова охоплена полум’ям. Волосся середньої довжини й густа борода, яка обрамляла рот і наполовину ховала щоки, мали ядуче-іржавий відтінок.

Щось заворушилось у Левка під серцем ще до того, як він зауважив, що рудоволосий підглядає за Ґуннаром і Сьомою. Мимоволі українець зауважив, що з місця, яке займає рудий, добре видно столик, за яким вони розмовляли з художником. Хлопець затримався, намагаючись розгледіти незнайомця і підсвідомо вишукуючи інші підозрілі деталі.

Тієї миті чоловік повернув голову і штрикнув Левка поглядом.

Українець рохнув, і борлаку нього сіпнувся. Попри півтемряву, що огортала рудого, він усвідомив, що зазирає в найстрашніші очі з усіх, які доводилось бачити до цього. Баньки рудоволосого мали криваво- червоний колір. Моторошний ефект посилювався полум’яною обля¬мівкою на повіках, що підкреслювала нездорове забарвлення кришта¬ликів і створювала ілюзію кривавих підтьоків довкола очей. Розумом Лео усвідомлював, що очі цілком відповідають волоссю й бороді, що це лише витівка природи, причини у генах чоловіка, проте серцем від¬мовлявся осягати реальність того, що бачив. У півтемряві пабу очі здавалися червоно-чорними жаринами.

Відвівши погляд, хлопець закрокував уздовж барної стійки до ви¬ходу, нутром відчуваючи, як чоловік поглядом свердлить йому спину.

Рудий стежив за Левком, поки той, пропустивши Ґуннара і Сьому, не зник за дверима, потім підхопився і, сплюнувши у попільничку жмут пережованого листя коки, поквапився до виходу.

VI

16 березня 2012 року. 21:00 [UTC +1]

Бергшанра. Стокгольм

Вони стояли біля вікна його квартирки, дивлячись на затоку.

Ґрем провів пальцями по руці Сатомі, по ділянці, не прикритій су¬кенкою, просто щоб перевірити, що вони на одній частоті. Японка не здригнулась і руки не забрала. Його обличчя просяяло, наче в малю¬ка, що отримав бажаний подарунок на Новий рік.

На столі стояли щойно принесені суші, на підвіконні — два бо-кали білого сухого вина «Flagstone Noon Gun» з Південної Афри¬ки, урожай 2009 року, але ніхто з них не думав ні про вечерю, ні про вино. Обоє перебували в сп’янінні іншого типу.

У Сатомі від збудження підгинались коліна.

Опинившись за кілька сантиметрів від Ґрема, вона подалась уперед і поцілувала його, спершу ковзнувши язичком по губах хлопця, а тоді настирливо вклавши язик глибше в рота. Однією рукою вона провела у мулата за вухом, іншу опустила спереду на джинси, граючись із пряжкою... і з тим, що тверділо трохи нижче під неї.

Не перестаючи відповідати на цілунки, Ґрем погладив долонями її стегна. Гаряча кров шугонула по всіх кінцівках, коли він відчув, що дівчина в панчохах. Піднявши поділ вільної сукні, він підчепив пальцями трусики і стягнув донизу. Переступивши з ноги на ногу, Сатомі стала на пальчики і скинула їх на підлогу.

Грем опустив руку між її ніг і торкнувся розпаленілого тіла, не припиняючи цілувати. Знайшовши клітор, стиснув його пальцями, одночасно відриваючись від її губ і опускаючись із поцілунками на шию, а потім ще нижче — на груди.

Тепло від його рук розливалось усім її тілом.

Сатомі відступила на крок, щоб опертись об стіну, інакше про¬сто з’їхала б на підлогу. Ноги тремтіли, ледве тримаючи тіло. Ґрем Ііідчув це; підняв дівчину на руки (вона обхопила його ніжками) і по¬ніс у спальню. Поставивши її перед ліжком, Ґрем через голову зняв сукню, залишивши японку в самих чорних панчохах і червоному кру¬жевному брасьєрі, що ледве прикривав соски.

Після чого легенько штовхнув на матрац.

Цілуючи, Ґрем піднявся вгору по її тілу. Коли дотягнувся до ли-ця, Сатомі з жадобою впилась у його губи. Якийсь час вони грались я піками, потому Ґрем узявся пестити її груди. Його язик закружляв

навколо набухлого соска, і Сатомі, стиснувши в кулачки цупке во¬лосся американця, притишено застогнала.

Мулат ковзнув пальцями по низу живота — раз, другий, третій. Доторкнувся клітора. Сатомі зірвала з хлопця сорочку і почала води¬ти руками по спині від шиї аж до накачаних сідниць, стягуючи нижче його джинси. Коли його великий палець зачіпав винятково чуттєву точку, дівчина скрикувала і впивалась нігтями у спину американця.

На мить відсторонившись від тіла, що пашіло плотським теплом, Ґрем стягнув з себе джинси.

—Ніколи не думала, що я з тих дівчат, які готові віддатись пер¬шої ж ночі... — м’яко сказала Сатомі, насолоджуючись його м’язистим, доглянутим тілом.