Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 32

— Ти знаєш, що з ним? — Українець тримався за спиною в това-риша.

Сьома мигцем втямив, що ситуація критична.

—Так. Те ж саме, що станеться зі мною, якщо я з’їм горішок за-вбільшки з горошину.^ Хлопець повернув голову до натовпу і пе¬рейшов на англійську: — Чим у нього бризнули? Він алергетик? Ктраждає на алергію?

Відхопили балончик і по руках передали Семену. Про алергію ні- ито не відповів. Не знали, а може, не відважилися. Хлопець прищурився, вчитуючись у напис на банці:

ACTIVE INGREDIENTS:

“Capsaicin and related capsacinoids….2.0%”

I — Капсаіцин1… ідіоти... — сам до себе прошепотів росіянин, тоді знову англійською: — Швидко! Його треба винести з кімнати на чис- Ті1 повітря.

вАйк І Грем взяли Едді за ноги, Ян, який стояв біля голови, підхопив шіопця за тулуб.

На рецепції їх побачив Девід Ренцо, власник хостела:

— Що сталося?

— Девіде, нам треба в лікарню, — скоромовкою проказав Сьома.

—Я викличу «швидку»!

— Ні, — гаркнув росіянин. — Можемо не встигнути. Готуйте мінівен

— О’кей! Тоді подзвоню в «San Jose»2, скажу, щоб готували ба-рокамеру. — власник «Saтау Wasi» припустив, що Едді’знепритом- EM Ifчерез гірську хворобу.

Вислизаючи на веранду, Сьома похапцем заперечив:

Не треба барокамери. Будь-яка найближча до нас лікарня. НайбЛижча, Девіде!

1. Капсаіцин(ваніліламід8-метил 6ноненової кислоти) —- алкалоїд із палючим сма¬ком, що міститься в усіх різновидах стручкового перцю.

2. Клініка «San Jose» — одна з найкращих лікарень у Куско.

Девід Ренцо став гарячково гортати довідник з адресами і телефо¬нами.

На веранді було зимно. Едді поклали на холодну підлогу. Голова набрякла так сильно, що зникли риси обличчя. її роздувало зсере-дини. Повіки наплили одна на другу, повністю «проковтнувши» вії. Семен розстебнув аптечку і витягнув звідти приготовлений шприц. Зняв ковпачок з голки, випустив повітря, але тут його руку перехо-пив Айк.

—Що ти збираєшся йому колоти? Ти хто, лікар? Ти ж навіть не американець!

Росіянин спробував висмикнути руку, проте Айк міцно тримав пе-редпліччя.

—Сьомо, допомогти? — Лео і Ян стояли поруч, готові втрутити¬ся і відтягти Айка.

Семен одними очима мовив «ні», після чого наблизив лице до американця і заговорив, спокійно, але швидко карбуючи кожне слово:

—У твого друга ангіоневротичний набряк1. Це як кропив’янка, тільки не на поверхні шкіри, а всередині тіла. Набряк розвинувся че¬рез алергічну реакцію на капсаіцин з газового балончика. Зазвичай підчас набряку колір обличчя не міняється, а твій друг, як бачиш, сі¬рий наче мрець. Хочеш дізнатися, чому це?

Айк послабив тиск на руку і проваленим голосом спитав:

—Чому?

—Тому що доза капсаіцину настільки велика, що набряк став роз¬виватись у гортані, як наслідок виникла блокада дихальних шляхів, Твій товариш посірів, тому що вже кілька хвилин не дихає. Врахову¬ючи той час, протягом якого ви телющились на нього, мов барани, і час, що ми марнуємо з тобою на теревені, хлопцю лишилося жити хвилини дві. Я знаю це, бо сам страждаю на алергію. Я можу склеїти ласти від одного горішка. — Айк відпустив руку і перелякано зирнуи на Едді. Сьома продовжив: — У шприці гормон епінефрин або адре¬налін, якщо тобі так зрозуміліше. Але... ти маєш рацію, я не доктор і тому не можу брати на себе відповідальність.

Американець збілів, наче його борошном обсипали:

—Це... це врятує його?

1 Ангіоневротичний набряк (ангіоедема, або набряк Квінке) — алергічна реакцій на дію різних біологічних та хімічних чинників, проявляється у збільшенні ( напуханні) обличчя, рідше — кінцівок. При стрімкому розвитку ангіоневротичиоіо ни

бряку пацієнт може померти.

— Врятує? Звісно, ні. Йому потрібен апарат штучного дихання Іііівдюжини різних гормонів внутрішньовенно. Це дасть нам шансдо- незти його до лікарні.

Пішовти на хер, Айку! — заричав Ленс.— Нехай коле! — Схо-пивши за комір, він відкинув товариша геть від Едді. — Давай!

Семен всадив голку в квадрицепс1 і вичавив увесь вміст шприца у м’яз. Через секунду Едді бухикнув (очей не відкривав) і став харча- ТИ. Повітря зі страхітливим хрипом проходило крізь набряклий рот І глотку. По звуку було чути, як важко хлопцю дихати. Відразу після того на веранду вибіг Девід, з жалем і в той же час і і нога но прихованим роздратуванням на обличчі. Воно й не дивно: икіцо в його хостелі відкине копита заїжджий американець, бізнесу кінець. — Я готовий. За кілька кварталів униз від Плаза-де-Армас є.скром- ІІІІ приватна клініка «Cusco Medical Assistance», — тараторив перу¬анець. — Це найближча. Нас чекають. — Ідемо, — глухо скомандував Семен.

Вдихи й видихи Едді нагадували передсмертне гарчання поранено- Н) бійцівського пса.

— Він задихається. — Меган заплакала. Сатомі обійняла американку, сама ледь стримуючи сльози. — Не зважайте, — сказав Сьома. — Все буде добре. Понесли. І. Хлопці схопили Едді і задріботіли вниз по провулку до мінівена

Toyota». Девід мчав першим. Заскочивши, він миттю завів машину. Оіідом за Сьомою в мікроавтобус увіпхалися Айк, Левко, Грем і Ленс.

XIX

27 липня 2012 ронц. 20:4В [UTC-5]

Авеню Ла-Лас. Куско2

Клінііка «Cusco Medical Assistance» розташувалась у глибині кварта-лу, на стрімкому боковому відгалуженні, що впиралося в авеню Ла-

1. Квадрацепс — чотириголовий м’яз на верхній (передній) частині стегна людини.

2. Куско — високогірне містечко, сформоване безладним переплетінням великої Кількості вулиць різної довжини, ширини та кривизни. Дати назву всім немож¬ливо. Запис Urb. El Ovalo Av. La Paz В-1» означає, що будинок за цією адре¬сній розташований у кварі’алі В-1 неподалік перехрестя Ель-Овало й авеню Ла- I Інс (інші квартали чи блоки в районі цього ж перехрестя позначаються А, С, D, І І і т.п.). Ель-Овало — видовжена кільцева розв’язка (в плані.мае форму ова- L лу — звідси й назва) у південній частині Куско, відома тим. що посеред неї

Пас під прямим кутом. Знайти її виявилось непросто. На карті прову¬лок був підписаний як «Urb. El Ovalo Av. La Paz В-1 », проте наділі nu знайшлося жодної таблички, що свідчила б про назву.

Сьома першим запримітив вивіску «CUSCO MEDICAL ASSIS TANCE», що промайнула у світлі фар зліва від авеню Ла-Пас і трохи вище по пагорбу.

—Он вона. — Росіянин смикнув Девіда за руку. — Розвертай тесь. — А тоді повернув голову назад, зазирнувши в салон: — Як Едді?

Ґрем, який сидів найближче, тільки насупився, замість того щоО відповісти. Еллі знову перестав дихати: на лице поверталась мертвої на сірість. Хай яким жахливим було хрипіння, але його відсутність ви¬явилася ще жахливішою. Адреналін більше не діяв: хлопець помирян

Щоб під’їхати до входу в клініку, Девід мусив піднятися по Ла-11;ю і розвернутись. Втямивши це, Семен вдруге схопив перуанця за руку,

—Не треба, Девіде, спиняйтеся тут. Буде швидше, якщо ми доно семо його на руках.

Власник хостела «SamayWasi Youth» загальмував і від’їхав назад, спинивши мінівен на перехресті. Вище на пагорбі, навпроти входу в клініку, в жовтуватих плямах світла від ліхтарів вимальовувало»’*! три фігури: одна висока в блідо-зеленому халаті, певно, лікар, і лиі нижчі у білих халатах — медсестри. Як і казав Девід, на них уже чо кали.

Левко сидів найближче до виходу з авто. Щойно мінівен пересип КОТИТИСЯ, хлопець розчахнув відсувні двері і визирнув, спішно перо конуючись, що дорога вільна від машин. По тому заходився тягнути Едді: спершу обережно, а згодом, відчувши, наскільки холодно піл пахвами у хлопця, і зрозумівши, що з кожною секундою шанси пові’ц нути бідолаху до життя катастрофічно зменшуються, засмикав тілі» ривками, абияк — аби тільки швидше.

Українець випростався просто посеред проїжджої частини, втри муючи Едді під пахви (ноги американця лежали на бруківці), і чекян, поки з «Тойоти» виберуться інші хлопці.