Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 55

В одній долоні хлопець стискав зубну щітку й тюбик з пастою, іншою Шумливо м’яв велетенський лист папороті.

Лео, — зрештою покликав він.

Українець обернувся. Йому вистачило одного погляду, щоб посерйознішати

Що? — самими вустами вимовив він, здогадуючися, що Сато- мі н Грому краще не чути подальшої розмови.

Треба поговорити.

Ловко запитально звів брови. Семен мовчки махнув головою в бік джерела, мовляв не тут

Друзі опустилися до потічка. Лео всівся на порослий мохом чорний камінь, зняв кеди і спустив ноги у воду. Глибина сягала десяти сантиметрів Сьома примостився на поваленому дереві навпроти. Один кі- ¦іиіі отовбура торкався землі, інший, заплутавшись у ліанах, немов і(і!!|Міо і прмати, тягнувся до неба.

—Викладай, що в тебе, — наготувався слухати Левко.

Мовчки поклацавши щось на мобілці, Сьома зняв апарат із шиї

і подав українцю.

—На, послухай.

-—Що там?

—Я записав бумкання.

Піднісши телефон до вуха, Левко ввімкнув запис. До звукового файлу «поналипало» чимало завад: жебоніння нетрів, подмухи вітру (котрі на записі перетворились на скрипляче шипіння), віддалене пу¬гикання мавп, — проте загалом таємниче бумкання було добре чути. «-Пум-м... ум-м... бан. Пауза. Бан. Пауза. Пум-м-м...» — і так далі. Левко пильно вслухався, але не відзначував нічого підозрілого. Нічо¬го такого, на що б він не звернув уваги раніше. Він не міг знати, що помиляється, силкуючись розчути щось-поза поєднанням звуків, за¬мість того щоб вникати в суть їх послідовностіЦ

Запис закінчився.

—Ну? — Лео нічого не розібрав.

—Це не простий набір звуків, — упівголоса повідомив Семен.

—Я вже здогадався.

Як?— У голосі Сьоми проступив щирий подив з домішками розчарування.

—Інакше ти б мене сюди не кликав.

—Хе-хе. Правильно. Щовечора повторюється те саме. П’ять ра* зів. Та сама послідовність.

Семен затих на кілька секунд, давши товаришу час переварити по¬чуте. Левко цокнув спересердя язиком. Як він раніше не докумекаю’ Це ж так просто! Послідовність. Зиркнув на росіянина — із захоп¬ленням, але в той же час із заздрістю. Вже, мабуть, всоте він почу вався цілковитим бевзем поруч із Семеном. Може, в цьому й полягаї геніальність: помічати речі, що лежать на поверхні, але при цьому ли¬шаються невидимими для більшості?

—Код?

—- Ага, — майнув зарослою головою Сьома. — Помізкувавши, я вирішив відобразити послідовність на папері, так би мовити, пред ставити ЇЇ графічно. Глянь, що вийшло.

Росіянин розгорнув передЛевком смужку паперу:

—Довгі й низькі звуки я позначив рисками, короткі й високі — крам ками. Невеликі паузи відповідають малим пробілам, довші — великим

—Це ж азбука Морзе... — вражено прошепотів українець.

—Не квапся з висновками, друже. Ще не факт. Далеко не кожен код, сформований з коротких і довгих символів, є азбукою Морзе.

—Але ж ти мусиш її знати! — не стримавшись, Левко схопив това¬риша за плече. — Ти ж займався цією... як її... криптологією? Ні... Крип¬тографією! Ти мусиш знати азбуку Морзе і можеш усе перевірити!

— Маєш рацію. Колись я вивчав морзянку, але це було давно... Ро¬зумієш, код Морзе безнадійно застарів. Він ніде не використовується. Я недуже ним захоплювався, а тому... не пам’ятаю й половини літер.

Левко похнюпився. — Не кисни, Лео, — правив далі Семен. — Дещо я все-таки при¬гадую. Семюел Морзе створював шифр так, щоб найпростіші коди — іі, що складаються з одного-двох знаків, — відповідали найчастіше иживаним буквам. Це щоб зменшити загальну кількість символів, які передаються по радіо. Зрозуміло, що саме найкоротші коди найлегше шпам’ятати, саме вони найдовше тримаються в голові. Приміром, и точно знаю, що Е позначається однією крапкою, Т — однією рис¬кою. Ще я пам’ятаю коддля букви А — вона найперша, її просто не¬можливо витравити з пам’яті — це крапка і тире. — Хлопець провів Мильцем по смужці. — А тепер дивись: у нас є і одиночна крапка, і оди¬ничне тире, і комбінація крапки й тире.

Росіянин дістав із кишені завчасно припасену гелеву ручку, стягнув іугілми ковпачок і акуратно вималював під кодами відповідні їм букви.

— —. . — .— .—— .— —.—— e t a a

— А решта? — Левко завертівся з нетерплячки. Зрештою зліз із Йймсня і випростався навпроти Семена. Струмок, муркочучи, огинав ЙіМо босі ноги.

-Ось тут починається найцікавіше. — Сьома звично смакував Ииіужністю власного інтелекту. — В цьому шифрі є дві літери, чиї коди симетричні один відносно другого. Це перша буква у першому сло¬ні і друга у другому, та, що між літерами А. Дивись, — хлопець показав пальцем, — «тире-тире-крапка», а тут — «крапка-тире-тире». I tiMiiiii?

бачу. І що з того?

У Семенових очах затеплився лихоманковий полиск.

Скажу так: нам з тобою пощастило. У таблиці, за якою я вчив англійську морзянку, букви з відповідними кодами розташовувалися двома стовпчиками. У першому йшли літери з А по Р включно.

а в другому — з Q по Z. Чисто випадково при такому поділі дві букви з симетричними кодами — «крапка-тире-тире» і «тире-тире-крап ка» — опинились на одному рядку, одна напроти другої, розумієш? Саме через це вони відкарбувалисьу пам’яті.

—Що за букви?

—G та W. Але, — Сьома застережно підняв вказівний палець, – я не можу згадати, яка з них «тире-тире-крапка», а яка «крапка-ти ре-тире».

—Так підстав! — ледь не загорлав Лео. — І подивися, що вийде!

Росіянин зміряв друзяку співчутливим поглядом (так ми зазвичай дивимося на значно молодших братів чи сестер, коли ті втнуть якусь несусвітню дурницю), безмовно запитуючи: невже ти міг подумати, що я ще не зробив цього?

—Вже підставив. Для початку припустив, що «крапка-тире-тире» — це «джі», а «тире-тире-крапка» — це «дабі».

— Замість до писати букви хлопець зобразив їх умовно, не знімаючи ковпачка. Перше слово буде «wet».

——. . — .— .—— .— —.—— e t a a

—Мокрий.

—Сам знаю. Не перебивай. А от друге — «aga». — Сьома шморгнув носом. — Я не native speaker1, але знаю мову достатньо, щоб стверджувати, що в англійській немає слова з чотирьох букв, яко по чиналося б на «aga». Коротше — глухий кут.

Тоді я поміняв (G та W місцями. — Хлопець знову зняв ковпачок і цього разу впевнено домалював літери.

——. . — .— .—— .— —.—— g e t a w a

—А остання? — ледве ворухнув губами українець.

—«Тире-крапка-тире-тире». Її я не пригадую, Лео, але..

—Але...

Я майже певен. В азбуці Морзе достатньо букв, що кодуюся чотирма символами. Це В, С, L, Р... здається, Q… якісь інші. Це не важливо.

Я добре пам’ятаю ці літери, оскільки саме з ними мучиш И найбільше, намагаючися запам’ятати відповідні комбінації.

Коди, певна річ, забув — за стільки часу все перемішалося. Зате я точно при

1.Людина, що знає певну мову від народження.

гадую, що останні три букви англійського алфавіту — X, У і Z. — кодуються чотирма графічними знаками кожна.

Ще задовго до того, як Семен сягнув середини свого пояснення,

Левко збагнув, якою є остання літера.

— у? — Так, мені здається, що «тире-крапка-тире-тире» — це Y. Сем дописав останню букву на листку і передав його другові. ——. . — .— .—— .— —.—— g e t a w a y Небо швидко меркнуло. Темрява скапувала з дерев і осідала поміж

— Get away1, — похмуро озвучив Левко, а тоді скептично гмикнув: — Ти впевнений, що розписав усе правильно? Маю на увазі послідовність звуків, проміжки між ними...

— Лео, я сумнівався, поки вираховував тривалість інтервалів. Але сумніви розвіялися, щойно взявся за розшифровку. Це не може бути

збігом. За всі літери, окрім Y, я ручаюся.

Українець м’яв руками смужку:

- І що ти про це думаєш?

Сьома кумедно вигнув ліву брову:

Принаймні — хто б то не був — вони розмовляють англійською.

Левко кисло посміхнувся. Трохи позаздрив бравурному настрою товариша, оскільки у самого жижки трусилися.

Якщо серйозно, схоже на те, що нам уже третій день намагаються втовкмачити: нам тут не раді. — Семен помовчав, після чого