Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 75

Хлопець і вірив, і не вірив у те, що бачить. Перед ним було, не про-сто золото. Перед ним лежали ТОННИ ЗОЛОТА. Його кольнуло від-чуття дежавю, він.почувався Франциском Пісарро, який постав із мо-гили, щоб удруге забрати викуп Атауальпи.

Росіянин шанобливо торкнувся плити з барельєфом. На.пальцях щось лишилося. Він підніс їх до очей і розгледів щ.подушеїчках шар сірого пилу. Торкнувся в іншому місці ти” те саме сухеоксамитове від-чуття. Пил. Нахилившися, Сьома побачив, що плита вкрита,товстим шаром незайманої порохняви. Хлопець протиснувся вглиб приміщення,

топчучи розсипані витвори із золота, і до чого б не торкався, відчуваи під пальцями пилюку. В «золоту» кімнату багато тижнів (якщо не мі¬сяців) ніхто не заходив.

Критичний розум узявся швидко зіставляти факти. Пил на золоті, зате маркування на кожному камені, виколупаному зі стін Паїтіті. Єди¬на лампа (та й та, здається, от-от згасне), зате поруч — вичищенні! до блиску склад, де кожна «етажерка» має індивідуальне джерело світ ла. Що за безглуздя? Що це, в біса, за єресь така? Чому вони ігноруй ють мільйонні запаси золота, але носяться з убогими каменюками^

А тоді раптово Сьома осягнув, що кімната із золотом — зовсім ні те, через що йому і його друзям заборонили спускатись у низинні ги* лереї. Хлопець відчув, що далі по коридору, в іще глибших надрах, є дещо важливіше, потужніше, щось таке, що примушує Джейсона іг¬норувати незчисленні багатства Твердині.

Сьома розвернувся, гадаючи, чи не сфотографувати плиту, про¬те швидко роздумав (це лише шматок металу!) і прибрав руку з «ІМікоп’а». Хлопець вислизнув з кімнати, забувши вимкнути єдину справну лампу.

Клац! Світло. Клац! Темрява...

LXXXV

Через збудження й перенасичення враженнями Сьома проґавив кри¬тично важливий момент. Незважаючи на виняткову прозірливість, ро¬сіянин не подумав, що датчик руху, який посилає сигнал на причепле¬ний під стелею світильник, з легкістю може відсилати цей самий сигнал кудись іще, скажімо, на спеціальний комп’ютер, що стоїть під навісом на горішній терасі. У той момент, коли Сьома залишив кім¬нату зі скарбами і продовжив спуск по галереї, один із вартових-по* руанців знавісніло грюкав у двері котеджу, будячи Джейсона, а дру¬гий з автоматом напоготів і затиснутим у зубах ліхтариком уже мчав углиб Твердині, збираючися затримати порушника...

LХХХVI

Третє приміщення виявилось іншим. Сьома зрозумів це, ще навіть по наблизившись.

Вхід був прямокутним, як і до «фіолетової» кімнати, але обкладе* ний світлим каменем.

А ще з приміщення надходило химерне світін¬ня. Щосьусередині кімнати наповнювало повітря перед хідником хвилями м’якого зеленкуватого світла, як планктон, що фосфоресціює, наповнює люмінесценцією води океану. Хлопець завмер, почекавши, поки згасне лампа над головою, і переконався, що йому не ввижаєть- оі: хвилі стали об’ємнішими, світло — густішим.

Кілька кроків, і Сьома потрапив у кімнату з білого мармуру. При-міщення мало форму куба, всі грані якого облицьовували відполіро- нпні плити лілейного кольору. Лише де-не-де на стінах та стелі тра¬плялися жовті прожилки. Дивовижна урочиста білість, здавалося, шітискає геть чорноту, що заповзала з коридору.

На висоті трьох метрів від підлоги по контуру стін тягнулася про-кладка з невідомого зеленого матеріалу, що був джерелом фосфорес- ційного світіння.

Проте найбільше захоплення викликало інше.

Заскочивши в кімнату, Семен вперся поглядом у малозрозумілий м.ілюнок, що займав більшу частину протилежної до входу стіни. На гнлому мармурі двома суміжними колонками розташувались вісім пар гірувато-чорних відбитків людських долонь. Між кожною парою про- і іупав чорний символ. Вгорі над колонками розмістилися поряд чор- м 11 її кружечок і щось, що змахувало на відбиток великого пальця.

На стінах зліва і справа проступали безліч інших написів, наскіль¬ки міг судити Сьома, сформовані виключно з восьми символів, розмі¬щених поміж парами долонь.

Семен наблизився впритул і побачив, що відбитки не намальова¬ні. Він не уявляв, як їх могли нанести на таку тверду поверхню, але

розрізняв плетиво ліній на внутрішній поверхні і розумів, що це НЯ картинки, а відбитки долонь живої людини.. Складалося враженняЛ що зображення випалили на мармуровій плиті. Щойно подумавши пря це, Сьома тихо реготнув. Ідея відгонила бородатими анекдотами про Чака Норріса. Хто здатен випалювати долонями по відполірощ ваному каменю}\

Затим хлопець переключився на символи. Спершу подумав, що ї| висікали з іншого каменю, після чого вставляли в акуратно підігнані виїмки в мармурі, але, пріойівши пальцем по кількох знаках, не зная йшов стиків. Чорні символи виявилися частиною мармурової плити! так наче вони були в камені ще до того, як монолітний блок розрізи ли на плитки.

«Неймовірно...» — він забув про біль у нозі, пориви якого час від] часу здіймалися по стегні і досягали промежини, примушуючи яйця] хворобливо стискатися.

І тільки потім Сьома зауважив чорні кружечки в проміжках між] пальцями долонь, що відпечатались на мармурі (кількість кружечйИ була різною для кожної пари).

Росіянин відступив на три кроки, схопив камеру і почав фотограя фувати. Він настільки захопився, що не почув, як по коридору прибій охоронець. Сьома дізнався, що його спіймали на гарячому, тількйтої ді, коли перуанець ударом приклада АКМ ззаду по потилиці повали!» його додолу.

LХХХVII

14 серпня 2012 ронц. 00:07 [UТС-5] ПаїШ

Джейсон і перуанець, який його розбудив, чекали на Семена і кон¬воїра в переході, що вів до виділеної бранцям «нори». Грем і Левко розбурхані шумом, повиставляли голови в галерею. Сатомі теж ніг спала.

Побачивши Джейсона зі скам’янілим виразом на лиці і срібним блиском в очах, Сьома затремтів, нога підкосилася. Якби не гіпс і миі лиця, Хлопець осів би на долівку там, де стояв.

X’юз-Коулман жестом наказав вести порушника до «нори» (аімеі риканець із українцем шаснуДи всередину). Вартовий: штовхав СемЛ на перед собою, трохи віддалік ішов Джейсон, а’замикав колону друї гий охоронець. Роблячи навмисно маленькі кроки, немов засуджений] що підступає до ешафота, Сьома раз за разом озирався за спину. Ця

йому ввижається чи очі Джейсона справді видаються мертвими? Звід¬ки той застиглий срібний відблиск? Невже гра світла в коридорі?

Перший вартовий вштовхнув росіянина в кімнату і відступив убік, Звільняючи дорогу Джейсону. Другий вартовий прослизнув повз си-вочолого, звів Сьому на ноги і заламав йому руки за спину. Джейсон ввімкнув світло.

Ґрем і Сатомі притислисьдо стіни в дальньому кутку «нори». Лев¬ко з побляклим обличчям сидів на матраці найближче до Джейсона.

—Де ти був? — зронив він у бік Семена.

—Заткнись. — Х’юз-Коулман приклався ступнею до грудей укра-їнця і відштовхнув його, відкинувши на матрац. — Тут я ставитиму за-питання. — По тому склав руки за спиною і з облудною посмішкою ,зиркнув на Сьому: — Ірландець передавав мій наказ не спускатись у неосвітлені галереї?

—Так, сер. — Хлопець буквально цокотів від страху зубами. Він не сумнівався, щодо ранку не доживе.

—Чому не послухався?

Фальшива посмішка неприродно викривляла обличчя. Лице Джей¬сона змахувало на фоторобот, склеєний з різних знімків: нижня час¬тина — від усміхненого чоловіка, верхня — від якЬгось трупака al сріблястими райдужними оболонками.

—Я... хотів... побачити написи, — пробелькотів Сьома.

—Що? — Джейсон скинув голову і звернувся до вартового: — Де ти його знайшов?

—En la Sala Bianca1 — шанобливо відповів перуанець.

—Справді? — Сивочолий здивувався.

—Так, сеньйоре.

—Обшукав?

—Так, сеньйоре.

—І?

—Лише фотоапарат. — Вартовий простягнув Джейсону камеру.

Чоловік узяв «Nikon» до рук:

—А золото?

У нього не було з собою золота.

Джейсон Х’юз-Коулман спідлоба роздивлявся Сьому. Ввімкнув фо-тоапарат і запустив режим перегляду знімків: у камері збереглося чо-тири фотографії кремової мармурової стіни з чорними долонями і кіль-ка знімків притемнених розгалужень.