Макар - Дашвар Люко - Страница 1

Люко Дашвар

Биті є Макар

Замість прологу

Хлопці виявилися геть неспокійними. Мацають те життя… Вони вдихнули у «РАЙ. центрі» – і хто би їх ще зліпив докупи, як не Люба.

Люба…

Тільки Макс не приховував світлої, зворушливої любові до дивної рудоволосої дівчини. Тільки Макс. А Макара з Гоциком хоч мордуй! «Ні! – сказали би. – Ні!» А що на серці – не ллється. Як захлинулися тим коханням, тільки питання в очах: чи є випробування, страшніше за нещасну любов? А життя сміється: за два з лишком роки після зникнення дівчини таки теж їх помацало. І Макара. І Макса. І Гоцика. Кров їм чужу на долоні: як вам?

Биті… Биті є.

Ми зустрілися ясним зимовим ранком біля обкиданої снігом ополонки посеред Дніпра, навпроти Лаври. Мені туди – не топитися, вони – не знати звідки.

– Маєш розповісти найперш про мене, – сказав Макар. Гоцик скривився скептично: ох, ці механіки… Такі ж бовдури, як і бухгалтери. Піддав носаком грудку льоду.

– Може, не знаєте… Оті сікомори, що вони в Іспанії ростуть… Так іспанці їх ще в’язами називають. Уявляєте, яка дурня? В’яз – це я розумію, а сікомор… Це ж фікус, їдять його мухи… Латиною так і буде: ficus sicomorus.

Макс стягнув з рук дорогі лайкові рукавички. Прикрив лівою долонею зап’ясток правиці.

– А про мене не треба розповідати, – сказав.

– Чому? – не втрималася я.

– Він… і так знає.

Макар знизав плечима: не розумію, Гоцик підозріло примружився: що ти верзеш, чувак, обкурився чи що?!

Вони стояли над тою ополонкою колом, наче захищали живу воду від страху замерзнути, і коли би в цю мить лід під їхніми ногами раптом проломився… І ополонка враз стала ширшою… І від того не замерзала би довше, то вони… вони би потонули. Усі троє.

Я перелякалася, гукнула їм:

– Ей, хлопці… А ото минулого літа раз вночі хтось бруківку на Андріївському розколупав, намагався укласти рівно. То не ви?

– Мене аж у Іспанію минулого літа закинуло. Дохляка на собі ніс! – сказав Гоцик.

Макар захитав головою заперечливо: не я…

– А я того літа заблукав, – похмуро всміхнувся Макс. Не бажали сповідуватися, хай їм грець…Розповім. Про кожного.

Книга перша

Макар

Частина перша

Нічір

У час, який звичайні громадяни називають вечором, білявий студент «Політехніки» Саня Макаров (для друзів – Макар) войовничо топтав вовняні квіти бляклого азійського килима у просторій кімнаті з наглухо заштореними вікнами, наче намагався порвати невидиме чіпке тривожне павутиння. Він рідко заходив до цієї кімнати. На двох рівнях розцяцькованих апартаментів і без того – конем гуляй. Та сьогодні Макарові знадобилися манікюрні ножиці – розрізати крихітний целофановий пакетик з невідомою травицею так делікатно, щоб не просипати й пороху. Шарудів по шухлядках туалетного столика: повинен же в жінки бути манікюрний набір – у кутку натрапив на невеличкий записничок. «Сашкові Макарову: “Кіа Сіїд” – 17 900 дол. США; одяг – 5 324 дол. США; 2 767 дол. США – киш. гр., моб., інші витрати».

– А немало я… за пару місяців!

Жбурнув записник у кут і тільки потім допетрав:

– Вона рахує?!.

Несподіване відкриття цьомнуло просто у мозок. Макар роздратовано вимів з голови першу хвилю матюків: а сенс? Заметушився. І як це розуміти? Третій місяць поспіль, як проклятий, упріває на тілі старої коханки, белькоче щось зворушливе, уникаючи слова «любов», лоскоче її потилицю, а вона, значить… Знов до записника! Варення з аличі, «ананаси з кабачків», розміри одягу якоїсь Валюшки, гороскоп для Тельця на 1998 рік… Телефон дизайнера… Якогось Токо Моно… Дідько! Полохливі думки заходилися криві коси плести – перший попереджувальний? Рано розслабився, Саню! Думаєш, назавжди завоював стару Марту, а заразом і весь її крам? Живеш у коханчиних апартаментах, накупив усього на Мартині гроші, та й помічником у депутатське кубло вона тебе прилаштувала…

Смикнувся. Так і він… Не пасе, блін, задніх… Пріє на тій Марті без зупину, як колорад на картоплі. Закріплює позиції ефективним сексом, а стара, щоб її, вимагає усе нових і нових подвигів на ниві інтимного героїзму.

– Щось я… видихався, – визнав спантеличено.

Й не сподівався, що так скоро. Два місяці тому, коли перший голий контакт з немолодою впливовою помічницею нардепа Сердюка Мартою кардинально змінив байдикувате від безнадії життя бідного студента-механіка, Макар сам собі заприсягся: краще сконає, ніж проґавить шанс, що він так несподівано впав йому прямо під ноги. Злидні – гірше за нелюбу жінку, тож вип’є Марту до денця, аж поки не зможе йти без неї далі тим шляхом, що вона йому проторує. А на цей час – приручить, закохає у себе, стане частиною її серця, щоби дихати без нього не могла, щоби жадала, щоби заради нього… Секс! Він дасть їй класний секс! Попервах аж занадто завівся: так ту Марту по ліжку ганяв – нову главу в «Камасутру» міг би дописати. Та за два місяці на саму згадку про обвислий зад немолодої коханки Макара невтримно нудило.

І вечори щезли. І дні. Й ночі… Один нескінченний нічір. Макар тепер і не пам’ятає, якого тоскного дня вигадав це слово, поєднавши у ньому глуху ніч і безнадійний вечір. До п’ятої в його житті ще блимав тьмяний напружений день – перспективна метушня у депутатському кублі окреслювала сходинки до багатих мрій, нові знайомства віщували спрощену систему підходу до тих сходинок, та й Марта вдень – хоч сиділи в одному кабінеті – ніяк не виказувала справжніх почуттів до юного колеги Олександра Макарова. Та о п’ятій робоча днина добігала кінця. Макар сідав за кермо новенької «кіа», гнав до дворівневих апартаментів біля цирку і розумів: от і нічір – ніч, і тільки за нею вечір. Не було в тому ніякого парадоксу. Відразу після дня в механіка починались години глупої чорної ночі: люди, рухи, птахи і звуки зникали, у чотирьох глухих стінах чекав ненаситну стару корову, щоби пасти і пасти, годувати й годувати брудними пестощами до смерку, і, коли та врешті насититься й захропе, констатувати утомлено: а ось і вечір. Нарешті відпочинок після виснажливої праці… А там і день, коли він… братиме від неї. Та за два місяці вечори щезли. І дні. Й ночі. Один нескінченний, виснажливий нічір – безпорадна полохлива метушня у безнадійній темряві.

– А пофіг! Є заради чого! – непевно підтримав себе.

Вкинув до шухлядки записничок, грюкнув – туалетний столик ходором: зарано здаватися! Була робота, починається гра. Тим цікавіше! Він свого задурно не віддасть. У дзеркало гордо – Олександр! Звабливе тіло, тужні очі, розумна башка грандіозні плани снує. Довго би дивився, та навколо лиця зла муха – усе: з-з-з… Відмахнувся – пішла!

Виматюкався – на кухню. Травицю заварювати. Оце на неї тепер усі надії. Кореєць Чен обіцяв фалос-твердиню після дози відвару зі смердючого зілля. Цього дня Макар геть не збирався експериментувати – хотів лише відкрити пакетик, понюхати… Та клятий записник навідмаш – час! До появи Марти лишалося години зо дві…

– Будуть тобі брудні танці…

Саня Макаров не студіював Фромма. Самотужки вивів: еротичні стосунки – прояв волі. «Ще й якої!» – пожалівся би філософу.

Націдив у склянку вонюче пійло, випив без вагань. Ну, от і все. Зараз хімія пробудить фізику, він дочекається коханку, надсексуально доведе: не треба нічого рахувати, люба! Іншого такого собі – удень із каганцем не знайдеш…

До появи Марти лишалося з годину, не більше. Макар упав перед телевізором, увімкнув музичний канал – з дев’яносто відсотків кліпів тягнули на щось середнє між грубою еротикою і легкою порнухою. Відімкни звук, щоб не дратуватися співами, і – прошу! Збуджуйся.