Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Макс - Дашвар Люко - Страница 15
Макс відсунув папери надто рвучко. Август відсахнувся.
– Що з вами, Максиме Володимировичу?
Макс уп’явся поглядом у вицвілі Августові оченята.
– Я сам розподілю фінансові пожертви.
Закс дуже здивувався.
– Хіба Володимир Гнатович вам не пояснив? Тоді перечитайте статут фонду. Директор-розпорядник несе відповідальність за витрату коштів, що передбачені на благодійні проекти і акції.
– Тобто за десять відсотків?!
– Немало, Максиме Володимировичу! Немало!
– А дев’яносто…
– Рішення щодо цих коштів приймає опікунська рада фонду. Ваш тато в тому числі.
– Пральня?
– Ненавиджу жаргон! – Август зблід більше, ніж зазвичай. Губи сині. – Думаєте, на тому балагані, на який ви перетворили наш бал, люди випадково важкі часи згадали?! Їм і зараз непросто. Про мінімізацію витрат і податків думає кожний поважний бізнесмен. А ми… лише допомагаємо.
– Чи може директор-розпорядник запропонувати опікунській раді свій варіант розподілу пожертв? – запитав Макс холодно, хоч всередині окріп.
– Опікунську раду очолює Володимир Гнатович. Поговоріть із ним, – крижаним голосом відповів Закс.
Паскудство! Макс набирав мобільний батька, очей із Закса не зводив.
– Зараз же і поговорю…
– Володимир Гнатович відлетів годину тому, а у літаку мобільні відключають, – нагадав той. – Вам телефонував, але ви не відповіли.
Макс віджбурнув мобільний, сіпнувся до старого, прошипів украй ввічливо:
– Ніяких рухів, Заксе! Чекатимете мого повернення. Завтра ж до тата полечу.
А нелегка справа… До Нового 2009 року – два дні. Білетів – фіг знайдеш. У Дори немає закордонного паспорта.
– На автівці поїду! Завтра! А сьогодні треба зробити Дорі паспорт! Ганна Іванівна із цим упорається. Так, Ганно Іванівно? І про візи не забудьте.
– Зрозуміло!
Пані Женя почула, ледь не впала.
– Максимчику, тільки не це! Ти телевізор дивишся?! У поляків дорогу замело, у німців затопило… Давай татові дзвонити. Хай назад летить, раз у вас такі справи невідкладні!
– Ні, мамо. Ні! Чонган відізвався. У Брюсселі тиждень буде. Давно не бачилися…
– Добре! Збирайся. Буде тобі літак, – пообіцяла пані Женя і рвонула до тата.
Старий Перепечай квиток організував за годину, чим, сам того не відаючи, довів до інфаркту диригента камерного симфонічного оркестру, який з колективом летів до Бельгії на якийсь фестиваль, бо за годину до відправлення той дізнався, що замість 52 квитків оркестру якогось біса надали 51, а у нього і так валторна захворіла, альт у запої, а тут тобі таке лихо: ще одного треба на батьківщині залишити!
– Квиток один? – Макс забув подякувати спритній мамці. – Я із Дорою хотів летіти.
– Зі справами упораєшся, наступного разу разом полетите, – лагідна. – Якраз Дорі паспорт зроблять… А тато тобі уже номер у готелі замовив. Чекає…
31 грудня 2008 року Макс Сердюк стояв на сяючій вогнями площі Гранд-плас, яка у святкову годину більше нагадувала величезний рухливий торт з веселих збуджених людей, дивувався: настрій натовпу не зачіпав. У повітрі пахло гарячими вафлями і пивом, та й вони не дарували відчуття безприв’язного азартного буйства. Подивився на годинник: куди спочатку? Із батьком зчепитися чи з Чонганом обніматися? У відповідь мобільний – дзеньк! «Хто дзвонить – до того й подамся!» – вирішив.
– Ти де? – почув голос батька.
Усміхнувся: нормально! Закінчувати день краще приємними зустрічами. А починати із невідкладних справ.
– Не чекав? Може, плани були? Не перебив? – Макс ходив просторою вітальнею номера «люкс» п’ятизіркового готелю «Аміго», що він за десять хвилин неспішної ходи від Гранд-плас, затишна нірка. Тут коханням, певно, гарно займатися, а не державними справами. Зиркнув на настороженого батька. Сидів у кріслі, супився підозріло: мовляв, якого біса принесло?! Тільки-но у Києві розпрощалися після твоєї забави дурнуватої.
– А ти хіба надовго? – спитав врешті.
– Та ні! Хвилин за двадцять, думаю, упораємося, – Макс усівся у крісло навпроти. Глянув на батька зухвало.
– Ну! То кажи, що за гарячка, – буркнув Сердюк-старший.
– Фонд… Я розпоряджаюся десятьма відсотками коштів. Вважаєш, це нормально?
Володимир Гнатович звик на будь-які конкретні запитання давати швидкі розпливчасті, як сире тісто, узагальнені відповіді. І вже було розкрив рота, аби десятьма-двадцятьма реченнями спокійно пояснити… Та нахабність, з якою син виплюнув йому претензії прямо в очі, таки вибила зі звичної колії. Почервонів до скронь. Учепився у крісло.
– Отак значить. Ну… І почекав би, поки повернуся. Обмізкували б.
– Зараз і обмізкуємо.
– Ну, добре, добре… – недобре так. Відірвав долоні від крісла. Підвівся важко і тільки тепер помітив на комоді біля дзеркала губну помаду шльондри Карен, що вона час від часу влаштовувала нардепу інтимні забави без небезпечних наслідків. Заступив комод, усміхнувся синові.
– Розібрався, значить, як фонд працює. То добре. І яку частку контролювати хочеш?
– Сто відсотків!
– Ні!
– Тобто? Ти мене весільним генералом туди посадив? Тоді я й дня там не лишуся! Невже ти й досі не зрозумів, тату? Я працюватиму тільки самостійно і незалежно від тебе. Навіть… у твоїй структурі.
– А десяти відсотків тобі мало?!
– Мені? Ти знущаєшся? Ті гроші йдуть людям. А інші…
– А інші – теж людям! Дуже потрібним, дуже поважним і дуже впливовим людям.
– І тобі?
Володимир Гнатович набундючився, забув про помаду Карен, загарцював по вітальні.
– Мені, не мені. Яка тобі різниця?! Певна частка – недоторканна. І це не обговорюється. Гроші йдуть… за призначенням. Благодійні акції, допомога оцим усім алкоголікам, наркоманам… На них – десять відсотків! І це теж не обговорюється. Є опікунська рада, а це не я один. Рада так вирішила. Крапка! – замовк, розстроївся. – Молодий ти ще… благодійністю займатися. Складна справа…
– А ти думав, я на сто тисяч гривень гречки бідахам накуплю і півроку радітиму? – Макс підвівся, стояв посеред вітальні, спостерігав за знервованим батьком.
Володимир Гнатович зупинився, обійняв сина.
– Ну… Годі, Максе. Свято… Рік новий. Разом відсвяткуємо чи назад летиш?
– З товаришем зустрітися маю. З ним, певно, і Новий рік зустріну.
– То й добре. Відпочивай. Я тобі номер забронював. Чи зі мною лишайся.
– Тату… Ми не про свята!
– Та чого ж ти такий упертий?! Усе «тату» і «тату»! Хіба я тобі зле зроблю? Подумаю… Подумаю і все вирішу. Аби впорався.
– Упораюся…
– Добре… Дай тиждень-другий. За день такі справи не вирішуються. Треба з людьми поговорити… Пояснити їм… – зиркнув на сина із прикрістю. – І що тебе муляє?
Макс усміхнувся тоскно.
– Та ні… Усе гаразд. Хочу справу… згідно з власною ваговою категорією. Я на середньоваговика не вчився. Моя вага – важка.
Чонган замахнувся на надважку Готель «Radisson SAS Royal». У «люксі» італійські меблі ар-деко 70-х років минулого століття. Китайцеві італійці по цимбалах! Статус. Сорочки-шкарпетки розкидані, посеред них коштовні цяцьки-гаджети – як і погубляться, Чонган нові купить. Не проблема!
– Дюк, друже! Мій перший секс! – знущається. Обнімає Макса, очі сміються.
– Ще раз згадаєш…
– Ані слова! Забули! – посмішка не торкається губ, зітхає-бідкається. – Та хіба таке забувається?…
– Ти став геєм? – дивується Макс.
– Чого б це? – Чонган врешті не втримується, регоче. – А ти? Я ж теж – твій перший секс. На чоловіків заглядаєшся?
– Чого б це?
– А… То добре! Тоді я спокійний. Як нап’юся до нелюдського скотства, ти мене… Так? Ти ж мене не зґвалтуєш?
І як його заспокоїти? Зґвалтувати, чи що?!
– Чонгане! Ти кому-небудь розповідав… про те наше наївне неподобство?
– Так! – киває. Задумується. – Ні! – дратується. – Дюк! Скільки можна? Я прагну забути, а ти…
Макс дивується безмежно.
– Чонган… Зараз ти мене трахаєш! Ти це розумієш?!
- Предыдущая
- 15/60
- Следующая
