Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 101

Не викликав у Дітріха довір'я і радист штабної радіостанції, колишній штурмовик Хакке, якого він підозрівав у співчутті Рему, страченому фюрером разом з іншими ватажками штурмовиків 30 липня 1934 року на догоду вимогам німецького генералітету. Член націонал-соціалістської партії з 1930 року, Хакке був таким самим відданим наці, як і обер-лейтенант Герлах, але трохи розумніший за нього. Вірніше, йому не забракло розуму збагнути, що після того, як штурмовики виконали найчорнішу, катівську роботу — тероризували німецький народ, а Гітлер завоював визнання німецьких магнатів і дістав од них команду готувати під опікою генштабу війну, — націстським низам за всі їхні брудно-криваві подвиги відводиться всього-на-всього роль бездумних, шалених фанатиків, допоміжних ударних, каральних сил вермахту. І тому Хакке, як і Герлах, відчував темну неприязнь до Дітріха, вбачаючи в ньому одного з представників споконвіку правлячого класу — прусської. аристократичної вояччини.

Так само він ставився й до Герда, розуміючи, що для Герда співробітництво з наці — це тільки форма взаємодії капіталістичних монополій з націстською верхівкою. Але не більш.

Він почував себе обманутим у своїх надіях. Бувши ветераном націстського руху, він сподівався на видніше місце, ніж йому відвели, зарахувавши в кадри таємної агентури націстської партії, щоб стежити за політичною благонадійністю кожного наці, незалежно від посади й звання. Його спроби промацати Вайса той відбивав з допомогою хитромудрого прийому. Достатньо обізнаний з історією Стародавнього Риму, Йоганн захоплено розповідав Хакке, які ритуали й символи запозичили наці у римлян і що вони означали в своєму первородному вигляді. Це давало змогу Йоганнові ухилятись од відповідей на каверзні запитання й одночасно демонструвати свої глибокі знання в деталях фашистського катехізису.

Проте Вайсове життя тут полягало не тільки в тому, щоб уловлювати всілякі відтінки ставлення до нього всіх навколо і, грунтуючись на них, продумувати тактику поведінки з кожним. Не міг він зосередити всі свої сили й на тому тільки, що в сукупності становило його роботу розвідника: збирати, обробляти, організовувати матеріали й транспортувати їх, а також вивчати тих, хто був у полі його зору.

Для того щоб мати змогу здійснювати своє безпосереднє завдання, він мусив насамперед вважатися справним службовцем абверу. І оскільки він не був особою командною, а лише виконавцем команди, підлеглим багатьох інших, то, природно, йому доводилося виконувати не тільки свою роботу, але й частину роботи тих, кому він був підлеглий. І не просто виконувати, а викопувати з блиском, з тією педантичною точністю, яка — так гадали абверівці — в крові в істинних німців.

Вайс знав: досить припуститися найменшої помилки по службі, хоч кому-небудь здатися несправним — і його безповоротно жде відчислення на фронт. І йому весь час доводилося проявляти подвійну пильність: з одного боку — службову, ні на секунду не забуваючи, що він абверівець, а з другого — пильність радянського розвідника, успіх роботи якого безпосередньо залежить від успішності його служби в абвері.

І природно, що Вайс не міг у зв'язку із своїм перевантаженням по одній лінії послабити роботу по другій. Навпаки, як тільки він одержував завдання в одному напрямку, зразу ж гармонійно, як у човниковому русі, виникала потреба посилити діяльність у напрямку протилежному.

Джерелом, з якого Олександр Бєлов черпав запаси сили, була холодна, обачлива розважливість.

Він привчив себе спати без сновидінь, щоб його мозок міг хоч і короткочасно, але цілковито відпочивати. Він привчився — звичайно, в тих випадках, коли була змога, — немовби виключати свою свідомість, «робитися дурником», гасити на якийсь час нервове збудження. Надівши на себе личину напруженої уваги, він удавав, ніби шанобливо слухає нудні настанови начальства підлеглим, а сам в цей час блаженно розслаблювався й ні про що не думав, не згадував, щоб відпочила голова.

Такі виключення допомагали Йоганнові блискуче, з неухильною точністю справлятися з двоїстістю свого становища, що вимагала всіх його сил.

Хоч які короткочасні були поїздки у Варшаву, Йоганн намагався використати їх з максимальною користю. Так, одного разу йому вдалося познайомитися з дрібним імперським чиновником із групи, що інспектує заготівлю шерсті в генерал-губернаторстві.

Йоганн зробив чиновникові незначну послугу, влаштувавши його машину на ремонт в армійський гараж.

За це чиновник, певне й собі прагнучи піднестися у Вайсових очах, похвалився, що доручене йому завдання має особливо важливе значення. Донедавна планувалася заготівля зимового обмундирування тільки для окупаційних частин. Проте зараз одержано наказ забезпечити теплими речами всі армії Східного фронту.

Це свідчило про те, що, незважаючи на обіцянку Гітлера та його генералітету покінчити з Росією до кінця 1941 року, генштаб помалу готується до затяжної війни.

Особливу увагу Йоганн виявляв механікові — спеціалістові по лічильних машинах, присланому з Берліна для налагодження криптографа — шифрувального апарата, встановленого у приміщенні радіостанції.

Криптографи випускала шведська фірма, але кілька років тому гітлерівцям вдалося купити контрольний пакет акцій і стати її фактичними господарями. Фірма постачала свої вироби спеціальним службам багатьох країн світу. І от несподівано вона відмовилася замінити швидко зношувані запасні частини криптографів, установлених у тих європейських країнах, на які гітлерівці готували напад. Апарати виходили з ладу саме в той час, коли від спеціальних служб цих країн вимагалась особливо інтенсивна діяльність.

Механік тримався з професорською поважністю. Йоганн зустрів його на варшавському вокзалі, привіз у розташування «штабу Валі» й навіть віддав йому свою кімнату, діставши за це право вечорами бесідувати з ним.

Деяке уявлення про конструкції подібних машин Йоганн мав. Академік Линьов вважав, що з часом їх можна буде використати як казкову інформаційну комору пам'яті, і твердив, що в таких машин велике майбутнє.

Вайс, розмовляючи з механіком, іронічно й ущипливо піддавав сумніву можливість чіткої і бездоганної комбінаційної роботи механізмів, подібних до криптографа, чим невимовно дратував співрозмовника. Але свій консерватизм Вайс підкріплював технічною обізнаністю. І, для того щоб заперечити Вайсові, механік не тільки грунтовно й докладно ознайомив його із схемою будови криптографа, але й пояснив у запалі суперечки, накресливши на папері, як він налагоджує систему кодування, як забезпечується самоконтроль шифрувальних знаків і які саме деталі своєю нечіткою роботою можуть порушити правильність шифровки і дешифровки. І, роз'яснюючи, вказував на зразках браку, де, в якому місці бували несправності.

Йоганн передав усі ці розрізнені відомості в Центр, і там було знайдено ключ до розшифрування коду.

Як відомо, цю таємницю тримають у сейфі, що відмикається одночасно двома ключами, які зберігаються в різних осіб, крім того, існує шифр-набір для особливого, третього замка, що міняється майже щотижня.

Для викрадення подібних таємниць в інших іноземних служб абвер розробляв операції із застосуванням підкупів, убивств, вибухівки, і участь у них брали цілі групи найбільш досвідчених розвідників. Йоганнові допомогли не тільки його вигадливість і кмітливість, але головним чином неабиякі математичні здібності, які він віддав у жертву своєму новому, трудному полю діяльності.

І хоч код періодично мінявся, на якийсь час, поки він діяв, Центр мав змогу розшифровувати кореспонденцію радіостанції «штабу Валі».

Усе це входило в повсякденну працю розвідника Олександра Бєлова, невідривну від праці єфрейтора Йоганна Вайса. Адже, крім щоденної перекладацької роботи в школі, він був завантажений складанням канцелярських звітів і конспектів з різними відомостями про радянські райони, куди мали закинути диверсійні групи. Чимало часу забирали також всілякі доручення командного складу, починаючи від відправлення посилок родинам і кінчаючи фінансовими звітами, які Вайс писав за помічника начальника школи по матеріально-господарській частині.