Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 174

Транспортний літак «Люфтганзи» доставив Вайса на світанку в Цюріх. Того ж дня він дизельним експресом приїхав до Берна і оселився в готелі. Він мав голландський паспорт, а документи свідчили, що він німецький політичний емігрант. Однак ні портьє, ні швейцарська поліція не вимагали, щоб він пройшов реєстрацію.

Тихе, лагідно-спокійне місто, здавалося, відокремлене від збуреного війною світу століттями бюргерського достатку, скидалося на заповідник. Городяни жили так, як і десять, двадцять, тридцять років тому.

Місто чиновництва та посольств. Пристановище розвідок і розвідників, які в міру своїх здібностей переймали від бернців їхню неквапливість, бундючну чемність і ощадливість до кожного франка — найстійкішої на той час валюти у світі.

Вайс узяв напрокат у готелі старенький двомісний спортивний «Фіат»-фаетон і повільно їздив ним по місту, вивчаючи вулиці не стільки з пізнавальною метою, скільки для того, щоб не зазнавати утруднень, коли доведеться опікувати довірену йому людину. Незабаром він виявив свого підопічного. Той оглядав старовинну бернську ратушу, побудовану в чотирнадцятому віці.

Це був чоловік похилого віку і аристократичної зовнішності. Він так вільно говорив по-французькому із своєю молодою супутницею, що його можна було прийняти за француза.

На фотографії, яку Густав показав Вайсові, цей чоловік мав куці гітлерівські вусики щіточкою, а тепер на його губі закручувались значно довші кайзерівські вуса. Після Сталінграда багато хто з літніх берлінців став відрощувати вуса за давнім монархічним зразком.

Вайс поставив машину і собі почав оглядати ратушу, коли старий та його супутниця наблизились до нього, він висловив уголос своє захоплення старовинною архітектурою.

Старий пильно подивився Вайсові в обличчя — видно, він також знав його з фотографії. Пожувавши губу, ледь помітно кивнув, не тому, що цього вимагала конспірація, а напевне, тому, що йому властиво було гордовито здоровкатися з людьми, і, вже не дивлячись на Вайса, кинув:

— Якщо ви не маєте потреби милуватися цією старою спорудою, можете більше себе не утруднювати.

То був князь Гогенлое, довірена особа фюрера у переговорах з Даллесом. І, як зрозумів згодом Йоганн, князеві ні з якого боку ніщо тут не загрожувало. Спершу присутність Вайса у Берні потрібна була Канарісові та Шелленбергові тільки для того, щоб дати князеві зрозуміти: вони знають, чого він приїхав сюди, тому й доручили своєму агентові бути почесною охороною при його персоні.

Та Даллес, як він одного разу висловився, «віддавав перевагу перспективнішим представникам з керівних кіл СС». І саме про цих «перспективних представників» Вайс мав подбати.

Увечері Вайс зайшов у кафе недалеко від американської місії і побачив там майора Штейнгліца. Цивільний костюм і змарніла сумно-заклопотана фізіономія Штейнгліца не викликала у Вайса бажання виявляти особливу шанобливість до свого колишнього начальника. Він непомітно підійшов ззаду й злегка плеснув його по плечу. Штейнгліц зіщулився і швидко засунув руку за борт піджака.

Вайс затримав його руку. Штейнгліц підвів очі і розплився у щирій, радісній усмішці. Розмовляли вони, як рівні. Вайс знав, що Штейнгліц неодмінно допитуватиметься, чому він опинився в Берні, і зразу ж розповів з невдоволеним виглядом, що він має нудне доручення, суто фінансового характеру. Штейнгліц співчутливо промовив:

— Швейцарія — не те місце, де слід збувати наші фальшиві банкноти.

Вайс засмучено відповів:

— Наказ є наказ.

Штейнгліц мрійливо додав:

— В Італії наші люди обмінюють англійські фунти німецького виробу і скуповують цінності. Оце справді бізнес!

— Як справи? — спитав Вайс.

— Як бачиш, — сказав Штейнгліц. — Сиджу коло вікна, розглядаю перехожих.

— Які відвідують американську місію, — усміхнувся Вайс. Нахилився: — Я гадаю, вашій службі не завадило б зайняти такий самий пост біля посольства Великобританії.

— Американці — знахабніла сволота! — злісно пробурчав Штейнгліц. — Хочуть усунути Канаріса і надрукували в своїх газетах, ніби він бере участь у змові проти фюрера. Це провокаційна робота їхньої розвідки. Але зате англійці, щоб помститися їм, надрукували цілу серію статей про нашого адмірала: закликають стратити його після війни, як лиходія.

— Дружні послуги за минуле й теперішнє, — сказав Вайс таким незаперечним тоном, що Штейнгліц змушений був промовчати.

Боязко озирнувшись навколо, він дозволив собі сказати:

— Однак ти став занадто самовпевнений.

— Перейняв від свого безпосереднього начальства.

— Авжеж, — замислено промовив Штейнгліц. — Нашому сухопутному адміралові тепер сутужно. Та він ще покаже себе… — Прошепотів ледве чутно: — Ленгебен прохопився йому, що союзники не вірять у фюрера і шукають маленьку групу інтелігентних, тверезих і вартих довір'я осіб, таких як рейхсфюрер СС Гіммлер. — Додав: — Хоч, по суті, з усіх отих за океаном Даллес ставиться до нас найприязніше. Кажуть, ніби він заявив, що визнає претензії німецької промисловості на провідну роль в Європі.

— Це правда, — погодився Вайс. — Він не хоче, щоб після війни Англія стала наймогутнішою державою в Європі.

— Значить, не так уже все погано, — озвався Штейнгліц. І раптом нахмурився, обличчя його зробилося суворе: — То це ти тепер ведеш політичну розвідку?

— Щоб була повна ясність, — строго сказав Вайс, переходячи на «ви», — я знав, що зустріну вас тут. Інформований про наше завдання. — Усміхнувся. — Моє не збігається з вашим, ви Канарісова людина, а не Гіммлерова. Пам'ятаючи про наші попередні добрі взаємини, я вважаю своїм обов'язком запропонувати вам нейтралітет.

— Нейтралітет? — здивувався Штейнгліц. — Скажіть, будь ласка, як люб'язно!

— Цього досить для того, щоб наші люди не порішили вас, — діловито сказав Вайс. — Час уже абверівцям перестати потикатися туди, де вони вже не котируються.

Обличчя Штейнгліца стало сіре:

— Значить, Гіммлер не пробачив мені ту стару історію в Англії…

— Очевидно, — сказав Вайс, — Канаріс, використавши свою дружбу з Гейдріхом, колись врятував вас. Що ж до Гіммлера, то він не відчуває до адмірала ані крихти симпатії.

— Авжеж, — погодився Штейнгліц, — і йому зовсім не важко мене вколошкати.

— А що, як ви допоможете його співробітникові і цей співробітник не забуде згадати у своїй інформації про вашу послугу?

Штейнгліц, повагавшись, заговорив повільно:

— Черчілль казав Хесселеві, що, поки станеться переворот, він ніяких зобов'язань на себе взяти не може, але якщо переворот станеться і новий уряд матиме достатній авторитет, то слушний вихід знайдеться. Англійці пам'ятають, яку послугу зробив їм Канаріс, коли вони після Дюнкерка опинялись у катастрофічному становищі: він подав фюрерові доповідь, в якій набагато перебільшив обороноспроможність Англії і відповідно применшив сили росіян. Англійці вдячні йому і обстоюватимуть його кандидатуру в новому уряді. Крім того, адмірала підтримує і частина генералітету.

— Слухайте, — сказав Вайс навмисне роздратованим тоном. — Чи буде в новому уряді Гіммлер, Герінг, Канаріс, чи залишиться фюрер — це нас з вами не обходить. І краще нам у такі справи не потикатись…

— Правильно, — погодився Штейнгліц. — Ну, а якщо тикають?

— Раніше, коли вас посилали за кордон, ви працювали проти певної іноземної держави, і все було ясно.

— Це і справді так, — кивнув Штейнгліц.

— А тепер, — вів далі Вайс, — якщо ви працюватимете проти Англії або США, вас застрелять, і не хто-небудь, а наші. Ті, що працюють на американців та англійців.

— То що ж ти пропонуєш? — пригнічено спитав Штейнгліц.

— Я вже запропонував: свій нейтралітет на сплату за ваші послуги.

— Ціна нерівна, — відказав Штейнгліц.

— Тут та сама нерівність, як і між моїм рейхсфюрером і вашим адміралом, чий корабель, можливо, найближчим часом, але вже без самого адмірала ввійде до складу СД, — згадав Вайс Шелленбергів натяк.