Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 180

— Я не можу гарантувати вам, — сказав Вайс, — що він потрапить до рук тим адресатам, на яких ви сподіваєтесь.

— Ну що ж, — погодився полковник, — хай це буде хтось перший-ліпший. — Іронізуючи над самим собою, заявив: — Очевидно, я погоджуюсь на це тільки з бундючності. Але хай буде так.

Полковника добре-таки вишпетили на першому ж допиті. Його притягли у камеру і кинули на підлогу напівтрупом.

Вайс, маючи вже чималий досвід, подав йому посильну допомогу.

Опритомнівши, полковник сказав Вайсові:

— Я виклав їм усе, що казав вам, і ось бачите… — Він хотів піднести руку до обличчя, але йому не вистачило сил.

— Вони вам не повірили? — спитав Вайс.

— Мабуть, повірили, — сказав полковник. — Але поставили вимогу, щоб я дав відомості про генералів, учасників змови. Я відмовився: це суперечить моїм поняттям про честь.

— А про молодших офіцерів ви теж нічого не сказали? — спитав Вайс.

— Як старший офіцер, я маю право оцінювати їх всебічно, — туманно відповів полковник.

На другий день полковника повели на страту. Він мужньо відмовився від належної порції шнапсу, так само як і від таблеток опіуму, якими торгували наглядачі. Перш ніж вийти, він обійшов усіх офіцерів, кожному потиснув руку і побажав зустріти смерть з такою самою присутністю духу, як і він.

Від прощання з цивільними ув'язненими полковник ухилився. Він пішов, твердо ступаючи, і навіть не озирнувся у дверях.

Гуго Лемберг сказав Вайсові, що центральна група змови до кінця 1943 року була проти вбивства Гітлера — з побоювання, що це розв'яже антифашистську боротьбу широких мас. Змовники прагнули одного — добитися відставки фюрера, щоб надати переворотові характеру законної зміни глави рейху. До того ж Даллес рекомендував зв'язаним з ним представникам змовників не розпочинати ніяких дій, аж поки армія союзників висадиться в Європі.

Замах на Гітлера мав збігатися з висадкою союзників. Новий німецький уряд зніме війська з Західного фронту. Армія союзників, окупувавши Німеччину, сама втихомирить можливість революційного антифашистського повстання. Таким чином, війська вермахту будуть звільнені для контрудару по наступові Радянської Армії. Всі сили будуть кинуті на це.

— Але полковник, наприклад, — з усмішкою сказав Гуго, — був противником капітуляції Німеччини перед США та Англією. На його думку, її могли сприйняти як загальну воєнну поразку Німеччини, Він був і проти окупації країни англо-американськими військами: придушити антифашистські сили повинна, на його думку, сама німецька армія, навіявши таким способом народним масам належну повагу до нового уряду. Наївність солдафона! — насмішкувато закінчив Гуго.

— Хіба? — не повірив Вайс.

— Безумовно. Справа в тому, що нам, військовим, з самого початку слід було спертися на найвпливовіші сили Німеччини, тоді наш путч мав би всі потрібні гарантії.

— Що ж це за сили?

— Промислові кола рейху, — сказав Гуго. — Але, на жаль, багато хто з цього оточення був проти зміни Гітлера. Вони добре пам'ятали, як рішуче він свого часу розправився з комуністичним рухом. І з якою сміливістю та послідовністю підкорив цілком сили нації економічним інтересам магнатів промисловості. Крім того, — понизив голос Гуго, — мені здається, до відома Гіммлера дійшло, що деякі наші генерали вагались, чи визнати його новим фюрером рейху, чи не визнати. А вони ж знали, що ця кандидатура мала рішучу підтримку у правлячих кіл США та Англії. І я гадаю, що, коли б замах на Гітлера пройшов успішно, Гіммлер одразу ж звалив би на більшість учасників змови всю могутність каральних сил СО і гестапо.

— Значить, змова безнадійна?

— Ні, чого ж? — понуро заперечив Гуго. — Коли б, як пропонував Штауфенберг, ми об'єдналися з широким демократичним фронтом, можливо, все було б інакше. Але я не за таку Німеччину — я противник такої Німеччини.

— А німецький народ яку волів би Німеччину?

Гуго знизав плечима.

— Народ тільки тоді надійний фундамент для будівлі держави, коли він міцно утрамбований сильною владою, — широко обвівши рукою ліжка, на яких лежали в'язні, Гуго з лихою насмішкою заявив: — Якби тут зараз опинився росіянин-комуніст, уявляю собі, як би він зловтішався.

— Чому ж? — спитав Вайс.

— Тому, — відповів Гуго, — що росіянам потрібен Гітлер як ненависний символ самої Німеччини, як мішень. А ми не змогли позбавити їх цієї мішені…

— Наївно! — сказав Вайс. — Ви хотіли змінити фюрера Гітлера на фюрера Гіммлера. А мішень Радянської Армії — німецький фашизм. Ви самі це добре знаєте з перехоплених заяв Радянського уряду.

— Так, може, — понуро погодився Гуго. — Справді, найбільше ми боялись не того, що вірні Гітлерові частини СС можуть знищити нас, а того, що вбивство Гітлера буде сприйняте як сигнал до антифашистського повстання. Ми боялись і того, що радянські війська завдадуть остаточної поразки нашій армії раніше, ніж американські та англійські частини почнуть просуватися по нашій території. — І враз, неначе осяяний раптово виниклою думкою, Гуго спитав жваво: — А чому ви осуджуєте деякі мої висловлювання?

— Мені не байдуже, за що вас мають тут стратити! — сказав Вайс.

— А мені, знаєте, тепер уже наплювати, чи стратять мене як однодумця Штауфенберга, чи як противника його помилок. Важливе одне — смерть все і всіх зрівнює. — Гуго додав з усмішкою: — Кожен живий думає по-своєму, але всі мертві смердять однаково. Шкода, що тут я не можу запропонувати вам перевірити це на практиці: адже вас, видно, теж незабаром повісять.

— Атож, — сказав Вайс і поторкався своєї шиї. — Дужо люб'язно, що ви нагадали мені про це.

— Пробачте мою маленьку помсту, але мені видалося, начебто ви применшуєте значення нашої змови…

Двоє молодих офіцерів, Юргенс та Брекер, повернувшись після короткого, поверхового допиту, наприкінці якого їм сказали, що їх засудять до страти, були в стані глибокого відчаю. Не близькість страти — до звістки про неї вони поставилися з гідною мужністю — жахала їх. Вони зрозуміли з ходу допиту, що серед генералів, які очолювали змову, виявилися донощики. Ці зрадники назвали гестапо прізвища учасників і повідомили ряд деталей змови. А інші генерали в день 20 липня, коли було призначено вбивство Гітлера, виявили боягузтво, нерішучість. Вони нічого не робили, звалили все на Штауфенберга. Дізнавшись, що Гітлер після вибуху бомби залишився живий, ці генерали лиш покірно чекали відплати і не робили нічого, щоб дати змогу врятуватися своїм молодшим співробітникам.

Всю ніч Вайс провів з цими молодими офіцерами.

Юргенс розлючено говорив, що тепер він зрозумів: багато хто з генералів, яких Гітлер зняв з постів за поразку на Східному фронті, стали учасниками змови тільки з почуття помсти, щоб потім обвинуватити Гітлера у своїх воєнних невдачах.

Брекер розповідав, що Штауфенберг, як і ті, хто поділяв його погляди, вважав, що насамперед треба добитися капітуляції армій вермахту на Східному фронті. Але тепер, у відчаї повторював молодий офіцер, тепер, коли змова провалилася, найжахливіше не те, що багато учасників її страчено, а інших ще буде страчено. Що важить їхня смерть порівняно з тим, що не вдалося відвернути загибель сотень тисяч німецьких солдатів на Східному фронті? На всі оці нарікання Юргенс гірко відповідав:

— Але ж ми з тобою знали, що керівники змови одностайно сходилися на капітуляції перед США та Англією з тим, щоб продовжити війну з Росією.

— Так, але ми були за Штауфенберга, — заперечив Брокер, — а з ним вважали можливим вступити в переговори навіть комуністи.

Через два дні Вайса раптом викликали в контору тюрми і повідомили, що він вільний.

Біля тюремних воріт його чекав у машині Густав. Поплескавши Вайса по плечу, він сказав схвально:

— Однак ви, як виявилось, витривалий.

Не заїжджаючи на Бісмаркштрасе, Густав відвіз його до штаб-квартири Шелленберга.

Той, що більш схудлий і пожовклий, зустрів Вайса без усмішки. Потиснув руку, сказав: