Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 192
— Так, — похмуро погодився Дітріх. — Можливо… — І спитав, раптом пожвавішавши: — Ви, здається, були «золотим кур'єром»? Перевозили цінності у швейцарські банки, забезпечуючи добробут і процвітання високопоставленим діячам рейху на час їхньої майбутньої еміграції?
Йоганн, не відповідаючи на запитання, сказав співчутливо:
— Коли Радянська Армія вторглась у Східну Пруссію, я згадав про вас, майоре Дітріх. Адже там маєток ваших батьків? Вас позбавили власності. Це жахливо!
У Дітріха сумно повисли плечі.
— Так, — підтвердив він. — Крім офіцерської пенсії, я ні на що не сподіваюсь у майбутньому.
— А хто вам дасть цю пенсію?
— Як хто? — здивувався Дітріх. — Таж хоч якийсь уряд в Німеччині буде, і вже він не залишиться байдужий до долі офіцерів, що захищали рейх на полях битв.
— Дозвольте, — перебив Вайс, — але ж ми з вами не офіцери вермахту. Навряд чи приналежність до нашого роду служби викличе в нового уряду Німеччини бажання підтримувати нас.
— Не знаю, — розгублено розвів руками Дітріх. — Я просто в розпачі. Якби наш маєток був не в зоні радянської окупації, то в мене залишилася б хоч яка-небудь надія. — Помовчав, потім спитав: — То ви справді хочете покинути Шелленберга й повернутися до Лансдорфа? — Він зітхнув заздрісно. — Кадри закордонної розвідки, безперечно, будуть краще забезпечені, ніж ми, і матеріально, і щодо безпеки.
— Звичайно, — сказав Вайс, — ми одержуватимемо пенсіон із спеціальних фондів СД, що зберігаються в банках нейтральних країн. Крім того, нами, напевне, зацікавляться колеги із США і, сприйнявши наш досвід, подбають про те, щоб ми не відчували нестатків. Очевидно, незабаром усі війська з Західного фронту будуть перекинуті на Східний, і це зразу ж створить на Заході атмосферу співчуття і навіть довіри до нас — при умові, зрозуміло, повного контакту в діях.
— Ох, та я все це знаю! — прикро зморщився Дітріх. — Навіть армійці, вже не ховаючись, говорять про пересування військ. Але я не можу покинути Лансдорфа. А залишатися з ним — значить перетворитися на рицаря чорного плаща й кинджала. А мені не п'ятнадцять років, як оцим юнакам з «Адольфгітлершулен». — Поклав свою руку на Вайсову руку. — Якби ми з вами могли помінятися посадами, я був би просто щасливий. Тим більше, що я знаю Західну Європу і, безперечно, зумів би бути корисним Шелленбергові.
— Ну, — здвигнув плечима Вайс, — спеціалістів по Західній Європі у нас більш ніж досить. От хіба Радянський Союз…
— Ну що ви! — палко перебив Дітріх. — Я волію застрелитися.
— Може, східноєвропейські країни? Ми залишаємо там велику мережу агентури.
— Але ж там скрізь революційне заворушення, — гидливо промовив Дітріх. — Я ще кадетом відвідував ці країни, але тоді все в них мало вигляд майже пристойний. Знаєте, Йоганне, — з благанням промовив Дітріх, — я ладен піти на найскромніше становище, але в державі, де верхівка керує народом, а не народ керує країною. Я завжди знайду спільну мову з людьми всякої нації, що займають становище, яке займав я. І виховання, і думки ріднять мене з ними.
— Гаразд, — пообіцяв Вайс, — якщо буде змога, постараюсь що-небудь зробити для вас. А поки що візьмімося за пропозицію Лансдорфа. Спробуйте спокусити мене вашою сферою діяльності. Якщо вам у цьому пощастить, не виключено, що я поміняюсь з вами посадою. — Заявив патетично — Кінець кінцем, можливо, мені більше схочеться вмерти за фюрера на землі рейху, аніж жити на становищі емігранта, наприклад, у Південній Африці, куди мріють попасти дехто з наших. — Сказав з цинічною відвертістю: — Ну, починайте торгівлю: що ви мені пропонуєте?
— Спочатку інспекцію.
— Щоб накритися під час бомбувань?
— Це виключено: пункти, де містяться школи, перебувають поза полем зору бомбардувальної авіації.
— Доведіть!
— Як?
— Давайте карту.
— Але вона абсолютно секретна.
— Чорт з нею. Тоді — список. Я знаю Німеччину, зрозумію і без карти.
— Але це неможливо з тих самих причин.
— Ну, — Вайс підвівся. — Тоді бажаю вам успіхів у вашому подвигу.
— Стривайте, стривайте, — вже здаючись, зупинив його Дітріх. — Добре, я ознайомлю вас із списком шкіл. — Відкрив вогнетривку шафу, вийняв кілька липнучих до пальців аркушів цигаркового паперу.
Вайс прочитав:
«1) Орденський замок Орденсбург.
2) Орденський замок Зонтлофей (Баварія).
3) Орденський замок Бюлов (Померанія).
4) Орденський замок Фогельзанг близько Гемюнд (Ейфель).
5) Замок Поттербрут близько Санкт-Пельтен (Австрія).
6) Академія керівників молоді в Брауншвейгу.
7) Школа партійних керівників у Зальцбурзі.
8) Орденський замок Крессінзее близько Фалькенбурга (Східна Пруссія)».
Вайс повільно закурив, глибоко затягнувся і, наче тішачись сигаретою, відкинувся на спинку дивана. Зараз він напружено працював: зосереджено запам'ятовував назви шкіл. І недбало повернув список, коли переконався, що вони міцно закріплені н пам'яті.
— Власне, — сказав Вайс, — на Бісмаркштрасе у нас докладніші відомості про нашу дислокацію. Я дуже шкодую, Дітріх, але, видно, ви вважаєте мене за офіцера вермахту. Невже ви не розумієте, що ми, співробітники шостого відділу СД, маємо незрівнянно серйозніші відомості про цілі та зусилля фюрера, ніж ви? — Заявив твердо: — Я повинен мати міцні гарантії, повинен бути впевнений, що ви не кинулись в авантюру розпачу, а робите справді добре обмірковане і надійно забезпечене діло, від якого може залежати майбутнє нової великої Німеччини. — Додав лагідніше: — Ви маєте переконати мене в цьому, хоча щоб вам було ясно: я не відчуваю ніяких сумнівів у безсмерті тисячолітнього рейху.
— Вайсе, — покірно сказав Дітріх, — але, будь ласка, не сьогодні.
— Але чому? Ви повинні зрозуміти мою наполегливість. Тепер, у ті дні, коли вирішується доля Німеччини, кожен з нас вирішує і свою власну долю. Можливо, повернувшись на Бісмаркштрасе, я одержу завдання і, як це бувало не раз, вже післязавтра буду в найнесподіванішій для себе країні. І залишусь там надовго. Тому, перш ніж вийти звідси, я попрощаюсь з вами, може, назавжди.
— Добре, Йоганне, — сказав Дітріх. — Ми поговоримо, але зараз я повинен перекласти деякі папери із свого сейфа в особистий сейф Лансдорфа. Ви не заперечуєте, якщо вам доведеться зачекати?
— До ваших послуг, — відповів Вайс.
Відчинивши дверцята сейфів, Дітріх почав неквапливо перекладати теки. Часом розв'язував яку-небудь з них і перечитував папери, що містилися в ній.
Вайс підійшов до нього, став поряд. Дітріх, немов не помітив, неквапливо вів далі свою роботу. Тривало це не дуже довго. Зачинивши дверцята сейфів, Дітріх обернувся до Вайса:
— То ви все ще чекаєте? Хочете, щоб я вам що-небудь ще запропонував?
Вайс простягнув йому руку.
— Дякую, Дітріх. Ви, очевидно, маєте рацію: те, що ви робите, дуже перспективне. Я подзвоню вам завтра. — І спішно покинув кімнату.
Йоганн ішов вулицею і не бачив нічого, не відчував себе. Він був весь судорожно, нестямно напружений. То була нелюдська робота, справжнісіньке катування мозку. Треба було відновити в пам'яті зміст паперів, які гортав Дітріх.
Йоганн увійшов у кафе, сів за столик у кутку, вийняв з кишені газету і, дивлячись хмільними очима на кельнера, кинув:
— Добре! — Потім, наче прокинувся, додав мляво: — Мінеральної води!
І коли кельнер приніс замовлене, Йоганн тільки махнув рукою, не перестаючи робити якісь помітки на сторінках «Фелькішер беобахтер», яку він, здавалося, читав з жадібним інтересом. Потім, випивши воду, залишив щедро «на чай» і вийшов, забравши з собою газету.
Він уперше з'явився в салон масажу неумовленого часу. Наказав викликати професора Штутгофа і, коли той прийшов, почав обурено скаржитися на невправність масажиста. Професор попросив його заспокоїтись і запросив до свого кабінету. Вайс, загорнувшись у простирадло, тримаючи в руці ту саму газету, пішов за професором. І, не давши йому висловити обурення таким неприпустимим порушенням правил конспірації, наказав — так, саме наказав — узяти папір і записувати те, що він сповістить.
- Предыдущая
- 192/217
- Следующая
