Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 75

— Відставити! — наказав Рейс блокфюреру.

Гупаючи по плацу дерев'яними підошвами, в'язні розійшлися в бараки.

На плацу запала в'язка мертва тиша. І зразу став відчутний кислий сморід туману, чадний запах людського поту і мокрого лахміття, гострий запах дезинфекції.

Біля дротяного загородження сірими тінями металися вівчарки. Вони ніколи не гавкали, їх привчили без звуку кидатися на людей.

Рейс, обережно ступаючи, щоб не стати в калюжу, казав:

— Наш табір відбірний. Матеріал приходить до нас після значного відсіву, однак трапляються і комуністи. Це дуже небезпечно.

— І зараз є підозрілі?

— Авжеж, та ще й кілька.

— Ти мені потім скажеш їхні номери, щоб я не марнував часу?

— Звичайно, — погодився Рейс. — Це завжди дуже хитрі типи. Вони вміють берегти таємницю, і тільки коли йдуть на страту, то виказують себе.

— Чим саме?

— Безглуздою демонстрацією хоробрості.

Йоганн ішов чорним плацом і думав про те, що в таборі вбивають спочатку тих, хто не хоче продовжувати своє життя і вважає за краще зразу вмерти, аніж повільно вмирати в муках. Є тут і міцні люди, яких тільки смерть здатна зломити. А є інші, теж міцні, та вони гнуться додолу, гнуться, щоб раптом якоїсь миті розпрямитись і, розпрямившись, стати знову людьми собі на погибель. І треба знайти таких людей. Це потрібно для справи, якій служить Йоганн, і такі люди для нього неоціненні. Та як знайти їх?

Ось цей № 740014. Хто він? Що він? Номер у картотеці?

А, коли б Йоганн опинився в полоні, хіба він казав би правду? Звісно, ні, він брехав би.

Але цього, № 740014, Рейс уже прирік до смерті. Може, тепер він скаже про себе правду? А навіщо? Якщо він раніше не відкупився зрадою, чому він зробить це зараз? Чи збреше, щоб вижити? Але ж він пройшов багато перевірок, отже, через щось він опинився у відбірному таборі.

Треба поговорити сам на сам.

Може, він просто боявся інших в'язнів. Навіть цей удосконалений метод тасовки не позбавляє слухачів від помсти: їх часто знаходять у відхідниках мертвими. Виходить, хтось тут карає зрадників. Адже одному це не під силу, потрібні організовані дії.

Нема такого променя, з допомогою якого можна було б побачити людину наскрізь. Нема й не буде. Але Йонанн мусить знайти спосіб. Мусить…

Туман став мокрий, майже непроглядний. Рейс увімкнув на мотоциклі фару. Білий диск стирчав у туманній задушливій імлі. Вони виїхали з низини. В бору було сухо, чисто. Пісок рипів під шинами, у вікнах будиночків табірного персоналу затишно світилися шовкові різноколірні абажури…

Дітріх сказав Вайсові, щоб він взявся за картотеку. Хитро підморгуючи, запропонував:

— Я переглянув особові справи і склав список. Ти теж склади такий список. Якщо номери збіжаться, це буде добре: дві голови завжди непогано. — Потім побідкався: — Пан Клейн — великий шахрай: не захотів розшифрувати грифи на особових справах. Есесівці звикли працювати тільки на себе.

І ось усі вечори й навіть ночі Йоганн став просиджувати в канцелярії. Службове старання його було викликане не тільки вказівками Лансдорфа, хоч ними теж не слід було нехтувати. В Йоганна були свої, далекосяжні міркування: він вирішив насамперед виявити слухачів-донощиків. По суті, Рейс, розкривши «кролика», дав Йоганнові в руки кінчик ниточки, тримаючись за неї, він і почав свої мандри по канцелярському лабіринту.

Йоганн не торкався картотек у полірованих шухлядах, не цікавили його поки що й папки з особовими справами в'язнів.

Відомості продуктового постачання, записи комірника — ось що насамперед було йому потрібно.

Всі військовополонені приречені тут на повільну смерть від виснаження. І карають есесівці голодом: тим, хто попадає в штрафний блок, зовсім нічого не дають.

Продовжити життя в таборі може тільки їжа. От есесівці й заохочують потрібних їм людей їжею. Додатковий пайок одержують старости блоків — капо, як їх тут називають. Зрадникам теж належить додатковий пайок, а найвища нагорода для них — тютюн і шнапс.

Йоганн старанно вивчав хитромудрі позначки на продуктових відомостях, аналізував підшиті до них розписки блокфюрерів. Номер «кролика» був для нього ключем де розшифровки цієї складної бухгалтерії. І невдовзі Йоганн переконався, що обрав правильний шлях.

У списках людей, відісланих у спецблок, де на даху майорів білий прапор з червоним хрестом, він помітив кілька разів номер «кролика». Але ж із спецблока ніхто не повертався живим. І дати перебування «кролика» в спецблоку збігалися з датами розписок блокфюрера про одержання додаткового пайка, тютюну і шнапсу.

Таку саму закономірність Йоганн виявив і в списках штрафного блоку: дата «покарання» «кролика» завжди збігалася з датою одержання додаткового пайка блокфюрером штрафного блоку.

Після багатьох ночей у канцелярії Йоганн встановив, що не тільки «кролик» щасливо повертався з камер смерті. В списках було ще кілька номерів, які не раз потрапляли в спецблок і штрафний блок, і їхнє перебування там кожного разу пов'язане було з тими самими розписками блокфюрерів.

Так Йоганн виявив зрадників. Картотека згодилася йому лиш для того, щоб замінити номери іменами. Зашифрувавши імена, він сховав список під устілкою чобота, а номери записав у блокнот.

Продуктові відомості більше не цікавили Йоганна. Тепер він взявся за особові справи в'язнів. На деяких з них гестапівець Флінк зробив позначки. Розібравшись у них, Йоганн зрозумів, що в'язні, на особових справах яких були позначки Флінка, приречені на смерть. Але не через надмірне фізичне виснаження, а тому, що всупереч йому вони тримаються бадьоро і тим самим шкідливо впливають на інших. Йоганн виписав імена і номери таких в'язнів. Серед них виявився й № 740014 — той в'язень, якому він так недвозначно й одверто запропонував стати зрадником Батьківщини. Йоганн назвав речі своїми іменами, хоч навіть найнахабніші фашисти такі пропозиції висловлювали в більш обтічній і невизначеній формі.

Нервове напруження безсонних ночей давалося взнаки, проте Йоганн був задоволений. Він відкрив методику розшукування, виявив тих, кого слід виявити, розкрив імена в'язнів, які доблесно пройшли через усі муки і зустріли смерть з гідністю, яку Рейс, знизуючи плечима, назвав безглуздою, їхні імена Йоганн теж зашифрував: він хотів виконати свій обов'язок перед страченими, хотів, щоб на Батьківщині дізналися про їхній подвиг, щоб навічно збереглася про них пам'ять.

Вийшовши на світанку з канцелярії, Йоганн попрямував до кар'єру, до працювали в'язні, і годинами пильно стежив за номерами, які його цікавили. Він помітив, що донощики не дуже обтяжували себе, але охорона не чіпала їх. А тих, кого Флінк намітив на знищення, вони змушували працювати в неймовірному темпі, нещадно били. І, одначе, ці приречені знаходили ще в собі сили й допомагали ослаблому товаришеві зрушити тачку з важким, мокрим піском, підняти кам'яну брилу. Всі ці спостереження збігалися з канцелярськими висновками Йоганна, підтверджували правильність його висновків.

Невдовзі Йоганн міг уже скласти список, якого ждав од нього Дітріх. Одібрав він тих зрадників, хто і за фізичними, і за інтелектуальними даними найменше підходив до ролі парашутистів-диверсантів. Йоганн розмовляв з ними не раз і побачив, що ці тупаки не здатні розв'язати навіть простої арифметичної задачки або запам'ятати три двозначні цифри. А про те, щоб накидати на папері маршрут від барака з керамічними печами до апельплацу, годі й казати. Ото вже й терористи-розвідники вийдуть з них! Могутнє підкріплення дістане фашистський вермахт!

Та запідозрити Вайса ніхто не міг. Підставою для правильності його вибору були особові справи тих, кого він вважав за потрібне включити в свій список. А в їхніх особових справах чорним по білому було зафіксовано все, що охоче вибовкували фашистським слідчим ці боягузливі й підлі люди.

Неначе змовившись, вони всі твердили, що постраждали від Радянської влади, були її жертвами. Звідси напрошувався висновок, що вони ладні відомстити за пережиті в Радянській країні страждання. Можливо, звичайно, деякі в'язні просто брехали, аби врятувати власну шкуру. Хоч як там було, такі показання були безсумнівним документальним свідченням, що Вайс добрав кандидатури за політичним принципом, а це не міг не схвалити Лансдорф.