Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 49

— Як ви думаєте, чим викликано цей дзвінок? — щиро дивуючись, запитав Мюллер.

— Не знаю, — сухо відповів Штірліц. — Я, принаймні в роботі з ним, дотримувався тих правил, які ми з вами обговорили.

Про те, що радіограми на Москву розшифровано, знав тільки Мюллер; стеження за Штірліцом здійснювалося під прикриттям організації його ж безпеки: «Після блискуче проведеної операції в Берні у штандартенфюрера дуже багато могутніх ворогів». Мюллер і це акуратно замотивував під час розмови з рейхслейтером; операцію по ліквідації Дагмар провели старі агенти Мюллера, його особиста гвардія, в РСХА ніхто про це не знає; і, звичайно ж, ніхто не здогадувався про те, яку гру з Москвою затіяв Мюллер, використовуючи Штірліца втемну.

Однак, поки в світі панує прихована сила Випадку, поки існує сектор різності, поки з ним під одним дахом працюють Кальтенбруннер і Шелленберг, удару можна чекати звідусіль, і яким він буде — передбачити заздалегідь неможливо.

— Він міг дізнатися про ваш арешт? — все ще запитував Мюллер, хоч відповіді Штірліца йому були зовсім непотрібні, просто йому так було зручніше думати, часу мало, треба програти всі припустимі ймовірності цього несподіваного виклику.

Якщо Борман накаже негайно вивезти цього паршивця Рубенау до Швейцарії, доведеться Штірліца перехоплювати в дорозі, саджати на конспіративну квартиру, ламати його і змушувати до гри з московським Центром відкрито.

— Думаю, що ні, — відповів Штірліц.

— А якщо йому повідомили з головного управління кріпо? — спитав Мюллер і посміхнувся з свого запитання: хто з кримінальників наважиться звернутися до рейхслейтера, перескакуючи через ієрархічні щаблини? Дурниця, таке можливо скрізь, але тільки не в Німеччині. — Ви будете відчувати мене під час розмови, Штірліц… Зосередьтесь, постарайтесь настроїтися на мою хвилю, це — у ваших же інтересах.

— Я згоден, тільки коли б я знав те, що знаєте ви, групенфюрер… Мене може повести не туди… Інформована людина ніколи не зробить тих помилок, які роблять люди, позбавлені знання…

— Ви — в ділі, Штірліц. Я не вмію зраджувати… Добрий і довірливий гестапо-Мюллер завжди страждав через свою доброту… В мене принаймні немає до вас ніяких претензій… Мої підозри живуть у мені і вмруть там, бо кращо з розумним втратити, ніж з дурнем знайти.

…Борман прийняв їх у своєму невеличкому кабінеті, на другому поверсі масивної будівлі штаб-квартири НСДАП на Вільгельмштрасе, якраз навпроти рейхсканцелярії. Обмінявшись мовчазним партійним привітанням з Мюллером і Штірліцом, Борман запропонував обом сісти в крісла навпроти себе й сказав:

— Мюллер, я хочу, щоб ви дали Штірліцу двох-трьох своїх вірних людей і негайно відправили їх у Лінц.

— Так, рейхслейтер, — відповів Мюллер, відчуваючи несподіване полегшення.

— Завдання: в районі Альт Аусзеє працює ворог. Там же, — Борман подивився на Штірліца, — в соляних штольнях депоновано скарби, які належать партії і нації. Над ними занесено меч. Необхідно відрубати ту руку, яка посміла цей меч підняти. Вам зрозуміле завдання?

— Ні, — відповів Мюллер. — Ми — секретна служба, грубі люди, рейхслейтер. Відрубати ворожу руку може й інша людина, Штірліц потрібен мені тут… Якщо ж існує якийсь особливий аспект проблеми, то Штірліц повинен його знати, інакше йому буде важко виконати завдання, яке ви на нього покладаєте.

— Коли б я вважав за потрібне торкнутися особливих обставин цієї справи, я торкнувся б їх, Мюллер, — сухо сказав Борман. — Гаулейтер Верхньої Австрії Айгрубер подасть Штірліцу необхідну допомогу.

— Ні, — скрипучим голосом заперечив Мюллер. — Айгрубер — людина цілком певного складу, рейхслейтер, він — пробачте мені, — сліпий фанатик, він нічого не бачить і не чує, він тільки повторює лозунги, які йому надсилає доктор Геббельс. Ми так не вміємо працювати…

Штірліц хотів був сказати, що він постарається знайти правильну лінію поведінки; йому треба вирватися з Берліна; судячи з того, як Мюллер відбивається від цієї його поїздки у Верхню Австрію, Ганса вбили саме тому, щоб позбавити його можливості маневру, гра Мюллера ясна йому; тепер можна зникати, а Мюллер не хоче цього, але сказати зараз слово проти нього — значить провалити задум, бо, навіть якщо Борман і накаже, а Мюллер змушений буде на словах, тут, у цьому кабінеті, підкоритися, все одно він залишиться хазяїном становища, коли вони вийдуть звідси. Ні, треба мовчати, слухати й чекати, будь воно тричі неладне, це постійне чекання, яке ятрить душу…

Борман зрозумів, що конче потрібно знайти вихід із складного становища, він і не думав здаватися; взагалі можна погодитися з тим, що обидва опинилися в складному становищі; те, що було нормою поведінки раніше, тепер стало схоже на гру. Але треба знайти таку форму відходу, яка не принизила б престижу рейхслейтера. Це Борман умів.

— Ну, якщо ви так високо занеслися, Мюллер, сидячи тут, у центрі, що стали з недовір'ям ставитися до людей в областях, навіть до гаулейтера, то мені нічого не лишається робити, як розвіяти ваші підозри… Ворог, судячи з усього, оперує, маючи базу в штаб-квартирі Кальтенбруннера… Так, саме так. На його віллі «Керрі», де розміщено спеціальну групу шостого управління, діє ворог. Ви розумієте всю делікатність завдання? Кальтенбруннер особисто сам стежить за роботою радіооператорів, націлених на перехоплення всіх повідомлень зі Сходу й Заходу. Коли б вам, Мюллер, сказали, що противник колаборує з співробітником гестапо, як би ви поставилися до цього? Як чесна людина, ви обірвали б співрозмовника, звинувативши його в наклепі. Я й не допускаю думки, що ви навмисне можете тримати біля себе ворога…

Штріліц посміхнувся:

— Ну чому ж… З точки зору нашої професії, рейхслейтер, це часом навіть вигідно: чудова можливість почати гру.

Борман підвівся:

— От ви мені й доведете, що Кальтенбруннер веде гру втемну, а не обачно й підступно покриває ворога в своєму домі! От ви й принесете мені на стіл докази абсолютної надійності вашого шефа! Та коли у ваших серцях ворухнеться хоч тінь сумніву в його чесності, ви негайно ж повідомите про це мене. Особисто. Сюди чи в рейхсканцелярію.

І ІІІтірліц тоді поставив запитання, яке дало йому змогу вирватися вперед, обігнати Мюллера, звільнитися від його опіки, ніяк не ображаючи його при цьому, залишаючи за ним право на остаточне вирішення:

— Як поставиться гаулейтер Айгрубер до такого особливого становища прибулої до нього людини? Ревнощі, опіка, бажання дати мені вказівку, як треба повестися, — подібна колізія виключається?

— Я надішлю йому радіограму, що ви дієте автономно, відповідно до моєї вказівки. На жаль, ревнощів гаулейтера я не виключаю. Якщо результати перевірки закінчаться благополучно — зв'язуйтесь зі мною, довівши про все до його відома… Коли ж ви виявите трагедію, коли вам стане ясно, що Кальтенбруннер зрадник, нічого не кажіть Айгруберу, не треба, виходьте прямо на мене…

Мюллер сказав:

— Спасибі, рейхслейтер, тепер нам буде легше думати про цю справу.

Він зрозумів, як обійшов його ІІІтірліц на крутому віражі, він знову віддав належне розумові й точності цієї людини, тому вирішив зараз викласти на стіл свою козирну карту, яка, на його думку, могла б примусити Штірліца залишитися в Берліні або, в крайньому разі, якомога швидше повернутися з Лінца до ноги, ніби мисливський пес, що скуштував солодкого запаху теплої крові.

— І останнє, рейхслейтер, — сказав Мюллер. — Гелен передав мені всі ті документи про Росію, Югославію, Польщу, частково про Францію, які я в нього просив. Це — унікальні матеріали, безумовно. Якщо цінності «музею фюрера» в Лінці обчислюються сотнями мільйонів марок, то справи Гелена просто не мають товарної вартості. Я мав намір доручити Штірліцу роботу по підбору та обліку цього кладезя інформації про тих людей, які високо стоять у Парижі, Москві, Белграді й Варшаві, до яких ми — в майбутньому — зможемо підходити. Папки з паперами Гелена треба перетворити в п'ятдесят сторінок; я певен, що ІІІтірліц упорався б з цим краще за інших…