Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 59

59

Рузвельт виголосив свою першу промову через місяць після того, як Гітлер став канцлером Німеччини, і за п'ять днів перед тим, як Герінг підпалив рейхстаг; десятки тисяч чесних німців кинули в тюрми й концентраційні табори; над країною мислителів і поетів нависла коричнева ніч страхіття.

А в той день, коли Рузвельт вступив на президентський пост, банкіри Америки зачинили двері Уолл-стріту; крах, банкротство, безвихідь…

Та Рузвельт знав, на що йшов, виставляючи свою кандидатуру.

Його «мозковий трест», який складався з людей обдарованих, поки що не досвідчених у всіляких політичних махінаціях, прийшов разом з ним до керівництва країною, маючи точно продуману програму. Над нею працювали люди різних переконань, темпераментів, політичних орієнтацій; їх об'єднувало одне, головне: відсутність страху перед догмами і віра в те, що Америку можна вивести з кризи без революції, про яку тепер відкрито говорили убогі робітники й голодні безробітні.

Разом з ним у Білий дім прийшов Гаррі Гопкінс[23]; виходець з бідної робітничої сім'ї, сам у минулому соціаліст, він очолив Управління соціального забезпечення, і, коли журналісти спитали його, які дискусії з підприємцями він має намір провести, Гопкінс відповів: — Голод — не тема для дебатів.

Рузвельту допомагав драматург Роберт Шервуд і міністр внутрішніх справ Гарольд Ікес, що відповідав за природні ресурси країни, професор Тагвелл, який вивчав питання праці й заробітної плати, і поет Арчібальд Маклін; суддя Розенман, що спеціалізувався раніше на боротьбі з хабарництвом, і перша в історії країни жінка-міністр Френсіс Перкінс, яка вважала за свій обов'язок відвідувати заводи не менше як двічі на місяць, щоб зустрічатися з робітниками.

Примикав до «мозкового тресту» президента і член кабінету Уїлкі[24].

Великий бізнес ставився до слів — чи то були промови президента, виступи лівих, проповіді священиків, п'яне базікання психів, істерія фашистів — зовсім спокійно, бо не слово визначає світ, а діло, а воно неможливе без капіталовкладень, банківських операцій, будівельних проектів і зовнішньополітичних блоків, покликаних гарантувати найбільші прибутки.

Тому й передвиборні промови Рузвельта, і його перше звернення до народу Уолл-стріт сприймав як ще одну необхідність. Народу угодні свята, урочисті промови, обіцянки; нехай собі; свято кінчиться, портфелі розійдуться між потрібними людьми, все піде своєю чергою; армія і поліція впораються з тими, хто незадоволений; тюрма — хороше місце для того, щоб подумати; плебс треба вміти тримати в руках, все інше — владнається.

Однак Рузвельт через десять днів після того, як його родина переїхала у Білий дім, скликав спеціальну сесію конгресу і поставив вимогу про надзвичайні повноваження для себе.

Жоден президент Сполучених Штатів не мав такої гігантської влади, яку дістав Рузвельт; конгрес не зміг відмовити йому, бо вперше — після Лінкольна — народ стояв горою за свого обранця.

А наступного дня, вже маючи надзвичайні повноваження, Рузвельт тимчасово заборонив усі банківські операції в країні; урізав витрати на утримання величезного державного апарату; провів законопроект про національну економіку; заборонив вивіз золота; асигнував п'ятсот мільйонів доларів на допомогу населенню; створив цивільні загони для охорони природних ресурсів країни; провів закони про реорганізацію сільського господарства й промисловості; примусив уряд надати кредити домовласникам, щоб хоч якось вирішити катастрофічну житлову проблему; скасував сухий закон, на якому наживалися гангстери й підкуплені урядові чиновники; легалізував створення нових профспілок.

Великий капітал відчув, що все пішло зовсім не так, як передбачали радники корпорацій, які відали питаннями внутрішньої політики.

Перший виступив проти Рузвельта мільярдер Дюпон.

— Ми є свідками непродуманого наскоку уряду на всі сторони політичного, соціального й економічного життя країни.

Визнання Рузвельтом Радянського Союзу, встановлення нормальних дипломатичних відносин з Кремлем, відкритий виступ проти Гітлера підлили масла в огонь; король автомобільної промисловості Генрі Форд зібрав журналістів і заявив їм:

— Ми ніколи і ні в якому разі не визнаємо профспілки робітників автомобільної промисловості… Ми взагалі не визнаємо ніякої профспілки… Профспілки — це найгірше зло, якого ще не знав цей світ.

(Генрі Форд був перший і єдиний американець, якого Гітлер нагородив «Великим хрестом німецького орла»; на своїх заводах він забороняв робітникам на вечірках танцювати «розгнуздані негритянські танці типу чарльстон і шіммі»; дозволялося вальсувати чи виконувати танго; фокстрот теж «не рекомендувався»; суворо вимагалось дотримуватися старих традицій; начальник «особистого відділу» концерну Гаррі Беннет перевіряв походження кожного робітника, шукаючи негритянську, слов'янську, мексіканську чи єврейську кров у його жилах. Якщо знаходив — звільняв негайно.

Ще в двадцять третьому році Адольф Гітлер на одному з мітингів у Мюнхені сказав:

— Хайнріх Форд — справжній вождь зростаючого в Америці молодого й чесного фашистського руху. Мене особливо радує його послідовна антисемітська політика; ця політика є й нашою, баварською.

…Керівник заводів Форда у Франції Гастон Бержері був перший, хто вітав німців, які ввійшли в Париж; директор філіалу «Форда» у Мексіці Хуліо Брунет фінансував фашистську організацію генерала Родрігеса, який організував Путч проти прогресивного президента країни Карденаса.)

…Фінансисти змогли знайти ходи у Верховний суд США, і закон про промисловість, який прийняв президент, було визнано недійсним.

Але Рузвельт не здався. Він зібрав у Білому домі прес-конференцію, зачитав журналістам деякі телеграми, що він їх одержав, — суцільний потік послань, у яких просили «зробити бодай щось, аби врятувати країну», — і сказав:

— Мабуть, висновок Верховного суду має означати, що віднині уряд позбавили права вирішувати будь-які економічні питання. Що ж, побачимо, чи погодиться уряд з такою точкою зору.

І він провів новий закон — через конгрес, — який давав йому право створити «Управління по регулюванню трудових відносин».

І тоді люди картелів, великого бізнесу країни, таємно зустрілися в Нью-Йорку для того, щоб виробити єдину програму дій проти президента.

Джон Едгар Гувер продовжував працювати вшир і вглиб: провів красиву комбінацію, підштовхнувши злочинний світ до активних дій у великих містах, влаштував кілька перестрілок з гангстерами і довів президентові, що в період скасування сухого закону, в годину боротьби з організованим бандитизмом необхідно підвищити роль і значення ФБР; бізнес фінансував створення десятків фільмів про сищиків Гувера, про їхню мужню боротьбу за правопорядок; еталоном молодого американця мав стати поліцейський, який переслідує бандитів, стріляє в комуністів і врятовує доньку мільйонера від посягань негра.

ФБР, як і раніше, вело картотеки на лівих, ставило спостереження за прогресивними письменниками, допомагало людині Форда, начальникові його штабу Беннету, приховувати свої стосунки з главою мафії Аль Капоне, але при цьому зовсім не цікавилося справами фашистських організацій, розкиданих по всій Америці.

Форд і його люди, підтримуючи Гувера, гарантували Аль Kaпoнe й іншим лідерам мафії незриму допомогу; ті почали в країні найжорстокіший терор; ночами на вулицях все ще гриміли постріли; банди гангстерів були озброєні не тільки ножами й пістолетами, але й кулеметами та гранатами; в містах розігрувалися справжні збройні сутички; необхідність дальшого розширення ФБР, таким чином, диктувало саме життя.

А в ФБР сиділа людина монополій, яка тримала руку на пульсі життя злочинного світу. Усунути її було важко — заміни в рузвельтівському штабі для цієї людини не було; помилка політика, що гребував «чорною роботою», зло посміялася з президента: на чолі політичної і кримінальної контррозвідки країни стояв найлютіший противник нового курсу, зашорений консерватор, що мріяв про «сильну руку», коли слово «не можна» не обговорюється, вказівка керівника безапеляційна і підлягає беззаперечному виконанню, нова думка вимагає уважного цензурування, а чужокровні ідеї караються законом.

вернуться

23

Після приходу до влади Трумена був змушений піти у відставку.

вернуться

24

Після приходу до влади Трумена був змушений піти у відставку.