Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав - Страница 51

51

— Знову причепилися до солдатика.

Юрба підхопила це, і якийсь пан виявив бажання заплатити за Швейка двадцять крон штрафу, бо, на його думку, цей вояк не винний.

— Ви тільки погляньте на нього, — казав пан, повіривши невинному виразу Швейкового обличчя, коли Швейк, звертаючись до юрби, заявляв:

— Я, люди добрі, не винен.

Потім з’явився жандарм, витяг із юрби одного громадянина, заарештував його й повів, примовляючи: «Ви за це відповідатимете, я покажу вам, як підбурювати людей! Ач, що каже: «Коли так поводяться з солдатами, то нема чого від них домагатися, щоб Австрія перемогла!»

Нещасний громадянин не знайшов інших виправдовувань, крім щирого запевнення, що він же різник з-під Старої Брами й зовсім не таке хотів сказати.

Тим часом м’якосердий пан, який повірив у безневинність Швейка, заплатив за нього в канцелярії штраф і забрав Швейка з собою до ресторану третього класу, де почастував пивом. Довідавшись, що всі документи й військовий залізничний квиток Швейка лишились у надпоручника Лукаша, пан великодушно дав йому п’ятірку на квиток і на дальші витрати в ресторані.

Прощаючись, він довірчо сказав Швейкові:

— Ну, вояченьку, якщо потрапите в полон до росіян, привітайте від мене броварника Земана із Здолбунова, Моє прізвище ви вже собі записали. Та будьте розсудливі й довго на фронті не затримуйтесь.

— Про це не турбуйтеся, — відповів Швейк. — Побачити якісь чужі краї, та ще й на дурняка, завжди дуже цікаво.

Швейк залишився за столом сам-один і поволі пропивав п’ятірку благородного добродія. Тим часом люди, які не були при розмові Швейка з начальником станції, а тільки здалека бачили натовп, розповідали одне одному, ніби там зловили якогось шпигуна, коли той фотографував вокзал. Однак якась пані категорично це заперечувала. Йдеться, говорила вона, зовсім не про якогось шпигуна, а про драгуна. Той драгун порубав одного офіцера біля жіночої вбиральні, бо цей офіцер ліз туди за його милою, яка проводжала драгуна на фронт.

Цим фантастичним версіям, що характеризували нервозність воєнного часу, поклала край жандармерія, очистивши перон від людей. А Швейк тихенько пив далі, з ніжністю згадуючи свого надпоручника. Що то він там робитиме, коли приїде в Чеські Будейовиці й не знайде в поїзді свого денщика?

Перед прибуттям поштового поїзда ресторан третього класу заповнили військові й цивільні. Переважали солдати різних полків, різного роду зброї і всіляких націй. Воєнна буря загнала їх до таборських лазаретів, і тепер вони знову від’їжджали на фронт по нові поранення, каліцтва та захворювання, від’їжджали, щоб вислужити собі де-небудь у сумних полях Східної Галичини над могилою простий дерев’яний хрест, на якому ще багато років тріпотітиме на вітрі й дощі вилинялий австрійський військовий кашкет з поіржавілою кокардою. На цей кашкет інколи злетить сумний постарілий гайворон і пригадає багаті бенкети тих часів, коли для нього бував накритий нескінченний стіл із смачними людськими трупами та кінським падлом, а під таким кашкетом, на якому він сидить, було найсмачніше: людські очі.

Один з таких кандидатів на муки, звільнений після операції з лазарету, в брудній формі зі слідами крові й болота, підсів до Швейка. Він був якийсь хирлявий, зморений, смутний. Поклавши на стіл клуночок, витяг обшмульганий гаманець, перерахував гроші.

Потім глянув на Швейка і спитав:

— Magyarul?[59]

— Я, приятелю, чех, — відповів Швейк, — може, вип’єш?

— Nem tudom, baratom[60].

— Це не зашкодить, приятелю, — пригощав Швейк, підсовуючи свій повний кухоль сумному воякові. — Пий досхочу.

Той зрозумів, випив і подякував:

— Koszonom szivesen[61].

Потім знову почав розглядати свій гаманець і вкінці зітхнув.

Швейк зрозумів, що цей мадяр хотів би замовити собі пива, але в нього мало грошей, і тому замовив для нього ще один кухоль. Мадяр знову подякував і жестами почав щось розповідати Швейкові, показуючи свою прострелену руку, причому додав міжнародною мовою: «Піф-паф — бац!»

Швейк співчутливо кивав головою, а хирлявий солдат, показавши лівою рукою на півметра від землі і підносячи потім три пальці, розповів Швейкові, що має троє малих дітей.

— Nincs ham, nincs ham[62]. — Він хотів цим сказати, що вдома не мають чого їсти. З очей у нього покотилися сльози, він витер їх брудним рукавом шинелі, на якому була дірка від кулі, що ранила його за угорського короля.

Не диво, що за такою розвагою у Швейка мало-помалу нічого не залишилося від тієї п’ятірки, причому він поволі, але неухильно віддалявся від Чеських Будейовиць, бо з кожним кухлем пива, яким він частував себе і мадяра, Швейк втрачав можливість купити солдатський квиток.

Через станцію на Будейовиці пройшов ще один поїзд, а Швейк усе сидів біля столу і слухав, як мадяр повторює своє: «Піф-паф — бац! Harom gyermek, nincs ham, eljen!»[63].

Останнє слово він промовляв, цокаючись із Швейком.

— Пий, пий, бідо мадярська, — відповідав Швейк, — напивайся, ви б нас так, мабуть, не частували…

Вояк, то сидів біля сусіднього столу, розповів, як у Сегеді, коли туди прибув їхній двадцять восьмий полк {95} , мадяри на вулицях, глузуючи з них, підводили вгору руки.

Це була свята правда, але вояк почував себе, мабуть, ображеним. Та згодом це стало звичайним явищем серед чеських солдатів. Власне, й мадяри під кінець, коли їм уже перестала подобатися бійка в інтересах угорського короля, робили те ж саме.

Незабаром цей вояк сидів поруч із Швейком і розповідав, як вони в Сегеді віддухопелили мадярів і повикидали їх з кількох шинків. Тут він справедливо визнав, що і мадяри вміють добре битися, бо хтось із них так садонув його ножем у спину, що вояка мусили відправити в тил на лікування.

Тепер, коли повернеться до свого батальйону, капітан, напевно, припаяє йому гауптвахту, бо в нього вже не було часу захистити честь усього полку, цебто як слід віддячити мадярові за рану, щоб і той трохи почухався.

— Ihre Dokumenten, ваші документи? — чемно звернувся до Швейка комендант військового патруля, фельдфебель, у супроводі чотирьох солдатів з багнетами. — Я пачити фас шидіти, не їхати, шидіти і лише пити, ви, денщицьке вухо!

— Немає в мене документів, голубчику! — відповів Швейк. — Пан обер-лейтенант Лукаш з дев’яносто першого полку забрав їх з собою, а я залишився тут, на вокзалі.

— Was ist das Wort «голупчику»?[64] — звернувся фельдфебель до одного зі своїх солдатів — старого вояка з крайової оборони. Той, мабуть, навмисне робив своєму фельдфебелеві все наперекір, бо, не зморгнувши оком, спокійно відповів:

— Голубчик — das ist wie «Herr Feldwebel». Фельдфебель відновив свою розмову із Швейком:

— Токумент кошний зальдат, пес токумент замкнути auf Bahnhofs-Militarkommando den lausigen Bursch, wie einen tollen Hund[65].

Швейка відвели до військової вокзальної комендатури, де у вартівні сиділи солдати типу того старого вояка з крайової оборони, який так спритно переклав слово «голубчик» на німецьку мову своєму природженому ворогові — фельдфебелеві.

Вартівня була прикрашена літографіями, бо в ті часи військове міністерство розсилало їх по всіх установах, через які тільки проходили солдати, а також по військових школах і казармах.

Перше, що впало у вічі бравому воякові Швейку, була картина, що зображувала, згідно з написом, як командир взводу Франтішек Гаммель і капрали Паульгарт і Бахмаєр з цісарсько-королівського двадцять першого стрілецького полку закликають солдатів битися до останнього. На другій стіні висів малюнок з написом: «Сержант Ян Данко з п’ятого гонведського гусарського полку розвідує розташування ворожих батарей».

вернуться

59

Розумієте по-угорському? (Угор.)

вернуться

60

Не розумію, брате (Угор.).

вернуться

61

Щиро дякую (Угор.).

вернуться

62

Нема що їсти, нема що їсти (Угор.).

вернуться

63

Троє дітей, нічого їсти, на здоров’я! (Угор.)

вернутьсявернуться

64

Що означає слово «голупчику»? (нім.)

вернуться

65

…у вокзальній військовій комендатурі вошивого денщика, як скаженого собаку (нім.).