Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав - Страница 64

64

Наглядач спить, йому тут гарно, брате, Тут армій центр, тут їх ядро здорове, Хоч завтра знов дасть Відень, певно, знати, Що втратили ми десь нове бій-поле. Тут проти ворога, гармат і зради Наглядач з нар поставить барикади, При праці тій великій щохвилини Підносить він могутній голос свій: Наша Австрія не згине; Слава цісарю і їй!

Бачте, друже, — повчав далі опасистий однорічник, — і ще хтось може базікати, нібито в народі зникає пошана до нашої коханої імперії! В’язень, який не має що курити і якого чекає полковий рапорт, подає найкращий приклад прихильності до трону. Вшановує в піснях свою неподільну австрійську батьківщину, над якою з усіх боків нависла загроза, що їй дадуть прочухана… Його позбавили волі, але з його уст пливуть вірнопідданчі вірші, Morituri te salutant, Caesar! Приречені на смерть вітають тебе, імператоре! Але наглядач — мурло. Ну й лобурня в тебе на службі! Позавчора я дав йому п’ять крон, щоб купив мені сигарет, а він, падлюка, сьогодні вранці каже, що тут заборонено курити і він, мовляв, мав би за це неприємності, а тих п’ять крон він мені поверне, каже, як одержить свою платню. Отакі справи, приятелю. Не вірю тепер ні в що. Найкращі гасла затоптані в болото. Обкрадати в’язнів! А ця наволоч до того ще й цілісінький день виспівує:

Wo man singt, da leg’ dich sicher nieder,

bose Leute haben keine Lieder[93].

Нікчема, халамидник, негідник, зрадник.

Однорічник розпитав Швейка, в чому він провинився.

— Розшукував свій полк! — сказав однорічник. — Нічого собі мандрівочка: Табор — Мілевське — Кветов — Враж — Мальчин — Чижова — Седлець — Гораждовиці — Радомишль — Путім — Штекно — Стракониці — Волинь — Дуб — Водняни — Протівін — Путім — Пісек — Будейовиці. Терниста дорога. І ви йдете завтра на рапорт до полковника? Якщо так, бра, то зустрінемося на місці страти. Наш полковник Шредер знову матиме надзвичайну втіху. Ви не можете собі уявити, як на нього діють полкові скандали. Гасає по дворі, як скажений собака, висолопивши язика, немов дохла кобила. А ті його промови, а лайки! Досить глянути, як він плює навколо себе, наче той заслинений верблюд. А балаканині його немає кінця-краю. Вам здається, що ось-ось від його крику заваляться Маріанські казарми. Я його знаю добре, бо вже раз був у нього з рапортом. До армії я прийшов у високих чоботях, на голові циліндр. Кравець не приніс мені вчасно форми, отож я й мусив іти на учбовий плац у тих високих чоботях і в циліндрі. Став на лівий фланг і марширував разом з усіма. Полковник Шредер наїхав конем просто на мене і мало не звалив на землю. «Donnerwetter![94] — заверещав так, аж було чути, напевно, на Шумаві {108} . — Was machen Sie hier, Sie Zivilist?»[95]. Я йому чемно відповів, що я однорічник і прийшов на муштру. Побачили б ви, що почалося. Півгодини він висловлювався і лише під кінець помітив, що я козиряю в циліндрі. Спромігся тільки вереснути, щоб завтра я з’явився на полковий рапорт, і зі злості погнався конем навмання, як ошалілий, потім ускач повернув назад, знову горлав, лютував, бив себе в груди і дав наказ цієї ж миті відправити мене з плацу на гауптвахту. На полковому рапорті вліпив мені чотирнадцять днів домашнього арешту, звелів начепити на мене якесь лахміття з цейхгаузу і погрожував повідпорювати нашивки однорічника. «Однорічний доброволець, — вигукував на весь голос той пришелепуватий полковник, — це щось високе, це ембріон слави, військові чини, майбутні герої. Однорічний доброволець Вольтат, коли його після належного іспиту зробили капралом, добровільно зголосився на фронт, узяв у полон п’ятнадцять ворогів. Але при передачі їх його на шматки розірвало гранатою. А за п’ять хвилин прийшов наказ присвоїти однорічникові Вольтатові чин кадета. І вас чекало б таке блискуче майбутнє: підвищення, відзнаки, ваше ім’я було б записано в золоту книгу полку». Однорічник плюнув:

— Бачте, приятелю, які тварюки родяться під сонцем. Начхати мені на їхні однорічницькі нашивки й на всі привілеї. «Ви, однорічнику, худоба». Як це делікатно звучить: «Ви худоба», — а не по-хамському: «Ти худоба». А по смерті дістанете медаль signum laudis[96] або велику срібну. Цісарсько-королівські постачальники трупів з зірками й без зірок. Наскільки щасливіший від нас перший-ліпший віл. Його заб’ють на різниці зразу, а не тягають перед тим на плац і на полігон.

Гладкий однорічник перевалився на другий сінник і вів далі:

— Немає сумніву, все це не може вічно тривати й якогось дня лусне. Спробуйте надимати свиню славою і побачите, що вона вам нарешті все ж таки вибухне. Коли б я їхав на фронт, на ешелоні написав би:

Угноїмо кістьми людськими лан, Acht Pferde oder achtundvierzig Mann[97].

Відчинилися двері, і з’явився наглядач. Він приніс чверть пайка солдатського хліба на двох і свіжу воду.

Не підводячися з сінника, однорічник звернувся до наглядача з такими словами:

— Як це благородно і гарно з твого боку відвідувати в’язнів, о свята Агнесо {109} дев’яносто першого полку! Вітаємо тебе, доброчинний ангеле, чиє серце наповнене співчуттям. Ти навантажений кошами їжі й напоїв, щоб зменшити наше горе. Ми ніколи не забудемо твоїх благодіянь. Ти сонячне видіння в темній нашій в’язниці.

— На полковому рапорті вам буде не до жартів, — пробурмотів наглядач.

— Тільки не сердься, хом’яче, — вів далі з нар однорічник. — Скажи нам краще, що б ти зробив, якби тобі довелося посадити десять однорічників? Та не дивися так, як баран на нові ворота, ключнику Маріанських казарм. Ти б замкнув двадцять, а потім десять з них випустив, ховрашку. господи, коли б я був військовим міністром, ти б у мене потанцював. Знаєш аксіому, що кут падіння дорівнює кутові відбивання? Але я тебе прошу тільки одне: покажи і дай мені точку опори у всесвіті, а я підніму цілу землю разом з тобою, ти, хвалько!

Наглядач вибалушив очі, його пересмикнуло, і він, грюкнувши дверима, вийшов.

— Товариство взаємної допомоги по усуненню наглядачів, — сказав однорічник, порівну ділячи порцію хліба. — Згідно з параграфом шістнадцятим тюремного статуту, ув’язнені в казармах мають аж до вироку діставати повний солдатський пайок, але тут панує закон прерій: «Хто швидше зжере те, що належить в’язням».

Обидва сиділи на нарах і гризли хліб.

— На прикладі наглядачів найкраще видно, — продовжував свої міркування однорічник, — як армія робить з людини нелюда. Певно, і наш наглядач до вступу на військову службу був юнаком з ідеалами, такий собі ясноволосий херувимчик, ніжний і чутливий до кожного, мабуть, обороняв нещасних, завжди захищав їх у бійках за дівчат на храмовому празнику в рідній околиці… І без сумніву, його всі шанували. Але сьогодні… Боже мій, як радо я б йому затопив у пику, бив би головою об нари й скинув у сортир сторч головою. І це також, приятелю, доказ цілковитого здичавіння звичаїв під впливом військового ремесла.

І він почав співати:

Не боялась навіть чорта, Та зустрівся їй солдат…

— Милий друже, якщо подивитися на все це в масштабах нашої милої монархії, неодмінно дійдеш висновку, що з нею справа приблизно така, як з тим дядьком із твору Пушкіна. Пушкін писав, що його дядечко здохлятина і тому не лишається нічого іншого, як:

вернуться

93

Спи спокійно там, де всі співають, Люди-бо лихі пісень не мають (нім.).

вернуться

94

Лайка (нім.).

вернутьсявернуться

95

Що ви тут робите, цивільний? (нім.)

вернуться

96

Знак похвали (лат.) — найвища медаль в австрійській армії, нею нагороджували офіцерів.

вернуться

97

Вісім коней або сорок вісім людей (напис на залізничних вагонах, нім.).

вернуться