Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав - Страница 92

— З Праги.

— То повинен би більше клепок у голові мати… Ага, Ще одне: коли пішов ваш рахівник до канцелярії?

— Тільки-но його покликали.

— От бач, а раніше ти цього не міг сказати? Заціпило? І наш пішов хвилинку тому. Це вже напевно щось заварюється. Ти не балакав з обозом?

— Ні.

— Господи Ісусе Христе, а ще кажеш, ніби ти з Праги. Ти ні про що не дбаєш. Де ти гасаєш цілими днями?

— Я тільки годину тому прийшов з дивізійного суду.

— А, так би й сказав, приятелю! Якщо так, то я сьогодні ж прийду поглянути на тебе. Дай відбій.

Швейк збирався закурити люльку, та знову задзвонив телефон. «Поцілуйте мене десь з вашим телефоном, — подумав Швейк. — Буду з вами забавлятися».

Але телефон дзеленчав, і так настирливо, що Швейкові врешті урвався терпець. Він узяв трубку і заверещав у телефон:

— Алло, хто там? Тут ординарець Швейк з одинадцятої маршової роти.

Швейк упізнав голос надпоручника Лукаша:

— Що ви там усі в біса робите? Де Ванек, покличте зараз Ванека до телефону.

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, телефон щойно задзвонив.

— Слухайте, Швейку, в мене нема часу з вами бавитися, телефонні розмови на військовій службі — це не базікання по телефону, коли когось запрошують на обід. Телефонні розмови повинні бути ясні й короткі. У телефонних розмовах не повинно бути того «насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте». Отже, Швейку, питаю вас, там під рукою Ванек? Хай зараз підійде до телефону.

— Немає його під рукою, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте. Тільки-но, може, якоїсь чверть години, з нашої канцелярії викликали його до полкової канцелярії.

— Хай-но прийду, я з вами тоді, Швейку, розквитаюсь. Будете ви говорити коротко чи ні? Тепер слухайте уважно, що я вам скажу, чуєте виразно? Щоб ви потім не викручувалися, ніби в телефоні хрипіло. Негайно, як тільки повісите трубку…

Перерва. Новий дзвінок. Швейк бере трубку, і його засипає град лайок:

— Ви, тварюко, халамиднику, гультяю! Що це ви робите, чому вриваєте розмову?

— Таж ви зволили сказати, щоб я повісив трубку.

— Швейку, за годину я буду вдома. Не порадієте… Отже, зараз зберіться, йдіть до барака, знайдіть там будь-якого командира взводу, може, Фукса, і скажіть йому, хай зараз візьме десять чоловік і йде з ними на склад одержувати консерви. Повторіть, що він має зробити?

— Іти з десятьма людьми на склад одержувати консерви для роти.

— Слава тобі господи, хоч раз обійшлося без глупства. Я тим часом протелефоную Ванекові до полкової канцелярії, щоб теж пішов на склад і прийняв консерви. Якщо він тим часом прийде до барака, хай усе покине й бігом до складу. А тепер повісьте трубку.

Швейк довго шукав не тільки взводного Фукса, але й інших старшин. Вони були в кухні, обгризали м’ясо з кісток і з приємністю поглядали на прив’язаного Балоуна, який, хоч і твердо стояв ногами на землі, бо над ним змилосердилися, все ж таки мав такий вигляд, що на нього цікаво було подивитися. Один з кухарів приніс і застромив йому в зуби кістку з м’ясом, і зв’язаний бородатий велетень Балоун, не маючи можливості маніпулювати руками, обережно пересував кістку в роті, обертаючи її за допомогою зубів і ясен, причому обгризав м’ясо з виглядом лісовика.

— Хто тут з вас взводний Фукс? — запитав Швейк, коли врешті розшукав їх.

Взводний Фукс і бровою не повів, коли побачив, що його питає якийсь рядовий піхотинець.

— Гей! — гукнув Швейк. — Ще довго я буду розпитувати? Де той взводний Фукс?

Взводний Фукс виступив наперед і з почуттям власної гідності почав лаятися на всі заставки. Він, мовляв, не просто взводний, а пан взводний, і не вільно говорити: «Де той взводний?» — а тільки: «Насмілюся доповісти, де тут пан взводний?» В його взводі, коли хтось промине «насмілюсь доповісти», ту ж мить дістає по пиці.

— Не дуже розмахуйтеся, — сказав розважно Швейк. — Зараз же зберіться, йдіть до барака, візьміть там десять людей і бігом з ними на склад. Одержуватимете консерви.

Взводного Фукса це так приголомшило, що він спромігся лише сказати:

— Що таке?

— Ніяких «що таке», — відповів Швейк. — Я ординарець одинадцятої маршової роти і хвилину тому говорив по телефону з паном обер-лейтенантом Лукашем, і той сказав: «Бігом з десятьма людьми до складу». Якщо, пане взводний Фукс, не підете, я зараз же вернуся до телефону. Пан обер-лейтенант бажає, щоб ішли тільки ви. Та взагалі про це зайве говорити. «Телефонна розмова, — каже пан надпоручник Лукаш, — повинна бути коротка і ясна!» Коли сказали: «Піде взводний Фукс», — то він повинен іти! Наказ — це вам не телефонне базікання, ніби ми когось запрошуємо на обід. В армії, особливо під час війни, кожне спізнення — це злочин. Якщо взводний Фукс, коли ви його про це повідомите, негайно не піде, то зараз же повідомте мене по телефону. А я вже йому такої заграю, що аж пір’я з нього полетить». Го-го! Ви пана обер-лейтенанта ще не знаєте! — Швейк переможно глянув на старшин, яких його промова справді здивувала і приголомшила.

Взводний Фукс щось невиразно пробурмотів собі під ніс і швидко пішов геть, а Швейк гукнув йому вслід:

— Отже, я можу доповісти панові обер-лейтенантові, що все в порядку?

— Зараз із десятьма солдатами буду біля складу, — відгукнувся від барака взводний Фукс і, не сказавши вже ні слова, віддалився від старшин, які були так само ошелешені, як і взводний Фукс.

— Вже починається, — сказав маленький капрал Блажек. — Будемо пакуватися.

Швейк, повернувшись до канцелярії одинадцятої маршової роти, знову не мав часу запалити люльку, бо задзвонив телефон (котрий уже раз сьогодні), і зі Швейком знову заговорив надпоручник Лукаш:

— Де ви, Швейку, бігаєте? Я дзвоню вже втретє, але ніхто не відповідає.

— Я бігав за вашим дорученням, пане обер-лейтенанте.

— Ну, то пішли?

— Авжеж, пішли. Але не знаю, чи вони вже там. Може, мені ще раз туди збігати?

— Значить, ви знайшли взводного Фукса?

— Знайшов, пане обер-лейтенанте. Він спочатку визвірився на мене: «Що таке?» — і аж коли я йому розтлумачив, що телефонні розмови повинні бути короткі й ясні…

— Швейку, не бавтеся. Ванек ще не повернувся? — Не повернувся, пане обер-лейтенанте.

— Не горлайте так у телефон. Не знаєте, де б міг бути той проклятий Ванек?

— Не знаю, пане обер-лейтенанте, де б міг бути той проклятий Ванек.

— Був у полковій канцелярії, та кудись пішов. Думаю, він, мабуть, у буфеті. Отже, ви, Швейку, йдіть за ним і скажіть, хай зараз же йде на склад. І ще одне. Цю ж мить розшукайте капрала Блажека й скажіть, щоб негайно відв’язав того Балоуна. І Балоуна пошліть до мене. Повісьте трубку.

Швейк і справді не гаяв часу. Знайшовши капрала Блажека, передав йому наказ надпоручника відв’язати Балоуна. Капрал Блажек забурчав:

— Коли скрутно доводиться, хвости підібгують.

Швейк пішов подивитися, як будуть відв’язувати Балоуна, потім провів його — адже це було по дорозі до солдатського буфету, де він сподівався знайти фельдфебеля Ванека.

Балоун дивився на Швейка, як на свого рятівника, і обіцяв ділитися з ним кожною посилкою, яку тільки дістане з дому.

— У нас тепер будуть колоти свиню, — меланхолійно говорив Балоун. — Ти яку любиш шпиговану ковбасу — з кров’ю чи без крові? Тільки скажи, — все дістанеш. Я сьогодні ввечері напишу додому. Моя свиня десь уже під сто п’ятдесят кіло. Голова в неї, як у бульдога, такі свині найкращі, дуже добра порода, вона себе не осоромить, сала дають не менше, як на вісім пальців. Коли я був удома, то завжди сам робив ліверні ковбаси і так напихався фаршем, що мало не лускав. Торішня свиня важила сто шістдесят кіло. Ото, бра, була свиня, — захоплено сказав він, міцно стискаючи Швейкові руку, коли вони розходилися. — Я її вигодовував лише на самій картоплі, аж сам дивувався, як вона гарно жиріє. А шинку я маринував у розсолі. Хочеш вір, хочеш ні, а коли б тобі подали кусень такої печені з маринаду, та Ще з картопляними кнедлями, посиланими шкварками, та ще й з капустою, то б і язика проковтнув. А як після Цього пивце п’ється, трясця його матері! І подумати лишень, усе це у нас війна відібрала.