Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 104
— Боюся, ви мене не знаєте, — сказав він. — Мене звуть Вел Дарті. Я ваш далекий родич, троюрідний брат, чи як воно там зветься. Моя мати з Форсайтів.
Голлі, чия худенька смаглява рука затрималася в його руці, бо дівчині бракувало сміливості забрати її, сказала:
— Я не знаю нікого з родичів. Чи їх багато?
— Сила. Здебільшого вони нестерпні. Ну принаймні деякі з них. Родичі завжди нестерпні, правда?
— Мабуть, вони й собі вважають нас нестерпними, — сказала Голлі.
— Не знаю чого. От вас, наприклад, ніхто не може вважати нестерпною.
Голлі подивилася на нього — щирість, яка світилася в її замислених сірих очах, раптом сповнила Вела почуттям, що він повинен захищати її.
— Я хочу сказати, що родичі бувають різні, — додав він розважливо. — Наприклад, ваш батько здається цілком порядною людиною.
— Атож! — гаряче мовила Голлі. — Такий він і є насправді.
Щоки Вела залив рум'янець: в його пам'яті постала та сцена в «Пандемоніумі»: смаглявий чоловік із червоною гвоздикою в петельці, який виявився його рідним батьком!
— Але ви ж знаєте, які люди Форсайти, — сказав він майже злостиво. — О, я й забув, ви не знаєте.
— Які ж вони?
— О, страшенно розважливі; зовсім не спортсмени. Подивіться хоча б на дядечка Сомса.
— Охоче подивлюся, — сказала Голлі.
Вела охопило бажання взяти її під руку.
— Не треба, — мовив він, — краще ходімо надвір. Ви його й так скоро побачите. А ваш брат, який він?
Не відповідаючи, Голлі повела його на терасу і далі на лужок. Як вона може змалювати Джоллі, котрий, відколи вона себе пригадує, був її повелителем, володарем і ідеалом?
— Він, мабуть, верховодить над вами? — лукаво запитав Вел. — Я зустрінуся з ним у Оксфорді. А коні у вас є?
Голлі кивнула головою.
— Хочете подивитися стайні?
— Аякже!
Вони пройшли під дубом, минули лужок, порослий рідкими кущами, і зайшли у двір, де була стайня. Там, під вежею з годинником, лежав кошлатий біло-рудий пес, такий старий, що навіть не встав, а тільки помалу замахав закрученим, як бублик, хвостом.
— Це Балтазар, — сказала Голлі. — Він дуже старий, страшенно старий, майже такого ж віку, як і я. Бідний собака! Він дуже любить татуся.
— Балтазар! Чудернацьке ім'я. Але, знаєте, він не чистопородний.
— Ні, але він такий милий, — і вона нахилилася погладити собаку. Ніжна, струнка, з чорнявою простоволосою голівкою, з тонкою засмаглою шиєю і руками, вона здавалася Велові дивним чарівним створінням, яке раптом з'явилося перед ним і заступило все, що він знав досі.
— Коли помер дідусь, — сказала вона, — він два дні не хотів нічого їсти. Адже він бачив, як дідусь помирав.
— То це старий дядечко Джоліон? Мати завжди каже, що він був чудова людина.
— Так, чудова, — сказала Голлі просто й відчинила двері стайні.
В просторому стійлі стояла сріблисто-чала кобила, заввишки футів із п'ять, з довгим чорним хвостом і такою самою гривою.
— Це моя Русалка.
— О, конячка знаменита, — сказав Вел. — Але треба підрізати їй хвоста. Тоді вона буде ще краща. — І, впіймавши зосереджений погляд дівчини, він раптом подумав; «Може, й не варто його підрізати, якщо він їй подобається такий». І він глибоко вдихнув повітря стайні. — Коні чудова штука, еге ж? Мій тато… — він затнувся.
— Прошу? — мовила Голлі.
Бажання розповісти їй геть усе чисто мало не захопило його.
— Та не варто про це… Розумієте, він часом витрачає на них силу грошей. Я теж їх страх як люблю — і їздити верхи, і полювати. А ще мені подобаються перегони. Я хотів би сам брати участь у перегонах.
І, забувши про те, що в його розпорядженні лишився тільки один день, на який він призначив зустрічі двом своїм друзям, Вел раптом запропонував:
— Слухайте-но, якщо я завтра найму конячину, ви поїдете зі мною кататися в Річмонд-парк?
Голлі в захваті заплескала в долоні.
— Авжеж! Я так люблю їздити верхи! Але ж тут стоїть кінь Джоллі. Чому б вам не взяти його? Ось він. Ми можемо поїхати після чаю.
Вел нерішуче подивився на свої ноги в звичайних штанях. Він уявляв собі, як вона побачить його бездоганно одягненого, у коричневих чоботях і бедфордівських плисових штанях.
— Мені б не хотілося їздити на його коні, — сказав він. — Навряд чи це йому сподобається. До того ж, мабуть, дядечко Сомс хоче вже вирушати додому. Ні, не думайте, що я бігаю за ним хвостиком. У Bat, певно, немає дядечка? А лошачок нічого собі, — додав він, розглядаючи коня Джоллі, темно-гнідої масті, що поблискував білками очей. — У вас тут, мабуть, не полюють?
— Ні. Та мені й не до душі полювання. Звичайно, полювати цікаво, але то жорстока забава, правда ж? І Джун так гадає.
— Жорстока? — вигукнув Вел. — Дурниці. Хто така Джун?
— Моя сестра, зведена сестра, набагато старша за мене.
Вона обхопила руками морду коня Джоллі й потерлася носом об його ніс, стиха сопучи, що, здавалося, гіпнотизувало тварину. Вел дивився, як вона тулиться щокою до носа коня і поглядає на нього скоса блискучими очима. «Дуже миле дівча», — подумав він.
Вони верталися до будинку вже не такі балакучі, тепер у супроводі пса Балтазара, який тюпав так страшенно повільно, як ніхто на світі, і видимо сподівався, що вони не йтимуть швидше за нього.
— Місце тут чудове, — сказав Вел, коли вони спинилися під дубом, чекаючи, поки їх наздожене Балтазар.
— Атож, — сказала Голлі й зітхнула. — Але, звичайно, мені б хотілося побувати всюди. Я б хотіла бути циганкою.
— Так, цигани — це знаменито, — відповів Вел із певністю, яку він відчув тільки оце зараз. — А ви й справді таки схожі на циганку.
Обличчя Голлі раптом засяяло, наче темне листя, позолочене сонцем.
— Блукати по всьому світі, і все побачити, і жити просто неба — хіба це не розкіш!
— Поживемо й ми так! — сказав Вел. Авжеж! Поживемо!
— Це буде так гарно, ви та я, і більше нікого.
Голлі зміркувала, що це ніби не зовсім гаразд, і зашарілася.
— Ми неодмінно це зробимо, — вперто сказав Вел, але почервонів і собі. — Я вважаю, треба робити так, як тобі подобається. А що у вас там далі?
— Город, потім ставок, гай, а за ним ферма.
— Ходімо туди!
Голлі озирнулася на будинок.
— Мабуть, час уже пити чай. Он тато подає нам знак.
Вел, щось буркнувши, рушив услід за нею до будинку.
Коли вони знову зайшли в галерею, вигляд двох підстаркуватих Форсайтів, що пили чай, справив на них магічний вплив, і вони зовсім змовкли. Видовище було й справді разюче. Обидва кузени сиділи на канапці маркетрі, яка мала вигляд трьох з'єднаних крісел, оббитих сріблясто-рожевим шовком, а перед ними стояв низенький чайний столик. Вони відсунулися в різні боки, наскільки дозволяла канапка, і здавалось, посідали так, щоб не треба було дивитися один на одного; їли й пили вони більше, аніж розмовляли, — Сомсові начебто зовсім не смакувало печиво, що, проте, дуже швидко зникало, а Джоліонові ніби було трохи смішно з самого себе. Сторонній спостерігач навряд чи подумав би, що вони їдять жадібно, але обидва спожили таки чимало їжі. Коли молодше покоління дістало свою пайку, чаювання тривало далі у зосередженій мовчанці, аж поки Джоліон, закуривши сигарету, запитав Сомса:
— А як поживає дядечко Джеймс?
— Дякую, він зовсім немічний.
— Ми дивовижний рід, правда? Днями я взяв батькову родинну Біблію і вирахував середній вік десяти старих Форсайтів. Поки що він дорівнює вісімдесяти чотирьом рокам, а п'ятеро з них ще й досі живі. Вони, напевно, поб'ють рекорд, — і, лукаво позирнувши на Сомса, він додав — Ми з вами вже не з того тіста, що вони.
Сомс посміхнувся. «Невже ви гадаєте, ніби я визнаю, що я їм нерівня, — здавалося, казав він, — чи що я згоджуся віддати якусь власність, а надто своє життя?»
— Може, нам і пощастить дожити до їхнього віку, — вів далі Джоліон, — але ж знаєте, як заважає невпевненість у собі, і саме в цьому й полягає різниця між нашим поколінням і їхнім. Ми втратили певність. Як і коли з'явилася ця невпевненість, я не можу збагнути. Мій батько був уже трохи уражений нею, але, на мою думку, навряд чи хто-небудь інший із старих Форсайтів відчував її хоч трохи. Ніколи не бачити себе таким, як бачать тебе інші, — це чудовий засіб самозбереження. Вся історія останнього століття полягає в цій різниці між нами й ними. А між нами й вами, — додав він, дивлячись крізь кільце диму на Вела й Голлі, що почували себе ніяково під його допитливим поглядом, — буде якась інша різниця. Не знаю, яка саме.
- Предыдущая
- 104/225
- Следующая
