Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 131
— Я теж із вами.
— Ні, — сказав Джоллі.
— Так, — сказала Голлі.
Джоллі відчинив двері, й усі троє зайшли. Опинившись у маленькій кімнаті, вони стали трикутником на трьох кутках витертого турецького килима — рівно, мов дерев'яні, не дивлячись одне на одного, і абсолютно неспроможні побачити хоч трохи комізму в цій ситуації.
Мовчанку порушив Вел:
— Ми з Голлі заручилися.
Джоллі відступив назад і сперся на одвірок засклених дверей.
— Це наш дім, — сказав він, — і я не хочу ображати вас тут. Але батько виїхав. За сестру відповідаю я. Ви скористалися з цього.
— Я зовсім цього не хотів, — запально відповів Вел.
— А я думаю, що хотіли, — сказав Джоллі. — Якби ви цього не хотіли, то поговорили б зі мною або почекали, поки вернеться батько.
— На те була причина, — сказав Вел.
— Яка причина?
— Мої родинні справи. Я тільки-но розповів їй про них. Я хотів, щоб вона знала про все заздалегідь.
Джоллі раптом втратив усю свою величність.
— Ви ще діти, — сказав він, — і ви це самі знаєте.
— Я не дитина, — відповів Вел.
— Ні, дитина: вам ще не минуло двадцяти років.
— Ну, а вам скільки?
— Мені двадцять.
— Щойно сповнилося. В кожному разі, я такий самий мужчина, як і ви.
Обличчя Джоллі спаленіло, потім спохмурніло. Очевидно, в його душі відбувалася якась боротьба. Вел і Голлі здивовано поглядали на нього — така помітна була ця боротьба; чутно було навіть, як він дихав. Потім його обличчя прояснилося і набрало дивного рішучого виразу.
— Побачимо, так воно чи ні, — мовив він. — Я кидаю вам виклик: зробіть те, що я збираюся зробити.
— Кидаєте мені виклик?
Джоллі посміхнувся.
— Атож, кидаю вам виклик. І я певен, що ви його не приймете.
Вела охопило лихе передчуття: це був стрибок наосліп.
— Я не забув, як ви любите задиратися, — спроквола сказав Джоллі, — і думаю, що на більше ви не здатні. Не забув я й того, як ви сказали, що я нібито за бурів.
Вел, важко дихаючи сам, почув чиєсь болісне зітхання і побачив обличчя Голлі: воно трохи схилилося наперед, бліде, з величезними очима.
— Еге ж, — провадив Джоллі, якось дивно посміхаючись, — зараз ми побачимо. Я йду добровольцем у кавалерійський полк і закликаю вас зробити те саме, містере Вел Дарті.
Вел конвульсивно сіпнув головою. Його наче вдарили межи очі — такий нежданий, жорстокий, жахливий удар було завдано його мріям, і він підвів на Голлі очі, повні зворушливої безпорадності.
— Сідайте! — сказав Джоллі. — Не поспішайте. Поміркуйте добре.
І він сам умостився на бильці дідусевого крісла.
Вел не сів. Він стояв на місці, глибоко застромивши руки в кишені бриджів — тремтячі, стиснуті в кулаки руки. Думка про страшне лихо, що неминуче впаде на нього, хоч би на що він зважився, стукотіла в його мозку, наче сердитий поштар. Якщо він не прийме «виклику», то зганьбить себе в очах Голлі, а також в очах свого юного ворога, її жорстокого брата. Якщо ж він прийме його, — ох! — тоді прощай усе: її обличчя, очі, волосся, її поцілунки, яких він тільки-тільки зазнав!
— Не поспішайте, — повторив Джоллі. — Я не хочу вас підганяти.
І вони обидва подивилися на Голлі. Вона прихилилася до книжкових полиць, що сягали стелі, притуливши свою темнокосу голівку до «Римської імперії» Гіббона; її сірі очі, сповнені муки й жалю, дивилися на Вела. І він, хоч ніколи не визначався проникливістю, раптом ніби прозрів. Вона буде пишатися своїм братом — його ворогом! Вона буде соромитися за нього! Його руки вихопилися з кишень, наче їх виштовхнула звідти пружина.
— Гаразд! — сказав він. — Згода!
Обличчя Голлі — о, яке воно було дивне! Він побачив, як вона зашарілася, ступила наперед. Він вчинив, як треба: її обличчя сяяло сумовитим захопленням. Джоллі встав і ледь уклонився, ніби кажучи: «Ти склав іспит».
— Отже, завтра, — сказав він. — Ми підемо разом.
Отямившись від збурення, яке спонукало його на цей рішучий крок, Вел злостиво подивився на нього з-під густих вій. «Гаразд, — подумав він, — нічого не вдієш: твоє зверху. Доведеться мені вступити до війська, але я ще тобі колись віддячу за це». І він сказав із гідністю:
— Я до ваших послуг.
— Ми зустрінемося на головному вербувальному пункті, — мовив Джоллі, — опівдні.
І, розчинивши засклені двері, він вийшов на терасу, додержуючись того самого принципу, який примусив його вийти, коли він застав їх у залі.
Лишившись на самоті з тією, що за неї йому довелося заплатити таку несподівано дорогу ціну, Вел почував себе вкрай збентеженим. Проте йому кортіло повеличатися. Не слід показувати, що в нього на серці.
— В кожному разі, я зможу досхочу наїздитися верхи й настрілятися, — сказав він, — це вже принаймні деяка втіха.
І він відчув якусь жорстоку радість, почувши зітхання, що, здавалося, вихопилося з глибини її серця.
— О, війна незабаром скінчиться, — сказав він, — можливо, нас навіть не встигнуть послати в Африку. Та мені до того байдуже, якби не ви.
Тепер він хоч спекався цього клятого розлучення. І то добре! Він відчув, як її тепла рука торкнулася до його руки. Джоллі, мабуть, гадає, що розбив їхнє кохання? Він міцно обнімав її за талію, ніжно дивився на неї крізь вії, усміхався, щоб підбадьорити її, обіцяючи, що скоро приїде, відчуваючи, що йому додалося зросту принаймні на шість дюймів і що він має над нею таку владу, про яку не насмілювався навіть мріяти. І він безліч разів поцілував її, перш ніж сів на коня і поїхав назад до міста. Ось як швидко від найменшої спонуки розцвітає й росте власницький інстинкт.
IX. ОБІД У ДЖЕЙМСА
У Джеймсовій оселі на Парк-лейн уже не влаштовували урочистих обідів: у кожному домі настає такий час, коли господареві чи господині це стає не під силу — і вже ніколи більше не частують дев'ятьма стравами двадцять ротів над двадцятьма білосніжними серветками, а хазяйська кішка вже ніколи не дивується, чого це її раптом замкнули.
Отож Емілі з приємним хвилюванням — їй і в сімдесят років хотілося хоч інколи трохи розважитись і відчути себе світською дамою — замовила обід на шість персон замість двох, власноручно написала на картках чимало французьких слів і прикрасила їдальню квітками — мімозами з Рів'єри і білими римськими гіацинтами не з Рима. Звичайно, будуть тільки вона з Джеймсом, Сомс, Вініфред, Вел та Імоджен, але їй кортіло бодай погратися в світський прийом і хоч в уяві потішити себе минулою величчю. Вона вдягнула таку декольтовану сукню, що Джеймс озвався:
— Навіщо ти так одяглася? Ти ж застудишся.
Але Емілі знала, що шиї жінок аж до вісімдесяти років гріє любов до блиску, і вона тільки сказала:
— Джеймсе, дай-но я надягну тобі одну з тих манишок, що я недавно купила; тоді ти тільки перевдягнеш штани і надінеш свій оксамитовий піджак, і цього буде досить. Вел любить, щоб ти був гарно вбраний.
— Манишка! — мовив Джеймс. — Тобі аби тільки гроші тринькати.
Проте він витерпів усі процедури, після яких його шия теж заблищала, і тільки пробубонів:
— Боюся, що з цього хлопчини вийде неприторенний гультяй.
Очі його були трохи жвавіші, а щоки зарум'янилися дужче, ніж завжди, коли він умостився в своєму кріслі у вітальні, чекаючи дзвінка коло вхідних дверей.
— Я влаштувала справжній званий обід, — вдоволено сказала Емілі. — Це буде корисно для Імоджен — вона тепер буває в товаристві, тож нехай звикає.
Джеймс буркнув щось невиразне, згадавши ті часи, коли Імоджен залазила йому на коліна і вони удвох бахкали різдвяними хлопавками.
— Вона буде гарненька, — промимрив він. — От побачиш.
— Вона й тепер гарненька, — відповіла Емілі. — Імоджен, напевне, зробить добру партію.
— Ти все про своє, — буркнув Джеймс. — Краще хай би сиділа вдома та дбала про матір.
Якщо з'явиться ще один Дарті й заволодіє його гарненькою внучкою, він цього не переживе! Він і досі не міг пробачити Емілі того, що колись Монтегю Дарті зачарував її так само, як і його.
- Предыдущая
- 131/225
- Следующая
