Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 59

— Наш приятель, — відповів Сомс, — знову перевищив свої повноваження, от і все. Цього разу йому це так просто не минеться.

Він повернувся й пішов до дверей. Джеймс поспішив слідом і, випередивши його, проскочив перший. Він побачив, як Айріні відняла від уст пальця, почув, як вона заговорила звичайним голосом і, ще не дійшовши до них, озвався:

— Насувається гроза. Треба поспішати додому. Мабуть, ви, містере Босіні, з нами не поїдете? Ну, якщо ні, то бувайте здорові.

Він простяг йому руку. Босіні її не взяв і, відвернувшись, засміявся й сказав:

— Бувайте здорові, містере Форсайт. Та не баріться, а то застане гроза! — і відійшов.

— Ну, — почав був Джеймс, — я не знаю…

Але, глянувши на Айріні, він затнувся. Взявши свою невістку за лікоть, Джеймс повів її до екіпажа. Він був певен, цілком певен, що вони призначили одне одному побачення…

Ніщо на цьому світі не може так прикро вразити Форсайта, як відкриття, що річ, на яку він вирішив витратити певну суму грошей, коштувала йому дорожче. І в цьому немає нічого дивного, — адже все його життя залежить від точності його розрахунків. Якщо він не може розраховувати на якусь певну цінність власності, то виходить, його компас зіпсувався; він пливе по бурхливому морю без стерна і без вітрил.

Поставивши перед Босіні умови, які вже згадувалося вище, Сомс навіть і думати облишив про витрати на будівництво. Остаточна вартість будинку визначена так точно, що можливість її перевищення навіть не спадала йому на думку. Почувши від Босіні, що домовлену суму — дванадцять тисяч фунтів — перевищено на добрі чотири сотні, він аж побілів від люті. Адже він спочатку розраховував, що будинок коштуватиме йому десять тисяч фунтів, і тепер не раз уже лаяв себе за те, що дозволяє робити все нові й нові перевитрати. Проте цього разу Босіні сам накликав на себе біду. Як це він учинив таку дурість, Сомс не міг зрозуміти; але він її вчинив, і вся неприязнь і приховані ревнощі, що давно вже палали в Сомсовому серці, тепер вирвалися в нападі гніву проти такого обурливого марнотратства. Зразу де й дівся довірливий і приязний чоловік, що його вдавав із себе Сомс. То була роль, яку він грав, щоб зберегти свою власність — дружину — і від якої відмовився, щоб зберегти свою іншу власність.

— Он воно як! — сказав він Босіні, коли до нього повернулася мова. — І ви, здається, страшенно собою задоволені. Але дозвольте вас запевнити, що я не такий дурень, за якого ви мене вважаєте!

В ту хвилину Сомс і сам не знав, що він хотів цим сказати, але після обіду він для певності переглянув своє листування з Босіні. Справа була ясна — з цього негідника можна стягти перевитрати на чотириста фунтів або принаймні на триста п'ятдесят, і він таки заплатить їх.

Зважившись на цей вчинок, він поглянув на дружину. Вона сиділа, як звичайно, на канапі й пришивала новий мереживний комірець. За весь вечір вона не озвалася до нього й словом.

Він підійшов до каміна і, дивлячись у дзеркало, сказав:

— Твій приятель Пірат вчинив дурницю; він мені за це заплатить.

Вона подивилася на нього зневажливо й відповіла:

— Не розумію, про що ти говориш.

— Скоро зрозумієш. Це дрібничка, не варта твоєї уваги, — чотириста фунтів.

— Невже ти збираєшся стягти з нього гроші за цей осоружний дім?

— Збираюся.

— А ти знаєш, що в нього нічого немає?

— Знаю.

— Ну, то ти ще підліший, аніж я гадала.

Сомс відвернувся від дзеркала і, бездумно взявши порцелянову чашку з полиці над каміном, обхопив її долонями, наче молився над нею. Він бачив, як здіймаються груди Айріні, як потемніли від гніву її очі, й, не зважаючи на образу, спокійно запитав:

— Ти що, фліртуєш із Босіні?

— Ні, не фліртую!

Їхні погляди зустрілись, і Сомс відвів очі. Він і вірив їй, і не вірив, але знав, що зробив дурницю, поставивши це запитання; він ніколи не знав і ніколи не дізнається, про що вона думає. Непроникний вираз на її обличчі, спогад про всі ті вечори, які вона просиділа тут, покірлива й пасивна, але водночас незрозуміла, чужа, сповнили його безтямною люттю.

— Ти наче з каменю, — сказав він, так стиснувши пальці, що крихка чашка розкололася. Скалки впали на камінні гратки. Айріні всміхнулась.

— Здається, ти забув, — мовила вона, — що чашка не з каменю!

Сомс схопив її за руку.

— Добра прочуханка, — сказав він, — це єдине, що приведе тебе до тями.

І, рвучко повернувшись, вийшов з кімнати.

XIV. СОМС СИДИТЬ НА СХОДАХ

Того вечора Сомс піднявся до спальні, почуваючи, що наговорив зайвого. Він був ладен вибачитися за свої слова.

Він погасив газ, що й досі горів у коридорі біля дверей спальні. Взявшись за клямку, він поміркував якусь мить, що краще сказати, бо йому не хотілося виявляти перед нею хвилювання.

Але двері не відчинились навіть тоді, коли він їх поторгав і натиснув на клямку. Мабуть, Айріні чомусь замкнулася і забула потім відімкнути двері.

Зайшовши в свою туалетну кімнату, де теж горів прикручений газ, він сіпнув другі двері спальні. Вони теж були замкнені. Тоді Сомс помітив, що складане ліжко, на якому він іноді спав, застелене, а зверху лежить його нічна сорочка. Він приклав до чола руку — рука змокріла. Нарешті він збагнув, що його виставили за двері.

Він знову підступив до дверей і, тихенько поторгавши клямку, сказав:

— Відімкни двері, чуєш? Відімкни двері!

До нього долинув ледь чутний шелест, але — ніякої відповіді.

— Ти чуєш? Впусти мене зараз же — я тобі наказую!

Він чув її дихання по той бік дверей — так дихає людина, коли їй загрожує небезпека.

Йому вчувалося щось жахливе в цій затятій мовчанці, в неможливості дістатися до неї. Він рушив до других дверей і, налігши на них усім тілом, спробував їх виламати. Двері були нові: вирушаючи у весільну подорож, він сам звелів зробити нові двері до їхньої спальні. Не тямлячи себе від люті, Сомс замірився ногою, щоб ударити в двері, але потім стримався, згадавши про слуг; нараз він відчув, що його переможено.

Впавши у крісло в туалетній кімнаті, він узяв книжку Але замість літер він бачив свою дружину — золотаві коси розсипалися по її голих плечах, вона стояла, широко розплющивши свої темні очі, — наче зацькований звір. І він збагнув, що означав її бунт. Вона хотіла, щоб так лишилося назавжди.

Сомс не міг усидіти на місці й знову підійшов до дверей. Чуючи, що вона й досі стоїть під дверима, він покликав:

— Айріні! Айріні!

Голос його мимоволі пролунав жалібно. У відповідь настала зловісна тиша, вона затамувала дихання. Він стояв, стиснувши кулаки, й думав.

Потім він вийшов навшпиньки в коридор і з розгону кинувся на другі двері. Вони затріщали, але не подалися. Сомс сів на сходах і затулив обличчя долонями.

Довго сидів він там у темряві. Зазираючи крізь отвір у стелі, місяць малював на сходах довгу бліду смугу, що поступово наближалася до Сомса. Він спробував поглянути на своє становище з філософської точки зору.

Замкнувшись у спальні, вона втратила на нього права дружини, і він тепер із чистим сумлінням може втішатися з іншими жінками!

Мимохіть поставши в Сомсовій уяві, ці насолоди анітрохи його не звабили: такі втіхи були йому не до смаку. Замолоду він не дуже їх полюбляв, а тепер уже й зовсім відвик від них. Ні, все це не для нього. Його голод може втамувати тільки дружина, що, невблаганна й злякана, причаїлася за цими замкненими дверима. Інші жінки йому не потрібні.

І коли він, сидячи на темних сходах, збагнув цю істину, вона вразила його зі страшною силою.

Де й дівся його філософський спокій; натомість його охопив похмурий гнів. Її поведінка аморальна, непрощенна, вона заслуговує найжорстокішої кари, яку тільки можна придумати. З усіх жінок на світі йому потрібна тільки одна, а вона ним знехтувала!

То вона його й справді ненавидить! Досі Сомс не міг цьому повірити. Та він і тепер не вірив. Ні, це річ неймовірна. Йому здавалось, що в нього потьмарився розум. Якщо Айріні, що її він досі вважав лагідною й покірливою, могла зважитися на такий рішучий крок, то що ж буде далі?