Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 77

Старий Джоліон знову запитав:

— То ти його бачила?

Погляд його, здавалося, зазирав у її душу.

Джун знову відповіла:

— Ні, його не було вдома. Я чекала, але він не прийшов.

Старий Джоліон полегшено заворушився в кріслі. Дівчина встала й глянула на нього згори: така тендітна, легенька, юна, але воднораз така наполеглива й рішуча; і хоч як його пекла тривога й досада, йому не стало духу насупитись у відповідь на її пильний погляд. Він відчув, що Джун перемогла, що віжки вислизнули з його рук, що він старий і втомлений.

— Ох! — нарешті мовив він. — Боюся, що колись ти таки вскочиш у халепу. Ти хочеш, щоб усе завжди було по-твоєму.

І, піддавшись філософському настрою, що іноді находив на нього, старий Джоліон додав:

— Така вже ти вродилася, така, напевно, й помреш!

І цей чоловік, що у своїх стосунках з діловими людьми, з членами правлінь, з Форсайтами всіх видів, а також із тими, хто не належав до Форсайтів, завжди умів поставити на своєму — подивився сумно на вперту внучку, відчуваючи в ній ту властивість, яку несвідомо ставив вище за всі інші властивості людської вдачі.

— Ти знаєш, що кажуть люди? — спитав він повільно.

Джун зашарілася.

— Так… ні. Знаю… ні, не знаю… мені до того байдуже! І вона тупнула ногою.

— Мені здається, — сказав старий Джоліон, опустивши очі, — що ти не зреклася б його навіть мертвого!

По довгій мовчанці він знов озвався:

— Але щодо купівлі будинку, ти й сама не знаєш, що говориш!

Джун відповіла, що знає. Вона певна, що дід купить будинок, якщо тільки схоче. Треба лише сплатити його вартість.

— Його вартість! Ти ж у цьому нічого не тямиш. До Сомса я не піду — з цим молодиком я більше не хочу мати діла.

— А з ним і не треба мати діла: піди до дядечка Джеймса. Якщо ти не зможеш купити будинок, то принаймні сплати ті гроші, що правлять з Філа. Я знаю, він страшенно бідує, сама бачила. Візьми мої гроші.

В очах старого Джоліона спалахнув лукавий вогник.

— Твої гроші? Добре придумала! А що ж ти сама, скажи мені, будь ласка, робитимеш без грошей?

Проте в душі він уже захопився ідеєю вихопити будинок у Джеймса та його сина. На форсайтівській біржі йому довелося почути чимало балачок про цей будинок, чимало сумнівних похвал. Будинок, безперечно, «з усякими витребеньками», але місце дуже гарне. Забравши у Власника його вимріяний дім, він би здобув славну перемогу над Джеймсом, дістав би переконливий доказ того, що йому таки пощастить зробити Джо власником, повернути синові те місце в житті, яке належить йому по праву. Це буде відплата всім тим, хто насмілився вважати його сина нещасним, злиденним вигнанцем!

Ну що ж, поміркуємо; так, поміркуємо! Може, нічого й не вийде: він не збирається платити шалену ціну, але якщо за будинок не заправлять зайвого, то, може, він і справді його придбає!

Але у глибині душі старий Джоліон розумів, що не зможе відмовити онуці.

Однак він нічого не обіцяв. «Треба ще подумати», — сказав він Джун.

VIII. БОСІНІ НЕ СТАЛО

Старий Джоліон не любив нічого вирішувати поспіхом; мабуть, він би довго міркував над тим, чи варто купувати будинок у Робін-Гілі, якби вираз обличчя Джун не переконав його, що вона не дасть йому спокою.

Наступного ранку за сніданком вона запитала його, на коли звеліти кучерові запрягти карету.

— Карету? — перепитав він, вдаючи здивованого. — Навіщо? Я нікуди не збираюся їхати!

Вона відповіла:

— Треба виїхати раніше, щоб застати дядечка Джеймса, поки він не вирушить у Сіті.

— Джеймса! До чого тут дядечко Джеймс?

— А будинок? — відповіла вона таким тоном, що годі було далі прикидатися.

— Я ще не вирішив, — сказав він.

— То виріши! Виріши! Ну ж бо, дідусю, подумай про мене!

Старий Джоліон пробурчав:

— Подумати про тебе… Я завжди думаю про тебе, а от ти про себе не думаєш. Ти не думаєш, до чого тебе доведе твоя впертість. Та нехай уже, скажи, щоб подали карету о десятій.

Чверть на одинадцяту старий Джоліон уже ставив свою парасольку в холі на Парк-лейн, — пальта й капелюха він вирішив не скидати; він сказав Уормсонові, що хоче побачитися з господарем, і, не чекаючи, поки той оповістить Джеймса, пройшов у кабінет і сів.

Джеймс саме розмовляв у їдальні з Сомсом, що прибув сюди перед сніданком. Почувши, хто завітав до нього, Джеймс стурбовано пробурмотів:

— Чого йому треба від мене?

Він устав.

— Ти краще не гарячкуй, — сказав він Сомсові. — По-перше, треба довідатися, де вона, — я звернувся б до Стейнера: їх ніхто не перевершить, як вони не зможуть знайти її, то інші не знайдуть і поготів. — І раптом, несподівано розчулившись, промимрив сам до себе — Бідолашна! Просто не можу збагнути, що їй зайшло у голову! — і вийшов з кімнати, сякаючи носа.

Старий Джоліон не підвівся назустріч братові, а тільки потиснув по-форсайтівському його руку.

Джеймс і собі сів біля столу, підперши долонею голову.

— Як же ти живеш? — сказав він. — Щось давненько ти до нас не заходив.

Старий Джоліон пропустив це зауваження повз вуха.

— Як здоров'я Емілі? — запитав він і провадив, не чекаючи відповіді: — Я до тебе в справі Босіні. Мені казали, що ви не можете дати ради тому новому будинку, який він спорудив.

— Як це не можемо дати будинку ради? — відказав Джеймс. — Я знаю тільки, що Босіні програв справу і, напевне, тепер збанкрутує.

Старий Джоліон зразу ж скористався цією нагодою.

— Очевидно, так воно й буде, — погодився він. — І коли Босіні збанкрутує, то Власник, тобто Сомс, — зазнає збитків. От я й подумав собі: «Якщо він не збирається там жити…»

Помітивши, що в Джеймсовому погляді промайнуло здивування й підозра, старий Джоліон швидко додав:

— Я нічого не бажаю знати. Мабуть, Айріні не хоче переїздити — мені до того байдуже. Але я саме шукаю собі будинок за містом, не дуже далеко від Лондона, і якщо ваш дім мені підійде, то, може, я й придбаю його, звичайно, за помірну ціну.

Джеймс слухав брата, і в душі його сумніви й підозра чергувалися з почуттям полегшення, а до них домішувався і страх (може, за цією пропозицією криється щось непевне), і давня напівзабута довіра до старшого брата, чесного й розважливого. Тривожила його й думка про те, що саме дізнався старий Джоліон про Сомсове нещастя і звідки він міг про це дізнатись; і в нього прокинулася надія, що Джун не порвала ще з Босіні, бо тоді її дід навряд чи захотів би допомогти йому. Отак, украй спантеличений, але прагнучи приховати свою розгубленість і боячись ляпнути щось зайве, він мовив:

— Кажуть, що ти змінив свій заповіт на користь сина.

Насправді ніхто йому цього не казав; просто він зіставив два факти: те, що сам на власні очі бачив старого Джоліона разом із сином і онуками, і те, що старий Джоліон забрав свій заповіт із контори «Форсайт, Бастард і Форсайт». Постріл був влучний.

— Хто це тобі сказав? — запитав старий Джоліон.

— Я вже й забув, хто саме, — відповів Джеймс. — У мене погана пам'ять на прізвища. Пам'ятаю тільки, що прочув від когось. Сомс витратив на цей будинок силу грошей; якщо він погодиться продати його, то тільки за пристойну ціну.

— Ну, коли Сомс гадає, що я ладен заплатити за нього шалені гроші, — сказав старий Джоліон, — то він помиляється. Я не маю змоги розкидатися грішми, як він. Нехай спробує продати його з аукціону, побачимо, що йому за нього дадуть. Кажуть, що на такий будинок важко буде знайти покупця.

Джеймс, що в глибині душі поділяв цю думку, відповів:

— Це будинок для джентльмена. Сомс саме тут, якщо хочеш, то поговори з ним.

— Ні, — відказав старий Джоліон. — 3 ним іще рано говорити, та й навряд чи до цього дійдеться, якщо ми зараз не знаходимо спільної мови.

Джеймс сполошився: коли він мав справу з цифрами комерційної угоди, то почував себе впевнено, бо ж перед ним були не люди, а факти; але попередні розмови, на зразок цієї, збивали його з пантелику: він ніколи не знав, як далеко можна заходити.