Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 99

99

І, торкнувшися холодними устами до її чола, Сомс вклав у свій поцілунок більше тепла, ніж звичайно.

— Завтра я маю намір поїхати в Робін-Гіл, — сказав він. — У мене є справа до молодого Джоліона. Його син навчається в Оксфорді. Я хочу взяти з собою Вела і познайомити їх. Приїзди в суботу до мене в «Притулок» і дітей візьми з собою. Але ні, нехай іншим разом: я вже запросив кількох гостей.

Сказавши це, він вийшов на вулицю і попрямував у Сохо.

IV. СОХО

З усіх кварталів дивної строкатої амальгами, що зветься Лондоном, Сохо, мабуть, найменше відповідає духу Форсайтів. «Ого-го! Уже в Сохо!» — сказав би Джордж, побачивши, що його кузен прямує туди. Неохайне, повне греків, паріїв, котів, італійців, помідорів, ресторанів, катеринок, барвистого лахміття, чудернацьких імен та прізвищ, людей, що знічев'я визирають із горішніх вікон, — воно живе своїм життям наче десь поза межами Великобританії. Проте тут теж подекуди буяють свої власницькі інстинкти, забезпечуючи місцевим власникам певний добробут, що призводить до зростання орендної плати в Сохо, тим часом як в інших районах міста вона знижується. Багато років знайомство Сомса з Сохо обмежувалося його західним бастіоном — Вордер-стріт. Чимало картин він купив там за невелику ціну. Навіть протягом тих семи років, коли Сомс жив у Брайтоні, після того як Босіні загинув, а Айріні пішла від нього, він часом купував там скарби живопису, хоч їх і не було куди примістити, бо коли він нарешті повірив, що дружина покинула його назавжди, то звелів вивісити на Монпельє-сквер оголошення:

НА ПРОДАЖ

Про умови, на яких можна придбати цей затишний дім, довідуватися у п. п. Лессона і Тьюкса, Корт-стріт, Белгревія

Його купили менше як за тиждень — цей затишний дім, в розкішному захистку якого безмовно страждали душею чоловік і жінка.

Одного імлистого січневого вечора, саме перед тим, як оголошення мали зняти, Сомс прийшов іще раз до свого колишнього гнізда, став, сперся на огорожу скверу і, дивлячись на темні вікна, почав жувати жуйку власницьких спогадів, у яких був такий гіркий смак. Чому вона його ніколи не любила? Чому? Вона мала все, чого її душа бажала, і в свою чергу три довгих роки давала йому все, чого його душа бажала, щоправда, крім свого серця. У нього мимоволі вирвався здавлений стогін, і полісмен, що саме проходив сквером, підозріливо позирнув на нього — він уже не мав ніякого права зайти в ті зелені двері з різьбленим мідним молоточком під оголошенням «На продаж!». До горла йому підступив клубок, і він швидко подався геть крізь холодну імлу. Того ж вечора він переїхав у Брайтон…

Підходячи до Мальта-стріт і до ресторану «Бретань», де Аннет схиляла над рахунками свої гарні плечі, Сомс здивовано пригадував ті сім років, що їх він прожив у Брайтоні. Як він спромігся так довго прожити в тому місті, де не чути було аромату запашного горошку, де у нього не було навіть кімнати порозвішувати свої скарби? Правда, то були роки, коли він зовсім не мав часу дивитися на них, — роки якоїсь шаленої гонитви за грішми, протягом яких «Форсайт, Бастард і Форсайт» стали обслуговувати стільки компаній, що насилу могли впоратися з їхніми справами. Щоранку до Сіті у пульманівському вагоні, щовечора з Сіті у пульманівському вагоні. По обіді — знову за ділові папери, потім сон перевтомленої людини, а зранку знову до Сіті. Час від суботи до понеділка він проводив у своєму лондонському клубі, — порушення звичного розпорядку було підказане глибинним інстинктом самозбереження, який говорив, що коли він працює з таким великим напруженням, йому треба дихати морським повітрям двічі на день, ідучи на станцію і вертаючись додому, а коли відпочиває, то повинен тішитися радощами, які дає людині сім'я. Недільний візит до батьків на Парк-лейн, до Тімоті й на Грін-стріт, а часом і візити кудись-інде здавалися йому такими самими необхідними для здоров'я, як і морське повітря в буденні дні. Навіть переселившись до Мейплдергема, він дотримувався цих звичок — аж доки познайомився з Аннет. Чи Аннет викликала цю революцію в його поглядах, чи ці погляди викликали появу Аннет, він знав не більше, ніж ми знаємо, де починається коло. Все це тонко й глибоко перепліталося з дедалі яснішим усвідомленням того, що власність, якщо нікому залишити її, є запереченням істинного форсайтизму. Продовжити самого себе, мати спадкоємця, який розпочне там, де він скінчив, — власне кажучи, забезпечити свою нескінченність, — ця думка ось уже більше як рік не давала йому спокою. Одного квітневого вечора, придбавши веджвудську порцеляну, він пішов на Мальта-стріт оглянути один із батькових будинків, де відкрили ресторан, — ризикована справа, яка не зовсім відповідала умовам оренди. Хвилину він стояв на вулиці, роздивляючись фасад, пофарбований у приємний кремовий колір, в глибині під'їзду два ясно-синіх шаплика з невеличкими лавровими деревами, а над ними напис «Ресторан Бретань» золотими літерами — досить приємне враження. Зайшовши, він помітив, що за круглими зеленими столиками з горщиками живих квітів та бретонським посудом сидять численні відвідувачі, і запитав чепурну офіціантку, де можна знайти господаря. Його провели в задню кімнату, де за простим письмовим столом, заваленим паперами, сиділа дівчина, а поряд стояв круглий столик, накритий на двох. Сомсове враження, що тут панує охайність, лад і добрий смак, підтвердилося, коли дівчина встала й спитала з акцентом:

— Ви хочете бачити maman, мосьє?

— Атож, — відповів Сомс. — Я представник вашого домовласника; сказати правду, я його син.

— Будь ласка, сідайте, сер. Попросіть maman, нехай вийде до цього джентльмена.

Йому було приємно, що він, очевидно, справив на дівчину враження, бо це свідчило, що вона не позбавлена ділового інстинкту; і раптом він помітив, що вона на диво гарненька — така гарненька, що він не міг одірвати від неї очей. Коли вона встала, щоб принести йому стільця, її плавна хода здалася йому такою надзвичайно граційною, наче її створив чарівник, що володів таємничою майстерністю; а обличчя її і ледь відкрита шия здавалися такими свіжими, наче їх побризкали росою. Можливо, саме цієї хвилини Сомс вирішив, що не було ніякого порушення умов оренди; хоча собі самому та своєму батькові він пояснив це рішення користю, яку дала незаконна перебудова приміщення, ознаками процвітання і очевидними здібностями мадам Ламот. Однак він передбачливо відклав надалі з'ясування деяких деталей справи, через що виникла потреба подальших візитів, і невдовзі невеличка задня кімната призвичаїлася до його худорлявої, не позбавленої солідності, але ненастирливої постаті, до блідого обличчя з випнутим підборіддям, коротко підстриженими вусами і темним волоссям, що й досі не взялося сивиною на скронях.

Un monsieur tres distingue [19] — називала його мадам Ламот, а згодом почала додавати: Tres amical, tres gentil [20], — помітивши, що він частенько поглядає на її доньку.

Сама вона була однією з тих повнотілих, гарних, чорнявих француженок, все поводження і тон голосу яких навівають упевненість у тому, що вони бездоганні господині, що вони чудово вміють куховарити і пильно дбають про зростання свого банківського рахунку.

Після того як почалися ці візити до ресторану «Бретань», візити в інші місця припинилися — хоча й без якогось певного рішення, бо Сомс, як усі Форсайти і переважна більшість його земляків, був природжений емпірик. Але саме ця зміна в способі його життя навела Сомса на думку, що пора йому вже змінити свій стан одруженого чоловіка без дружини на стан одруженого з молодою дружиною.

Повернувши на Мальта-стріт того вечора у перших числах жовтня 1899 року, він купив газету подивитися, чи не пишуть чого нового про справу Дрейфуса — ця справа допомогла йому заприязнитися з мадам Ламот та її дочкою, котрі були католичками й антидрейфусарками.

вернуться

19

Un monsieur tres distingue — Вельми статечний пан (фр.).

вернуться

20

Tres amical, tres gentil — Дуже приємний, дуже люб'язний (фр.).