Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 104

104

Арган. Ох, братику, дуже погано!

Беральд. Як! Дуже погано?

Арган. Так. Я страшенно підупав на силі.

Беральд. Це неприємна штука.

Арган. Мені навіть розмовляти важко.

Беральд. А я прийшов оце, брате мій, запропонувати вам партію для моєї небоги Анжеліки.

Арган (роздратовано схоплюючись з крісла). Брате мій, не кажіть мені нічого про цю негідницю! Це погане, зухвале, безсоромне дівчисько! Я віддам її у монастир, і то не пізніше як завтра чи післязавтра.

Беральд. Оце добре! Я дуже тішуся, що сили. повертаються до вас потроху й що мій візит пішов вам на користь. Ну, та про справи поговоримо згодом. А тим часом я хочу запропонувати вам одну цікаву розвагу, яка, сподіваюсь, розвіє ваш сум і піднесе вам настрій, а це сприятиме тій справі, що про неї я маю з вами поговорити. По дорозі сюди я зустрів і привів до вас гурт циган, переодягнених маврами, що добре танцюють і співають; я певний, що це вас потішить і вельми сприятиме вашому здоров’ю, — не те що приписи добродія Пургона. Ходім!

Друга інтермедія

Брат Аргана, щоб його розважити та звеселити, приводить до нього циган та циганок, одягнених маврами; вони танцюють і співають.

Перша мавританка.

О молодість кохана, Весна не верне знов… І зникнуть, як омана, І радість, і любов! Лови ж без упину Щастя хвилину!.. Все забувай, — Кохай, кохай! Найкращі втіхи світу Без полум’я жаги — Журбою оповиті І нам недорогі. О молодість кохана, Весна не верне знов… І зникнуть, як омана, І радість, і любов! Лови ж без упину Щастя хвилину!.. Все забувай, — Кохай, кохай! Краса з часом зникає, Прийде страшна зима… І щастя там вмирає, Кохання де нема… О молодість кохана, Весна не «верне знов… І зникнуть, як омана, І радість, і любов! Лови ж без упину Щастя хвилину!.. Все забувай, — Кохай, кохай!

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Танок циган і циганок.

Друга мавританка.

Коли кохання нас охопить жар,

Не кличте розум на пораду.

Не знищить він кохання чар

І полум’я святою знаду.

Даремні розуму слова —

Кохання душу порива!

Третя мавританка.

Кохання чисте, чарівне,

Його ми подихом щасливі;

Воно ніколи не мине,

Коли коханець незрадливий.

А зрадив він — і горе, й жах,

І гасне сонце в небесах!

Четверта мавританка.

Не зрада милого ламає

Нам все буття;

Кохання в серці ще палає —

І кров’ю серце нам спливає

Усе життя!

Друга мавританка.

Що має, що ж мусить робити

Душа — розхвильоване море?

Четверта мавританка.

Коханню безвладно скоритись,

Хоч ждуть її сльози та горе?

Усі разом.

Так, так! Віддаймося коханню,

Його свавільній насолоді,

Його капризам і лагоді,

Хоч є в нім сльози, є страждання!

Та що всі муки, зрада, лихо,

Коли така в ньому утіха!

ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Всі маври танцюють разом і примушуть плигати мавп, яких вони поприводили з собою.

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1Беральд, Арган, Туанетта.

Беральд. Ну як, брате мій? Що ви скажете? Це трохи краще, ніж доза касії. Чи не так?

Туанетта. Гм… Добряча доза касці — теж добра штука!

Беральд. Ну що ж! Чи не поговоримо тепер про наші справи?

Арган. Заждіть трохи, брате мій; я зараз повернуся.

Туанетта. Візьміть же вашого ціпка, пане, — ви й забули, що не можете без нього ходити.

Арган. Твоя правда.

ЯВА 2Беральд, Туанетта.

Туанетта. Будьте такі ласкаві, поклопочіться ж про вашу небогу.

Беральд. Я все зроблю, щоб добитися того, чого вона бажає.

Туанетта. Треба конче перешкодити цьому безглуздому шлюбові, якого він убгав собі в голову. Я вже думала: непогано було б роздобути нам такого лікаря, який би нас підтримав і відвернув його від Пургона, довівши, що Пургонове лікування нічого не варте; але через те, що в нас немає підходящої для цього людини, то я й надумала один фокус, щоб пожартувати з нього і зарадити справі.

Беральд. Який же то?

Туанетта. Вигадка дотепна. Не скажу, що це буде щось розумне, а проте дуже веселе, якщо мені пощастить зробити все так, як я хочу. Полишіть це на мене. А ви починайте діяти з вашого боку. Та ось і він сам.

ЯВА 3Арган, Беральд.

Беральд. Перш за все, брате, чи дозволите ви мені просити вас не гарячкувати під час нашої розмови?

Арган. Гаразд, обіцяю.

Беральд. Відповідати спокійно, не дратуючись, на те, що я вам казатиму?

Арган. Добре.

Беральд. І обміркувати зі мною спокійно ті справи, про які я маю з вами поговорити?

Арган. Боже мій! Ну добре вже, добре! Навіщо така довга передмова!

Беральд. Скажіть мені, брате, чому це ви, маючи такі великі достатки і тільки одну дочку, — малої я не рахую — чому, кажу я, ви задумали віддати її в монастир?

Арган. Скажіть мені, брате, а чому я господар у моїй родині і можу робити все, чого б не схотів?

Беральд. Звичайно, це ваша дружина дає вам такі милі поради, щоб позбутися таким чином обох ваших дочок, і я не маю сумніву, що з почуття милосердя вона була б у захваті, коли б вони обидві зробилися добрими черницями.

Арган. Ага-а, он воно що! За мою бідну дружину взялися! Вона — найперша причина всього лиха! Всі проти неї!

Беральд. Ну, гаразд, брате, облишмо її. Я згоден, що ця жінка сповнена найкращих намірів щодо вашої родини і зовсім безкорислива, згоден, що ця жінка оточує вас найніжнішою увагою, а дітей ваших так любить і така до них добра, що аж не віриться, — все це цілком справедливо. Не будемо про неї говорити й вернімося до вашої дочки. З яких саме міркувань, брате мій, хочете ви віддати її за сина лікаря?

Арган. Аз тих міркувань, брате, що хочу придбати собі такого зятя, який мені потрібний.

Беральд. Але ж вашій дочці він зовсім не потрібний, брате мій; для неї саме нагодилася партія далеко більш підходяща.

Арган. Дуже можливо; проте моя партія, брате, більш підходяща для мене.

Беральд. Та кому ж має підходити той чоловік, що за нього вона віддається, для кого ж він, брате, — для неї чи для вас?

Арган. Він і для неї, і для мене, брате. Я хочу мати в моїй родині таких людей, які мені потрібні.