Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 22

22

І я навколішках ганьбу приймати буду,

Як кару за гріхи від праведного суду.

Оргон

(до Тартюфа)

Доволі, братику.

(До сина)

Чи, в тебе є душа?

Даміс

Як! Невже вас серце поруша?

Оргон

Цить, бидло!.. Встаньте-бо, мій брате милостивий.

(До сина).

Мерзенний!

Даміс

Він…

Оргон

Мовчи!

Даміс

То це за мій правдивий…

Оргон

Мовчи, бо я тобі всі руки потрощу.

Тартюф

Я ради господа того не попущу.

Вгамуйтесь, брате; перш прийму я всі напасті,

Ніж з голови його дам волосині впасти.

Оргон

(до сина)

Невдячний!

Тартюф

Згляньтеся на нього; от я сам

Навколішки стаю…

(Падає на коліна).

Оргон

(твою на колінах, до Тартюфа)

О боже!.. Годі вам…

(До сина). Ледащо! Подивись!

Даміс

То…

Оргон

Цить!

Даміс

Як?

Оргон

Цить! Ні слова!

Неславити його твоя душа готова.

Я знаю, за що ви на його встаєте,

І жінка, й діти — всі його ви цькуєте.

Вам сорому нема всіх заходів ужити,

Щоб цей побожний пан не став у мене жити.

Але всім заходам не вигнати його;

Його я пригорну до серденька мого

І, щоб приборкати лиху мою родину,

За його я віддам дочку мою єдину.

Даміс

Чи ви примусите, що згодиться вона?

Оргон

Сьогодні ввечері, нечемо навісна!

Я дам себе взнаки, я не скорюсь нікому;

Вже час навчити вас, що я господар дому.

Ну, зараз же мені навколішки ставай

І в пана доброго пробачення благай.

Даміс

У цього злодія? В облесника такого?

Оргон

Ага, ти знов своє! Ти брешеш знов на нього!

Ціпок! Де мій ціпок!..

(До Тартюфа),

Не здержуйте мене!

(До сина).

Геть з двору зараз же! Іди собі, свине!

Та щоб не смів сюди ніколи навертатись!

Даміс

Так, я піду, але…

Оргон

Виносься, годі длятись.

Знай: спадщини тобі я ввік не відпишу,

А те, що я сказав, прокльоном завершу.

ЯВА 7Оргон, Тартюф.

Оргон

Святій людині так за все добро віддячив!

Тартюф

Хай бог його простить, як я йому пробачив…

(До Органа).

Коли б ви знали, як душа моя болить,

Що з братиком мене бажають роздружить.

Оргон

Ох, ох!

Тартюф

Як думаю про ненависть людськую,

То в серденьку таку велику муку чую…

Ох, груди стиснуло… І духу вже нема…

Не можу мовити… це ж, певно, смерть сама.

Оргон

(плачучи, біжить до дверей, куди він вигнав сина)

Розбійнику! Чому тебе пустив я з хати!

Було б тобі спершу всю спину полатати!

(До Тартюфа).

Вгамуйтесь, братику, і серденька не рвіть.

Тартюф

Доволі прикрості; вже час її скінчить.

Клопоти я приніс у вашу всю родину,

То краще я зроблю, як зовсім вас покину.

Оргон

Це жарти?

Тартюф

Тут усі на мене дишуть злом

І честь мою хотять обкидати багном.

Оргон

Ви ж бачите, що я не слухаю нікого.

Тартюф

Не кинуть вороги бажання навісного;

Щодня шептатимуть, аж поки й буде те,

Що наостанку ви їм віри поймете.

Оргон

Ні, братику, ніввік.

Тартюф

Ох, брате, превелика

У жінки сила є — вмовляти чоловіка.

Оргон

Ні, ні!

Тартюф

Рушати час. Пустіть же ви мене!

Нехай ніхто вже більш Тартюфа не клене.

Оргон

Зістаньтесь: не пущу, от щоб мені пропасти!

Тартюф

То доведеться знов терпіти всі напасті.

Але, як хочете…

Оргон

А!

Тартюф

Добре, буде так.

Але я стану вже поводитись інак;

Бо честь — то ніжна річ; як побратим правдивий.

Не дам я, щоб її доткнув язик злосливий:

Дружину вашу скрізь я буду обминать.

Оргон

До неї, всім на злість, повинні ви вчащать.

Дражнити світ увесь готовий я душею;

Нехай же бачать вас щораз у парі з нею.

А щоб відчули більш зневагу всю мою,

Я вам ще за життя добро все віддаю,

І зараз же, щоб нам з цим ділом не бариться,

Спишу папери всі по формі, як годиться.

Вірненький друг, ще й зять, дорожчий є мені

Від жінки, від дітей і всякої рідні.

Не будьте ж до мого дарунка неласкаві.

Тартюф

Господня воля хай справдиться в кожній справі.

Оргон

Сердешний! Ну, ходім та й спишемо як слід;

Нехай від заздрості нетямиться мій рід.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА 1Клеант, Тартюф.

Клеант

Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті

Для честі вашої не принесуть користі.

Я вас, добродію, до речі тут зустрів

І щиро вам скажу про цеє пару слів.

Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;

В найгіршім разі так я все це уявляю:

Невинні ви цілком, а винний сам Даміс

І скаргу ту на вас неправедно заніс.

По-християнському було б забуть образу

І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.

Невже ви схочете за сварку вашу з ним,

Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?

Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:

Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.

Послухайте ж мене, всім спокій поверніть

І справи вашої на гірше не ведіть.

На божу волю весь великий гнів оддайте

І батька з сином знов до згоди приєднайте.

Тартюф

Ох, і моя душа до згоди теж вола.

Я не держу на нього й крихти зла,

Я вибачив йому, я вже не нарікаю,

Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;

Та божий інтерес на те не призволя:

Якщо він буде тут, я вийду відсіля;

А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,

До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.

Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:

Що я з політики вдаю себе плохим,

Та й скажуть, що себе я винним почуваю,

Незлобністю ж душі свій острах покриваю,