Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лялька - Прус Болеслав - Страница 136
— Знаєте, — почала вона, — що я відчула, побачивши вас? Жаль! Я пригадала, як ми збирались їхати в Париж утрьох: я, батько й ви, але з нас трьох доля була ласкава тільки до вас. Ви принаймні приємно розважались там? За нас трьох? Тепер ви повинні віддати мені третину своїх паризьких вражень.
— А якщо вони не веселі?
— Чому?
— Хоч би тому, що вас не було там, де ми мали бути разом.
— Наскільки мені відомо, ви вмієте добре розважатись там, де мене нема, — відказала панна Ізабелла й одійшла.
— Пане Вокульський!.. — покликала пані Вонсовська.
Але, глянувши на нього й на панну Ізабеллу, невдоволено доказала: — Ні, нічого… На сьогодні я вас звільняю. Панове, ходімо в парк. Пане Охоцький…
— Пан Охоцький сьогодні має мене вчити метеорології, — відповіла за нього панна Феліція.
— Метеорології? — перепитала пані Вонсовська.
— Так… Ми зараз ідемо нагору, в обсерваторію.
— А ви, пане Охоцький, тільки метеорологію викладатимете? — спитала пані Вонсовська. — Про всяк випадок, я радила б спитати бабусю, що вона думає про ту метеорологію…
— Ви не можете не вчинити мені якого-небудь скандалу! — обурився Охоцький. — Вам можна їздити зі мною по всяких нетрях, а панні Феліції не вільно навіть заглянути в обсерваторію…
— Та заглядайте собі, мої дорогі, тільки тепер уже давайте підемо в парк. Пане бароне… Бельцю…
Товариство попрямувало до парку. В першій парі пані Вонсовська з панною Ізабеллою, за ними Вокульський, далі барон з нареченою, а позаду панна Феліція з Охоцьким, який розмахував руками і гарячкував:
— Ніколи ви нічого нового не навчитесь, хіба тільки носити чудернацькі модні капелюшки або танцювати сьому чи восьму фігуру контрданса, якщо її який-небудь йолоп видумає. Нічого й ніколи!.. — додав він драматичним тоном. — Бо завжди знайдеться якась баба…
— Фе, пане Юліане, хто ж так говорить?..
— Так, нестерпна баба, яка вважатиме за непристойне навіть те, що ви підете зі мною в лабораторію…
— А може, воно й справді погано…
— Авжеж, погано!.. Декольтуватись до пояса — це добре, брати уроки співу у якогось італійця з брудними нігтями…
— Але знаєте… Якби молоді панни надовго залишалися віч-на-віч з молодиками, то котрась могла б і закохатися…
— Ну то й що! Нехай закохується! А хіба краще, щоб і не кохала й була дурна?.. Ви просто дикунка, панно Феліціє…
— О пане…
— Та не забивайте мені баки своїми вигуками. Або ви хочете вчитись метеорології, і в такому разі ходімо нагору…
— Але з Евеліною або з пані Вонсовською.
— Ну гаразд! Облишмо цю непотрібну балачку, — закінчив Охоцький і на знак обурення засунув руки в кишені.
Молода пара так голосно пересварювалась, що чути було на весь парк, на велику втіху пані Вонсовської, що аж заходилась від реготу. Коли вони замовкли, Вокульський почув шепіт барона й панни Евеліни:
— Правда, — казав барон, — як той Старський втрачає свої позиції?.. Що не день, то втрачає. Пані Вонсовська глузує з нього, панна Ізабелла просто зневажливо ставиться до нього, і навіть панна Феліція не звертає на нього уваги. Ви помітили?..
— Помітила, — ледве чутно відповіла наречена.
— Він один з тих молодих людей, єдиною цінністю яких є надія на велику спадщину. Чи не так я кажу?
— Так.
— Коли стало відомо, що Заславська нічого йому не одпише, всі перестали ним цікавитись. Правда ж?
— Правда, — відповіла панна Евеліна й тяжко зітхнула. — Я посиджу тут, — голосно додала вона, — а ви, може, принесете мені шаль з кімнати… Будь ласка…
Вокульський оглянувся. Панна Евеліна, бліда і стомлена, важко сіла на лавку, а барон упадав коло неї.
— Іду, зараз же йду… Пане Вокульський, — гукнув він, — чи не могли б ви заступити мене… Я побіжу й за хвилину повернусь.
Він поцілував наречену в руку й пішов до дому.
Аж тепер Вокульський помітив, які у барона тонкі ноги і як непевно він ними володає.
— Ви давно знаєте барона? — спитала панна Евеліиа Вокульського. — Пройдімось трохи отуди, до альтанки…
— Власне, тільки цими днями я мав приємність ближче познайомитися з бароном.
— Він ваш палкий поклонник… І каже, що вперше зустрів людину, з якою так приємно розмовляти.
Вокульський усміхнувся.
— Напевне тому, що він сам весь час говорить мені про вас, пані.
Панна Евеліна густо почервоніла.
— Так, барон дуже благородна людина й дуже мене любить… Правда, між нами велика різниця в літах, але то байдуже. Досвідчені дами кажуть, що чим чоловік старший, тим вірніший, а для жінки ж прив’язаність чоловіка — все, правда ж? Кожна з нас шукає в житті любові, а хто мені поручиться, що я зустріну ще таку, як ця?.. Є люди молодші за нього, вродливіші, може, навіть і здібніші, але жоден з них не говорив мені з таким сердечним запалом, що останнє щастя його життя — в моїх руках. Чи можна ж не зважити на таке почуття, хоч би воно вимагало з нашого боку певної жертви? Ну, скажіть самі?
Вона спинилась посеред алеї й дивилась йому в очі, з тривогою дожидаючи відповіді.
— Не знаю, пані. Це питання суто особисте, — відповів він.
— Це зле, що ви мені так відповідаєте. Бабуся каже, що ви людина з сильним характером; я досі ніколи не зустрічала людей з сильним характером, а в мене самої дужо слабкий. Не можу нічому противитись, боюсь відмовити… Може, я погано роблю, що виходжу заміж за барона, дехто мені навіть каже, що погано. Чи й ви так думаєте? Чи могли б ви одійти від людини, яка сказала б вам, що любить вас більш за свою душу, що без вашої взаємності решта її життя минула б у самотині й роздачі? Коли б хто-небудь у вас перед очима падав у прірву і благав про порятунок, хіба б ви не подали йому руку і не залишилися б з ним, поки не надійде допомога?
— Я не жінка, і мене ніхто ніколи не просив, щоб я жертвував задля кого-небудь своєю свободою, тому не знаю, що б я зробив, — роздратовано відповів Вокульський. — Одне тільки знаю: як мужчина, я ніколи не зміг би нічого жебрати, навіть кохання. Панна Евеліна дивилась на нього з напіврозкритими губами.
— І ще скажу вам, — говорив він далі, — я не тільки не просив би, але просто не прийняв би вижебраної жертви з чийогось серця. Такі дари звичайно бувають половинчасті….
Бічною стежкою до них наближався заклопотаний Старський і ще здалека гукав:
— Пане Вокульський! Дами шукають вас в липовій алеї… Там моя бабуся, пані Вонсовська…
Вокульський завагався, що йому робити.
— Я не хочу, щоб ви затримувались через мене, — сказала панна Евеліна, почервонівши дужче, ніж звичайно. — Зрештою, зараз прийде барон, і ми втрьох доженемо вас…
Вокульський попрощався з ними й пішов. «Он воно як! — думав він. — Панна Евеліна з жалю виходить за барона заміж і, мабуть, теж із жалю заводить роман із Старським. Можна зрозуміти жінку, яка виходить заміж задля грошей, хоч це й дурний спосіб заробляти їх. Розумію навіть заміжню жінку, яка по кількох роках щасливого життя раптом закохується й обманює чоловіка… Звичайно, вона мусить обманювати, боячись скандалу, дітей, тисячі умовностей… Але панна, яка обманює нареченого — явище зовсім нове…»
— Панно Евеліно! Панно Евеліно! — гукав барон, наближаючись в бік Вокульського.
Вокульський круто звернув з алеї й пішов по газону. «Цікаво, — думав він, — що я йому скажу, коли він мене побачить?.. Якого я чорта вліз у це болото?…»
— Панно Евеліно! Панно Евеліно! — гукав барон уже десь далі. «Соловей приваблює самичку, — думав Вокульський. — Але, власне кажучи, чи можна рішуче осуджувати навіть цю панночку? Вона сама вголос каже, що не має характеру, а нишком — що їй потрібні гроші, без яких вона, як риба без води, не зможе жити. То що ж їй робити? Серце и неї не камінь, поклонник намовляє її виходити заміж, обоє вони вважають, що пестощі старого чоловіка не зіпсують їм смаку, отже, роблять новий винахід: зраду перед шлюбом, навіть не клопочучись про патент. А можливо, вони настільки цнотливі, що умовились зрадити після шлюбу… Чудова компанія! Суспільство часом створює цікаві продукти. І подумати тільки, що такі лакітки можуть трапитись кожному з нас. Ні, треба б таки менше вірити поетам, коли вони вихваляють любов, як найвище щастя…»
- Предыдущая
- 136/210
- Следующая
