Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лялька - Прус Болеслав - Страница 138
— Можна поставити вам делікатне запитання? — раптом лагідно озвалась панна Ізабелла.
— Хоч би й иайделікатніше.
— Правда ж, ви виїжджали в Париж дуже ображені на мене?
Він хотів відповісти, що підозрівав її в обмані, а це щось гірше за образу, але промовчав.
— Я перед вами винна… Я підозрівала вас…
— Чи не в тому, що я з допомогою єврея шахрував на купівлі будинку вашого батька? — з усмішкою спитав Вокульський.
— О ні, — жваво відповіла вона. — Навпаки, я підозрівала вас у справжньому християнському вчинку, якого, проте, нікому не могла б пробачити. Один час мені здавалось, що ви купили наш будинок… задорого.
— Але тепер ви заспокоїлись?
— Так. Тепер я знаю, що баронеса Кшешовська також хоче дати за нього дев’яносто тисяч.
— Справді? Вона ще не говорила зі мною, хоч я й передбачав, що так станеться.
— Я дуже рада, що так сталося і що ви нічого не втратите, і… аж тепер можу від щирого серця подякувати вам, — сказала панна Ізабелла, подаючи йому руку. — Я розумію, яку послугу ви нам зробили. Якби не ви, баронеса просто пограбувала б мого батька, а ви врятували його від руйнації, а може, й від смерті… Таких речей не забувають…
Вокульський поцілував її в руку.
— Вже вечір, — сказала вона збентежено, — повертаймось додому. Всі вже, мабуть, пішли з парку… «Якщо вона не ангел, то я просто тварюка!..» — подумав Вокульський.
Все товариство вже справді було вдома, і незабаром подали вечерю. Вечір минув весело. Об одинадцятій Охоцький провів Вокульського до його кімнати.
— Ну? — спитав Охоцький. — Я чув, що ви розмовляли з моєю кузиною Ізабеллою про аристократію?.. Ви переконали її, що то нікчемний набрід?
— Ні! Панна Ізабелла чудово захищає свої переконання. З неї прекрасний співрозмовник… — відповів Вокульський, намагаючись приховати збентеження.
— Вона, напевне, казала вам, що аристократія сприяє розквітові науки й мистецтва, служить зразком добрих звичаїв, а її становище — то мета, до якої прагнуть демократи й таким чином самі набувають шляхетності… Я весь час чую ці аргументи, від них у мене аж у вухах гуде.
— Але ж ви самі вірите в позитивний вплив шляхетної крові, — відказав прикро вражений Вокульський.
— Звичайно… Але цю кров треба весь час освіжати, інакше вона швидко псується, — відповів Охоцький. — Ну, на добраніч, піду побачу, що там показує барометр, бо у барона ломить кості, так що завтра може бути дощ.
Як тільки Охоцький вийшов, у кімнаті Вокульського з’явився барон; він кашляв і трусився від гарячки, але усміхався.
— Оце добре! — вигукнув він, нервово кліпаючи повіками. — Це добре! Як же ви мене підвели… залишили мою наречену саму в парку… Ні, ні, я жартую, жартую, — додав він, стискаючи Вокульському руку. — Але… я й справді міг би на вас образитись, коли б повернувся не одразу й не зустрівся з паном Старським, який з протилежного боку алеї йшов у наш бік…
Вокульський вдруге за цей вечір почервонів, як хлопчак. «Навіщо я встряв у це плетиво інтриг і обманів!» — подумав він, і досі роздратований словами Охоцького.
Барон закашлявся і, відпочивши, вів далі притишеним голосом:
— Тільки не думайте, будь ласка, що я ревную свою наречену… Це було б дуже негречно з мого боку. Бо то не жінка, а просто ангел, і я в будь-який момент готовий довірити їй не тільки все своє майно, а й саме життя… Та що там життя! Я довірив би їй і своє вічне, небесне життя і був би такий спокійний і такий певний свого спасіння, як певний того, що завтра зійде сонце… Правда, сонця я можу й не побачити, бо, — господи! всі ми люди смертні, — але… Але щодо неї я не маю сумніву, навіть тіні сумніву, слово честі, пане Вокульський… Я не повірив би своїм очам, не те що чиїмось там підозрінням або натякам… — закінчив він голосніше. — Але знаєте, — говорив далі барон, трохи помовчавши, — той Старський — огидна особа. Я нікому б цього не сказав, проте… ви знаєте, як він поводиться з жінками?.. Ви думаєте, що він зітхає, упадає, благає ласкавого слова, потиску руки?.. Він трактує їх, як самиць, щонайбрутальнішим способом… Збуджує їх нерви розмовою, поглядами…
Барон раптом замовк, очі його налилися кров’ю; вислухавши, Вокульський раптом заговорив різким тоном:
— Хто його знає, пане бароне, може, Старський і має рацію. Нас навчили, що жінки — ангели, і ми з ними так і поводимось. Якщо ж вони насамперед самиці, то ми в їхніх очах дурніші й недолугіші, ніж є насправді, а Старський, звичайно, тріумфує. Господарем каси, пане бароне, є той, хто має до неї належного ключа! — закінчив він, сміючись.
— І це говорите-ви, пане Вокульський?
— Це говорю я. І не раз питаю сам себе: чи не занадто ми божествимо жінок, чи не надто серйозно до них ставимось — серйозніше й урочистіше, ніж до самих себе?
— Панна Евеліна — виняток! — вигукнув барон.
— Не заперечую, що винятки бувають, але хто його знає, чи отакий Старський не відкрив загального правила?
— Можливо, — з запалом відповів барон, — але це правило не стосується панни Евеліии. І якщо я оберігаю її… власне, заперечую проти близького знайомства з Старським, хоч вона й сама бережеться, то тільки тому, щоб такий чоловік не забруднив її чистих думок яким-небудь словом… Пробачте за такий невчасний візит..
Барон вийшов, тихо причинивши за собою двері. Вокульський залишився сам і поринув у невеселі думки: «Що той Охоцький казав, ніби від аргументів панни Ізабелли йому гуде в вухах? Отже, те, що вона сьогодні говорила, не було протестом ображеного почуття, а тільки давно вивченим уроком?.. Отже, її докази, її запал, навіть її хвилювання — це тільки способи, з допомогою яких добре виховані панни зачаровують таких йолопів, як я?..
А може, Охоцький просто закоханий в неї і хоче дискредитувати її в моїх очах? Та коли він закоханий, то нащо ж йому дискредитувати її? Нехай скаже, а вона нехай вибирає… Звичайно, що в Охоцького більше шансів, ніж у мене; я ще не настільки втратив розум, щоб не збагнути цього… Він молодий, вродливий, геніальний. Ну, що ж, нехай вибирає: славу або панну Ізабеллу…
А зрештою, чи мені не однаково, що панна Ізабелла вживає в своїх суперечках одних і тих самих аргументів?
Вона не дух святий, аби щоразу вигадувати щось нове, а я не така вже цікава особа, аби задля мене варто силкуватись бути оригінальною. Нехай собі говорить, як хоче. Головне те, що її, мабуть, не стосується загальне правило про жінок… Пані Вонсовська — та насамперед гарна самиця, а панна Ізабелла — інша річ.
Але чи не так говорив і барон про свою Евеліну?..»
Лампа кліпала. Вокульський погасив її і впав на ліжко.
Наступних два дні йшов дощ, і заславські гості не виходили з дому. Охоцький взявся до книжок і майже не показувався, панна Евеліна хворіла на мігрень, панна Ізабелла і Феліція читали французькі ілюстровані журнали, а решта товариства, на чолі з господинею, засіли за віст.
Вокульський помітив, що пані Вонсовська замість кокетувати з ним, для чого траплялась не одна нагода, тримається цілком байдужно. Вразило його й те, що вона вирвала у Старського руку, коли той хотів її поцілувати, і заборонила йому надалі такі спроби. Гнів її був такий щирий, що сам Старський здивувався і зніяковів, а настрій барона миттю поліпшився, хоч йому не щастило в картах.
— Ви й мені не дозволите поцілувати вас в ручку? — спитав барон незабаром після цієї пригоди.
— Вам — будь ласка, — відповіла вона, простягаючи йому руку.
Барон поцілував її, як реліквію, з тріумфом поглядаючи на Вокульського, а той подумав, що його титуловий приятель не має особливих підстав радіти.
Старський так уважно дивився в карти, що, здавалось, нічого не помітив.
На третій день випогодилось, а на четвертий було вже так гарно й сухо, що панна Феліція запропонувала прогулятися в ліс по рижики.
Господиня того дня наказала подати другий сніданок раніше, а обід пізніше. О пів на першу до ганку під’їхала брика, і пані Вонсовська скомандувала сідати.
— Їдьмо швидше, бо шкода часу… Де твоя шаль, Евелінко? Слуги нехай сідають у віз і беруть з собою кошики.
- Предыдущая
- 138/210
- Следующая
