Лялька - Прус Болеслав - Страница 169

169

— Поздоровляю.

— Ага, це ще не все… — додав Шлангбаум. — Марушевич казав, ніби по місту ходить чутка, що Стась узяв на утримання ту… як її… Ставську… Це правда, пане Жецький?

Старий продавець плюнув йому під ноги й повернувся до своєї конторки.

Надвечір він зайшов до пані Місевичової, щоб порадитись, і тут довідався від неї, що пані Ставська тільки тому не є коханкою Вокульського, що він цього не зажадав.

Жецький пішов від пані Місевичової зовсім збентежений. «Ну й нехай би була його коханкою, — казав він сам собі. — Подумаєш!.. Хіба мало поважних дам заводять шури-мури, та ще й з усякою поганню… Гірше те, що Вокульський зовсім про неї не думає. От у чому біда! Треба щось робити».

Але сам він не міг нічого вигадати і пішов за порадою до доктора Шумана.

Розділ одинадцятий

ЯКИМ ЧИНОМ ВІДКРИВАЮТЬСЯ ОЧІ

Доктор сидів біля лампи з зеленим абажуром і уважно переглядав купу якихось паперів.

— Що це, пане докторе, — спитав Жецький, — знов працюєте над волоссям?.. Ого, скільки цифр! Немов магазинні рахунки.

— Бо це таки й є рахунки з вашого магазину та з вашої торговельної спілки, — відказав Шуман.

— А відкіля вони у вас?

— А ось відкіля. Шлангбаум умовляє мене доручити йому мій капітал. А оскільки я вважаю, що краще мати шість тисяч річного прибутку, ніж чотири; то я й вирішив вислухати його пропозицію. Але я не люблю нічого робити наосліп, тому зажадав цифр. Ну, як я бачу, ми з ним договоримось.

Жецький був вражений.

— Ніколи б не подумав, — сказав він, — що ви зацікавитесь такими справами.

— Не цікавився, бо був дурний, — відказав доктор, здвигаючи плечима, — Вокульський на моїх очах нажив багатство. Шлангбаум наживає зараз, а я сиджу каменем на своїх мізерних копійках — і ні з місця. Хто не йде вперед, той відстає.

— Але наживати гроші — це не ваша спеціальність!

— Чому не моя? Не кожен може бути поетом або героєм, але кожен потребує грошей, — заперечив Шуман. — Гроші — це комора найблагороднішої сили в природі, сили людської праці. Це Сезам, перед яким відкриваються всі двері, чарівна скатерка, на якій завжди можна знайти обід, лампа Алладіна, яку треба тільки потерти — і матимеш усе, чого зажадаєш. Чарівні сади, розкішні замки, прекрасних королівен, вірних слуг і готових на самопожертву друзів — все це дістанеш за гроші.

Жецький прикусив губу.

— Не завжди ви були такої думки, — сказав він.

— Tempora mutantur et nos mutamur in illis[128], — спокійно відповів доктор. — Я десять років змарнував на вивчення волосся, витратив тисячу карбованців на видання брошури на сто сторінок і… ніяка собака не поцікавилась ні мною, ні брошурою. Що ж, спробую наступні десять років присвятити грошовим операціям і наперед певний, що мене любитимуть і поважатимуть. От тільки треба відкрити прийоми та завести екіпаж…

Вони трохи помовчали, не дивлячись один на одного.

Шуман був похмурий, Жецький збентежений.

— Я хотів би, — нарешті озвався він, — трохи поговорити з вами про Стаха…

Доктор нетерпляче одсунув від себе папери.

— А чим я йому поможу, — буркнув він. — Це мрійник, якого ніколи не можна вилікувати. Він фатально простує до матеріального й морального занепаду, як і всі ви з вашою системою.

— З якою системою?

— З вашою польською системою.

— А чим ви її заміните?

— Нашою, єврейською.

Жецький аж підскочив на стільці.

— Ще місяць тому ви називали євреїв пархатими?..

— Бо вони таки пархаті. Але система їхня досконала: вона тріумфує, тоді як ваша банкрутує.

— В чому ж вона полягає, та нова система?

— В розумних головах, які вийшли з єврейського середовища й досягли вершин цивілізації. Візьміть Гейне, Берне, Лассаля, Маркса, Ротшільда, Блейхредера — оце і є нові шляхи світу. Їх уторували євреї — упосліджені й гнані, але терплячі й геніальні.

Жецький протер очі; йому здавалось, що все це — сон.

Нарешті він сказав:

— Вибачте, пане докторе, але… чи ви, бува, не насміхаєтесь з мене?.. Півроку тому я чув від вас зовсім інші речі…

— Півроку тому, — роздратовано відповів Шуман, — ви чули протест проти старих порядків, а сьогодні чуєте нову програму. Людина — не устриця, яка так приростає до своєї скелі, що її треба відколупувати ножем. Людина дивиться навколо себе, думає, зважує і в результаті відкидає старі, помилкові уявлення, впевнившись, що вони помилкові. Але цього не розумієте ні ви, ні Вокульський. Всі ви банкрутуєте, всі… Це ще щастя, що вам на зміну йдуть нові сили.

— Нічогісінько не розумію.

— Зараз зрозумієте, — все більше гарячкував доктор. — Візьміть, наприклад, родину Ленцьких. Що вони робили? Розтринькували свої багатства: розтринькував дід, батько і сип, у якого кінець кінцем залишилось тридцять тисяч, врятованих завдяки Вокульському, і красуня дочка для поповнення недостачі. А що в той час робили Шлангбауми? Гроші робили. Збирав їх дід і батько, отож сьогодні син, недавно ще скромний продавець у чужому магазині, за рік буде верховодою в нашій торгівлі. І вони це розуміють, бо старий Шлангбаум ще в січні написав таку шараду:

Перше — по-німецьки змія, Друге — рослина зветься, Ціле — догори пнеться,

— і зараз же пояснив мені, що це — «шланг-баум»[129]. Шарада поганенька, але робота добра! — сміючись, закінчив доктор.

Жецький похилив голову, а Шуман говорив далі:

— Візьміть князя: що він робить? Зітхає за «тією нещасною вітчизною», та й усе. А барон Кшешовський?

Прагне видобути якнайбільше грошей від жінки. А барон Дальський? Труситься від страху, коли б його не зрадила дружина. Пан Марушевич нишпорить скрізь, де б позичити, а як не може позичити, то хоч вициганити; а пан Старський не відходить від умираючої бабусі, щоб підсунути їй складений на його користь заповіт.

Інші, великі й малі пани, передчуваючи, що все підприємство Вокульського перейде до Шлангбаума, вже складають йому візити. Не знають, бідолахи, що він зменшить їм прибутки щонайменше на п’ять відсотків. Найрозумніший з них, Охоцький, замість заробити на своїй електричній лампі, носиться з думкою про літаючі машини. Авжеж!.. Мені здається, що він уже кілька днів радиться про них з Вокульським. Свій свояка вгадає здалека: а вони ж обидва мрійники…

— Ну, пане докторе, вже Стахові ви нічого не можете закинути, — нетерпляче перебив його Жецький.

— Нічого, крім того, що він усе життя не пильнував одного діла, а ганяв за примарами. Бувши продавцем, хотів стати вченим, а почавши вчитись, став націлятись на героя. Він і багатство нажив не через те, що був купцем, а через те, що ошалів за панною Ленцькою; а сьогодні, коли вже досягає її (а це ще, казала Настя, як удасться!), починає радитись з Охоцьким… Слово честі, не розумію: про що фінансист може розмовляти з таким Охоцьким?.. Сновиди!..

Жецький щипав себе за ногу, щоб не наговорити докторові прикрих слів.

— Майте на увазі, — сказав він через деякий час, — я прийшов до вас у справі не тільки Вокульського, а й жінки, жінки, пане докторе, а проти них ви, мабуть, нічого лихого не скажете.

— Ваші жінки не кращі за ваших чоловіків. Через десять років Вокульський міг би стати мільйонером і могутньою силою в країні. Але, зв’язавши свою долю з панною Ленцькою, він продав магазин, який давав прекрасні прибутки, залишить не гіршу від магазину Спілку, а потім процвиндрить багатство. Або взяти Охоцького… Інший на його місці вже давно працював би над електричним освітленням, коли вже йому пощастило зробити винахід, а він гуляє по Варшаві з гарненькою пані Вонсовською, для якої добрий танцюрист важить більше, ніж найздібніший винахідник.

вернуться

128

Змінюються часи і ми разом з ними (лат.).

вернуться

129

Шланге (Schlange) — змія, баум (Baum) — дерево (нім.).